МЕНЮ

«Музей. Століття»

Датою заснування Музею Ханенків вважалося 23 червня 1919 року. Що стоїть за цією датою і чому її обрали за точку відліку? Які події цьому передували? Як це позначилося на подальшій долі музею? Де і чому перетинається історія й сьогодення?

Одні з перших придбань для майбутньої колекції Богдан і Варвара Ханенки здійснили під час весільної подорожі Європою 1874 року, тож і надалі в любові й щирому захопленні формували вони свою збірку. Богдан Ханенко 1917 року ще напередодні революцій і потрясінь, які згодом захлиснули Україну, заповів передати свою колекцію на користь громади. Варвара, щоб виконати волю коханого чоловіка і завершити справу їхнього життя, звернулась до новоствореної Української Академії наук із пропозицією передачі державі не лише творів, а й спеціально облаштованого будинку №15 по вулиці Терещенківській.

Крім того, Ханенки задумали цікаве автономне фінансування: майбутньому музею належав прибутковий будинок за №13 на цій же вулиці, дохід від нього дозволив би музею існувати безбідно і без дотацій від держави. Вимоги були чіткі: Варвара хотіла сама доглядати музей, заборонила ділити і переміщувати колекцію, а ще просила зберегти імена засновників у назві музею. Здійснився задум не так, як уявлялось меценатам. 23 червня 1919 року декретом більшовицького уряду в Харкові колекцію було націоналізовано, а по суті відбулася насильницька конфіскація майна. Невдовзі влада відібрала і прибутковий будинок, а назва музею позбавилась імен засновників як таких, що не мали революційних заслуг.

— Націоналізація стала кесаревим розтином, через який народився музей. Втім, Варвара прийняла це як долю і всіляко допомагала в улаштуванні музею, — підкреслила заступниця директора музею Ганна РУДИК. Ось так з альтруїзму, складних виборів, революцій і потрясінь починалась історія одного з найвідоміших музеїв Києва.

Цього року музей святкує 100-річчя, і це вже не лише історія колекціонерів і меценатів Ханенків, а й доля інституції, зберігачів, науковців, які продовжили нелегку справу за більшовицьких реквізицій, суворого режиму радянської влади, у роки війни і продовжують за часів незалежності сьогодні. У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків сьогодні зберігається понад 25 000 творів мистецтва, а в експозиції, в оформлених за стилем певної епохи залах — 1500. Склад фондів за увесь цей час неминуче змінювався як на краще завдяки іншим колекціонерам, серед яких Василь Щавинський, так і зазнавав втрат через ініційований Державним музейним фондом СРСР перерозподіл (колекція Ханенків розподілена по п’яти музеях загальнодержавного значення). А ще багато творів досі є «останніми заручниками» Другої світової війни і чекають на повернення.

Кураторкою виставки, що є водночас і своєрідним звітом, і спробою дослідити й осмислити все, що сталось за цей час, виступила гендиректорка Катерина Чуєва,але над матеріалами працював справді майже весь колектив. Серед експонатів — оригінали безцінних архівних документів, зокрема примірник заповіту Богдана Ханенка, а також вибрані пам’ятки з фондів музею, що експонуватимуться вперше або після перерви у кілька років.

Виставка «Музей. Століття» працюватиме до 1 вересня.

Надія ПАВЛІЧЕНКО, кандидатка культурології. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»