На один день до Батурина
У суботу у Батурині – людно. Один за одним приїжджають та від’їжджають автобуси. Травень і червень – золота пора для Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
«День» чимало писав про цей музейний комплекс та його відродження, як і про історію самої козацької столиці, а влітку 2009-го там побувала Літня школа журналістики.
Віртуальна екскурсія Палацом Кирила Розумовського у Батурині
Співробітники заповідника розповідають, що у цю пору за день до них приїздить подекуди і півтори тисячі осіб. Здебільшого – шкільні екскурсії. Утім, заповідник має достатній потенціал, щоб розвивати приватний та паломницький туризм, та поки бракує інфраструктури. Адже у Батурині немає жодного повноформатного готелю, де туристи могли б зупинитися, щоб провести у заповіднику не один день. А відтворені об’єкти, територія заповідника та загалом історія Батурина варті того, щоб відкривати, відчувати, засвоювати їх значно довше.
Їхати до Батурина краще приватним транспортом, тим паче, що дорога у цьому напрямку у хорошому стані. Якщо ж власного транспорту немає, краще скористатися залізницею і доїхати до Бахмача чи Конотопа. А вже звідти до Батурина кільканадцять кілометрів. Віддаленість від основних залізничних та автобусних маршрутів зменшує потік туристів із віддалених регіонів. Часті гості тут – молодь із Чернігівської, Київської та Сумської областей. З інших туристів поки не так багато – всього 4% від загальної кількості.
Віртуальні екскурсії музеями України
Утім, цієї суботи співробітники заповідника «Гетьманська столиця» говорять не так про труднощі, як про реалізовані та нові проекти, напрацювання і здобутки, адже відзначають своє професійне свято – День музеїв. А Батуринський комплекс ще й незабаром – 14 червня – святкуватиме 20-річчя.
До професійного свята – професійний подарунок: в одному з об’єктів заповідника – будинку-музеї генерального судді Василя Кочубея співробітники повністю оновили експозицію.
- Це єдиний будинок у Батурині, що зберігся з часів Івана Мазепи, - розповідає генеральний директор заповідника Наталія РЕБРОВА. За переказами, саме так Петро І розплатився із Василем Кочубеєм «за послугу» - його маєтки не були знищені царським військом і вогнем. - Він є пам’яткою національного значення та об’єктом, який пов'язаний з музейною справою ще з 1923 року.
За словами пані Наталії, перший музей відкрився тут у 1972 році і був присвячений основоположнику раціонального бджільництва Петрові Прокоповичу. А згодом саме будинок Кочубея став першим завершеним об’єктом у створюваному заповіднику «Гетьманська столиця».
- Тоді експозиція музею розповідала про всю історію Батурина, - говорить генеральний директор. – Сьогодні нам складно уявити, що у 2005 році ми мали лише один музей. А потім у нас один за одним відкривалися інші об’єкти, нові експозиції – і ми зрозуміли, що експозиція у будинку Кочубея застаріла. А тому доклали максимум зусиль, щоб створити нову. Так довго ми не працювали над жодним музеєм.
Віртуальна екскурсія Будинком-музеєм Ігоря Стравінського в Устилузі
Нова експозиція присвячена родині Кочубеїв та особливостям посади генерального судді у козацькій державі. Звісно, Василь Кочубей – фігура суперечлива. Тому ми не могли не запитати, як це вплинуло на формування експозиції.
- Це питання виникало під час обговорення. Безумовно, ми сьогодні розуміємо ті протиріччя, які існували в часи Мазепи. Це були справді драматичні події. Але в рамках такого маленького музейного простору розкрити таку масштабну тему нам видалося неможливим, - розповідає Олександр АНТОНЕЦЬ, дизайнер та архітектор, що працював над більшістю музейних проектів Батурина. - Коли ми почали опрацьовувати матеріал, то зрозуміли, що повинні сконцентруватися на тому, що пов’язано з Батурином. Найбільш цінний тут сам будинок. Хоча він не зберігся у своєму первинному вигляді. Зокрема, не збереглися склепіння. Загалом на цьому об’єкті можна проаналізувати проблеми подібних об’єктів по всій Україні. У старій Європі таких проблем менше, тому що багато об’єктів збереглося у їх первинному вигляді. Біда України в тому, що наші історичні споруди були понівечені, а потім їх відновлювали за архівними джерелами. Меморіальне те, що всередині, якийсь шар цегли. Все інше – це напластування. Але цінно, щоб людина прийшла сюди і задумалася над історичними подіями, що пов’язані з цим місцем. Чи не сфальсифікували ми історію, створюючи експозицію практично з нуля? Я думаю, що ні. Хоча багато істориків та археологів ставляться до комплексу як до новобудови. Я теж схиляюся до того, що правильніше зберігати те, що було. Це європейський принцип реставрації і консервації. І попри це, коли все знищене у Батурині знову матеріалізувалося, сюди одна за одною приїжджають екскурсії, і люди дізнаються ту історію, яку мені в школі не розповідали. Тому матеріалізація себе виправдовує. Матеріалізована експозиція пробуджує інтерес до потрібних історичних тем. І в результаті ми краще усвідомлюємо себе як українці.
В атмосферу колишнього Батурина потрібно зануритися. Її вловлюєш не відразу, можливо, дещо повільно, коли споглядаєш мальовничі краєвиди навколо Сейму, дивишся на фортечні мури, віддаєшся внутрішньому спогляданню у замковій церкві Воскресіння Христового, фантазуєш, як виглядали ці вулиці, коли Батурин був столицею, чи стоїш навколішки перед заскленим шматком підлоги, за яким – обгорілі решти того давнього, знищеного вогнем міста. Але ці видобуті з-під історичних нашарувань нові емоції у поєднанні з подальшим осмисленням стануть частинкою нового безцінного знання про країну – про себе.