МЕНЮ

«На плечах гігантів»

У Національному музеї Тараса Шевченка триває виставка «Категорії виразності»

Ідея проєкту «Століття української абстракції», у межах якого представлено цю експозицію, є дуже прикметною. Адже йдеться про ще один крок до відновлення тяглості нашої традиції. «Сучасних художників абстракціоністів у нас багато. Але подивитися, яким чином вони пов’язані з минулим української абстракції, якось нікому не спадало на думку. Настав час зробити це», — розповідає медіакуратор Діана КЛОЧКО. Метафоричними «нитками», що пов’язують твори, створені сто років тому, й більш сучасні твори, стали п’ять категорій: пауза (порожнеча), ритм, колір, світло, конструкція.

ЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

В інформаційних довідках, які тлумачать сутність і значення категорій, вказано специфіку їх реалізації в українському контексті. Зокрема, як зазначають куратори, у нашому мистецтві значення категорії паузи «посилювалося у періоди суспільних криз — війни, репресії, утиски, ігнорування активізували використання порожнечі як пластичного виразу емоційної напруги». А, наприклад, категорія світла «проблематизувалася великою мірою через барокове протиставлення його з темрявою, а «світлоносність» сприймалася частиною духовного підґрунтя самоідентифікації».

Відвідувачі матимуть змогу побачити імена митців, які тяжіли до тієї чи іншої категорії, а також роботи деяких із них. Загалом, експозиція організована у формі двох кіл. Мале коло — це спеціальний павільйон, з особливим освітленням, де вміщено твори класиків абстракції початку ХХ ст. і «Натюрморт» Тараса Шевченка 1860 р. Велике коло — у просторі атріуму, де згруповано твори художників ХХ і ХХІ ст. Так варто й організовувати огляд експозиції — від малого кола до великого.

ПРОТОАБСТРАКЦІЯ У «НАТЮРМОРТІ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Насамперед, у першому колі впадає в око вже згадувана робота Тараса Шевченка. «Якщо придивитися до цього його дуже нестандартного натюрморту, єдиного в усій його творчості, пізнього, буквально за кілька місяців до смерті, то можна знайти протоабстракцію», — розповідає Діана Клочко. У чому саме вона полягає, розтлумачено на виставці: «Шевченко у композицію вводить два мотиви, які можна вважати протоабстракцією: листок паперу в глибині постановки як найсвітліша частина композиції і круглий циферблат, навколо якого дерев`яна основа годинника перетворюється на систему концентричних кіл, що ніби стискають чітко промальоване заглиблення у центрі. Другорядні по відношенню до бюста Венери прямокутник і спіраль контекстно надають предметам побуту небуденного значення».

Проте Тарас Шевченко тільки наблизився до абстракції, натомість одним із тих, хто стояв біля її витоків, є Олександр Богомазов, роботи якого зараховано до категорії «світло». «Поява різних ефектів сліпучого світла у живописних полотнах Олександра Богомазова ґрунтувалася і на новому відчутті світлоносності, і на зміні спектральних співвідношень. Його абстрактні композиції мають асоціації і зі скалками скла, і з пелюстками квіток, і з гірськими кристалами, і з фіксацією спалахів у лабораторії, однак їхня структура складніша за будь-яку аналогію з предметом чи природним явищем. Аналітичні зусилля художника були зосереджені на бажанні навіть у невеликих за розмірами зображеннях передати світіння, ефект світлоносності, що пронизує простір», — таку характеристику надано художнику.

«ТРАДИЦІЯ В УКРАЇНІ НЕ ПЕРЕРИВАЄТЬСЯ»

А у великому колі можна буде побачити, зокрема, роботу «Можливості і виклики» Петра БЕВЗИ — художника й експозиційного куратора проєкту, — яка є діалогом із творчістю Олександра Богомазова. На запитання, як відбувається цей діалог, Петро Бевза навів образ із «Соляріса» Станіслава Лема, де головний герой простягає руку до океану, хвилі накочуються, але не торкаються його руки. Так і з Богомазовим не можна поговорити безпосередньо, але можна немовби дати сигнал і отримати відповідь.

«Крім того, він жив у Боярці, а я живу біля Боярки. Їжджу на ці ставки, які він малював... Це фантастичне відчуття, коли на виставці в Національному художньому музеї, де було багато його робіт, до деяких я підходив, як до рідних, бо бачив, що це моє. Підійшов і читаю: «Боярка. Став», — поділився Петро Бевза. — Свого часу Богомазов написав у Боярці прекрасну книжку, яка має назву «Живопис та елементи». У 1914 році Київ був провінцією, а Боярка ще більшою. Він не знав про Бранкузі, Пікассо, не спілкувався з Кандинським, але написав трактат, який актуальний і нині. Тож він, імовірно, теж з кимось спілкувався (маю на увазі духовне спілкування). Богомазов намагався спертися на людей, які до того широко мислили. І ця виставка говорить про те, що ми стоїмо на плечах гігантів, які також стоять на плечах великих людей. Традиція в Україні не переривається. Ця виставка — підтвердження цього».

«РОЗРОСТАННЯ» ІДЕЇ

Цей проєкт — також стимул згадати, переосмислити спадщину української абстракції. Як нагадують організатори, абстракція — «частина модерністської традиції українського мистецтва, започаткована Казимиром Малевичем, Олександрою Екстер, Олександром Богомазовим та іншими яскравими представниками українського авангарду. Відсічена, майже знищена у 1930-ті, вона відродилася і розвивалася у 1950—1980-ті роки, однак поза публічним експозиційним простором..».

Тож і не дивно, що за таких обставин про багато знахідок ми дізнаємося тільки нині. Тому, як зазначила Діана Клочко, ця виставка не претендує на статус міні-історії мистецтва. Адже й досі невідомо, скільки робіт абстракції є у музеях, приватних колекціях. Зокрема, вже після першого інформаційного рев’ю проєкту в стінах Києво-Могилянської бізнес-школи (про який «День» розповідав у №20, 2020 р.), до організаторів звернувся Хмельницький обласний музей. Коли вони надали інформацію про свої фонди, то стало зрозуміло, що треба робити окрему експозицію. У Києво-Могилянській академії теж є своя міні-колекція абстракціоністів, яку варто було б окремо представити. Озвалися і з Одеси, запропонувавши організувати в них виставку. Як зауважила Діана Клочко: «Більше того, мене запросили наші сучасні декоратори, які займаються предметним дизайном, і показали, що в них теж є предмети, створені після вивчення абстракції. Тому, можливо, у нас ще буде секція предметного дизайну, наприклад, текстилю». Тож ідея почала розростатися.

Нагадаємо, що одним із результатів проєкту «Століття української абстракції» заплановано створення Діаною Клочко книжки, до якої увійдуть, окрім аналітичних текстів і власне зображень експонатів, ще й матеріали всіх експозицій. Одним із питань, на які спробує відповісти у ній авторка, є те, як співвідносяться українське мистецтво та європейське. Щодо класиків дещо легше: вони були одними з тих, хто творив світовий контекст. А от серед більш сучасних художників, як пояснює Діана Клочко, «є низка зображень, яким ви не знайдете аналогів у західному мистецтві. Це абсолютно оригінальні твори, які не можна порівняти з певним напрямком розвитку абстракції у світі. І про їх оригінальність ще треба розповісти, показати, чим вони несхожі».

***

Експозиція «Категорії виразності», і весь проєкт «Століття української абстракції» загалом, нагадує нам про потужну присутність українців у світовій абстракції та відновлює зв’язки між українською спадщиною різних періодів. Відвідати виставку, а також послухати лекції, побувати на кураторських екскурсіях можна до 5 квітня.

Марія ЧАДЮК, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»