Перша квітка на фарфорі

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкрилася ювілейна виставка робіт Ганни Павленко-Черниченко (1919—2008 рр.)

Це твори декоративного розпису на папері та порцеляні  знаної майстрині народної творчості України, лауреата премії імені Катерини Білокур. Виставка присвячена видатної української мисткині, яка залишила неоціненний мистецький спадок: станкові декоративні панно, твори книжкової графіки, художні листівки, ескізи розписів тканин та численні розписи на фарфорових виробах.

Тільки невелика частина творчого доробку Ганни Іванівни представлена на ювілейній виставці в музеї, в якому зберігається одна з найбільших колекцій її робіт — 154 твори декоративного розпису і 273 предмети фарфору.

Це петриківські розписи 1950—1960-х— «Блакитні квіти», «Півні у квітах», «Півонії», «Букет фруктів у вазі», «Конюшина» та інші, виконані темперою, гуашшю або аквареллю, а також вишукані блюда, чайні сервізи, величні декоративні вази, одна з яких прикрашає українську залу в ООН.

За твердженням фахівців, нині вже ніхто не зможе повторити такі монументальні форми, оздоблені самобутнім петриківським розписом, які колись прикрашали виставкові зали, а нині зберігаються, як раритети, в музеї.

ДОЛЕНОСНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Щоб піднятись на такий високий щабель у мистецтві петриківського розпису, який  у 2013 році було внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства, Ганна Павленко ще п’ятнадцятирічною дівчиною приїхала до столиці з рідної Петриківки.

Разом з іншими майстринями-петриківчанками вона була запрошена для участі в підготовці Першої виставки українського народного мистецтва, яка відбулася у 1936 році в Києві, а згодом у Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург).

Готуючись до цієї події, на території Києво-Печерської лаври були створені Експериментальні майстерні народного мистецтва, на базі яких згодом відкрили школу майстрів народної творчості. Ганна Павленко стала однією з перших її учениць. 

Цікаво, що саме Ганні випала доля намалювати першу квітку петриківського розпису на порцеляновому посуді, який у 1936 році привезли до Київської школи майстрів народної творчості, де вона навчалась.

«Це був перший експеримент, який спочатку навіть насторожував, — розповідає заступник директора музею Людмила Білоус. —  Адже динаміка петриківського розпису, який звик розміщуватися на значних площах, вимагала простору для втілення задуму. Потрібно було знайти співвідношення малюнка і білого тла на об’ємних формах. Спершу були певні зауваження і навіть критика з боку фахівців».

ФАРФОРОВА ВІЗИТІВКА

Але завдячуючи майстерності і таланту художниць-петриківчанок, серед яких була і Ганна Павленко, які відразу після закінчення Другої світової війни почали працювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, фарфор  став не тільки візитівкою цього підприємства, але й гордістю всієї України.

Люди старшого покоління добре пам’ятають магазин «Фарфор-фаянс» на Хрещатику, де сяяли красою барвисті столові, чайні, кавові сервізи, вази, свічники, блюда, наповнені національним колоритом. Їх купували і на подарунок, і для дому, для сім’ї.

 «43 роки Ганна Іванівна присвятила роботі на київському заводі, — продовжує розповідь науковець музею. —  Вона користувалася традиційними мотивами, техніками і технологіями та привносила багато свого, авторського. ЇЇ манері притаманне використання напівтонів з розтяжкою в кольорі. Це коли на пензлик набирається два кольори, завдяки чому здійснюється плавний перехід одного кольору в інший. Фіолетовий та коричневий — її улюблені. Використовувала солі, які давали свій декоративний ефект, але працювати з ними було важко, адже після випалу колір фарб змінюється і художник ніколи не знав, який результат отримає.

Важливо зазначити, що в кінці 1960-х разом із сестрою Вірою Павленко і Марфою Тимченко мисткиня виконала розписи на склі вікон в нашому музеї традиційним петриківським розписом, який зберігся й донині».

ВІД БАБУСІ ДО ОНУКИ

Перші уроки малярства майбутня художниця отримала від своєї матері — народної майстрині Параски Миколаївни Павленко, яка прожила 102 роки. А згодом сама стала першою вчителькою для своєї доньки Наталії.

«Пам’ятаю, як мама ділилася зі мною: «Закриваю очі, а переді мною букети, букети... Хоч вставай серед ночі і малюй», — згадує донька мисткині — художниця Наталя ЧЕРНИЧЕНКО-ЛАМПЕКА. — Я виросла на заводі, де працювала мама, де все було просякнуто запахом фарби і скипидару — одяг, сумки, пензлики. Я бачила, як вона працює, вчилася у неї, а згодом приєдналася до заводського колективу».

Але Наталчина мама вчила не тільки свою доньку, але й своїх молодих колег. Така вже в неї була вдача, починаючи ще зі школи народних майстрів — ділитися своїми знаннями, радити, підтримувати. Донька зізнається, що інколи навіть ревнувала матір до своїх подруг, адже доброта її серця і вміння вислухати притягували до неї всіх оточуючих.

Одна із численних учениць мисткині — Ірина Пецух — розповідає: «Ми працювали з Ганною Іванівною в одній кімнаті. Спостерігаючи за тим, як вона працює, мені здавалося, що кожен її штрих — геніальний. Але вона була настільки прискіпливою до себе, що, закінчивши роботу, могла все витерти і розпочати все спочатку».

Наталя Черниченко-Лампека, продовжуючи справу матері та бабусі, викладає в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва ім. Михайла Бойчука, де крім інших предметів навчає студентів розпису на фарфорі.

Сьогодні цей вид мистецтва переживає не кращі часи. Київський експериментальний кераміко-художній завод давно не працює. Майстер-класи, які нині набули популярності, не завжди проводяться фаховому рівні. Тому виставка творів Ганни Павленко-Черниченко — це не тільки рідкісна можливість побачити  зразки високого мистецтва петриківського розпису, але й ще один привід замслитися над тим, як відродити красу і славу українського фарфору.

ДОВІДКА «Дня»

Ганна Павленко-Черниченк народилась у с. Петриківка (Дніпропетровська область). Мати, Параска Павленко, була однією з найбільш відомих майстринь петриківського розпису початку XX століття. З 1944 року працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі разом з іншими майстринями з Петриківки: Марфою Тимченко, Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко та сестрою Вірою Павленко. Працювала перш за все на порцеляні та папері. Багата колекція з понад 300 творів художниці зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.

Виставка триватиме до 20 вересня.