МЕНЮ

Квест на вікенд

Авторка проєкту «Шукай» Юлія БЕВЗЕНКО — про зв’язок бронзових скульптурок та нових форматів вивчення Києва

Котлета по-київськи, іменитий столичний торт чи квітучий каштан — про ці офіційні та не дуже символи міста може розповісти... бронза. Місто, яке вплетене в загальноєвропейський контекст, яке має чим і ким пишатися, яке сповнене власних давніх і нинішніх традицій, — таким постає Київ у бронзових скульптурках проєкту «Шукай». Кожна з них розповідає про різні символи столиці: від усім знаних до маловідомих історій, пов’язаних із Ланцюговим мостом чи сонячними годинниками. За трохи більш ніж два роки існування проєкту з’явилося вже 26 скульптурок. Про деталі проєкту «Дню» розповіла авторка ідеї «Шукай» екскурсовод Юлія БЕВЗЕНКО (на фото).

ПРОЄКТ, ЩО СПОНУКАЄ ДО ПРОГУЛЯНОК МІСТОМ

— Як з’явилася ідея розповісти про Київ у бронзових скульптурах?

— Ми побачили з моїм хлопцем мініскульптури, які встановлював в Ужгороді Михайло Колодко. Він це робив або власним коштом, або співпрацював з тими, хто оплачував роботу. Мене це дуже надихнуло гуляти Ужгородом — я хотіла знайти всі 30 скульптур, які вони встановили за десять років. Тоді я подумала, що було б добре зробити це в Києві, але поставити такі скульптури, які розповідали б історію столиці через символи міста, адже історія в нас дуже багата. Водночас ми також додали таблички з короткою довідковою інформацією та QR-кодом, за яким можна дізнатися більше.

Для мене «Шукай» — це й про створення нового формату розповіді про місто, що, як на мене, зараз дуже актуально. Я так зрозуміла, що це не єдиний новий формат, який ви запровадили у столиці, зокрема ще була мапа «100 крутих місць Києва»...

— А до цього ще був проєкт Kyivbox — коробочки з квитками на п’ять різних заходів Києва. Це був перший мій проєкт про столицю, який заохочував вийти в місто, а не сидіти вдома. Другим була карта «100 крутих місць Києва», а третім — «Шукай».

— Як оцінюєте потребу в нових форматах розповіді про Київ?

— Я впевнена, що формат оглядового автобусного туру вже застарів, бо 50 людей в автобусі — це дуже складно. Київ потрібно дивитися пішки, можна ще використати електросамокат, велосипед. По всьому світу, не тільки в Києві, популярність набуває формат індивідуальних турів — це нова ера екскурсій. Усе частіше пропонують екскурсії окремо для дітей, окремо для дорослих. А якщо йде родина, екскурсія підлаштовується під неї. Тож гід сьогодні — це не людина, яка просто розповідає те, що знає, а інші мають слухати, він підлаштовується під людей, щоразу подає інформацію по-іншому. Бо не можна робити той самий тур для п’ятирічної дитини і киянина, який усе життя тут прожив.

КИЇВСЬКИЙ ФОНТАН НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ, 40/2

І якраз скульптурки — це проєкт для киян. Саме тому він названий «Шукай», ця назва не перекладається англійською, а транслітерується. Це українське слово, для українців, для киян. Ми почали це робити в січні 2018 року, ще до карантину, до буму внутрішнього туризму, тому що я розуміла, що дуже багато робиться для іноземців. Так, перекладати англійською вулиці — це правильно, потрібно. Але хто буде робити для киян? Для людей, які навіть необов’язково тут народилися — я теж приїхала в столицю, коли мені було 16 років, — а взагалі для тих, хто тут живе. Хто може ходити одними й тими ж вулицями й не знати багато цікавих історій про місто. А скульптури якраз допомагають дізнатися щось нове, але дозовано, одне, а не все одразу, — наприклад, про київське сухе варення.

Також ці скульптурки спонукають вийти, походити, стати відкритим до світу. Бо онлайн — це добре, але погуляти містом офлайн — це зовсім інше.

НА ШОТА РУСТАВЕЛІ, 44 — КИЇВСЬКИЙ БАЛКОН

ІСТОРИЧНА ТОЧНІСТЬ & БЕЗПЕКА

— Як обираєте локації для скульптур?

— Ми обираємо локації дещо хаотично, але в цьому хаосі є система. Спочатку з’являється ідея скульптури, потім ми її робимо, згодом я розумію, де вона може стояти. Іноді буває навпаки, що спочатку в нас локація, а потім скульптура, як було, наприклад, з київським велотреком. Зрозуміло, що скульптурка, присвячена йому, мала стояти саме там.

Водночас, думаю, якби ми встановили її десь в іншому місці, це було б теж добре. Бо ми не завжди вибираємо локацію відповідно до історичного факту. Тому що в нас, наприклад, скульптурка негайної допомоги мала бути на Рейтарській, біля будинку, де містилася станція швидкої медичної допомоги. Але на Рейтарській стоїть занедбана, зруйнована будівля, а кафе поруч не підходило нам за атмосферою скульптури. Зрештою, встановили на Липинського, 4. Тобто локація для кожної скульптури — це окремий випадок.

Також важливим аспектом є безпека самої скульптури...

— Так, саме тому готелі, ресторани, де є камери, охорона, ідеально для цього підходять. Крім того, там ще й багато туристів.

МІНІСКУЛЬПТУРА ЕКІПАЖУ У КИЇВСЬКОМУ ПАСАЖІ, НА ХРЕЩАТИКУ, 15/4

— Чи часто скульптурки страждають від вандалів?

— У рамках проєкту «Шукай» було створено скульптуру, що присвячена фонтану «Слон», який довгий час прикрашав один із пагорбів Хрещатого парку. З хобота «Слона» бив струмінь води, що сягав шести метрів! Існує також легенда, що джерелом натхнення для створення фонтану були «Знедолені» Віктора Гюго. У цьому романі малий безхатченко Гаврош із товаришами ховається на ніч всередині велетенської статуї слона, що існувала в той час у Парижі. Фонтан пережив бомбардування Другої світової війни та простояв у парку до 1970-х років. Скульптурка на його честь була встановлена на той час у безлюдному вночі парку біля Арки дружби народів. Камер не було, нагляду та людей теж. Це, вочевидь, і стало причиною, що цю скульптурку викрали. Тому слоник тепер у ТЦ «Глобус». Так, вдруге ми його встановили не там, де він колись був розміщений, але зате за ним тепер встановлено нагляд.

КИЇВСЬКИЙ ВЕЛОТРЕК НА В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО, 15

ОДНА З ПЕРШИХ ПИСЬМОВИХ ЗГАДОК ПРО КИЇВ

— Як саме підбираєте історії? Як приходять ідеї скульптурок?

— Є досвід, який я отримала під час проведення екскурсій, тому ідей скульптур більше за п’ятдесят, я просто чекаю для них партнерів. Іноді самі партнери підказують, що хотіли б встановити — наприклад, скульптурку, присвячену велотреку. Часом до мене звертаються з пропозицією, що просто хочуть щось подарувати місту. Так, скажімо, скульптурку київського гелікоптера встановив Інститут вертебрології та реабілітації. Загалом, ідеї приходять по-різному: щось читаю, щось люди підказують, пишучи у «Фейсбуці», «Інстаграмі», щось партнери, історики, частину дізнаюся з лекцій...

— Окрім звичних котлети по-київськи, каштанів, київського торта ви відкриваєте взагалі малознані епізоди нашої минувшини. Чи могли б розповісти про скульптурку «Київський лист»?

— З ним пов’язана дуже давня історія. Хозарин Яаків бен Ханукка, який проживав у Києві понад тисячу років тому, був поручителем за брата, який взяв у борг значну суму й не зміг віддати, бо десь у дорозі на нього напали розбійники й позбавили життя. Тож Яакову довелося провести за ґратами боргової в’язниці цілий рік, поки хозарська громада Києва зібрала 60 монет і викупила його звідти. Щоб виплатити решту боргу, написали цього листа з проханням до юдейських громад інших міст допомогти Яакову. Зрештою, лист опинився аж у Каїрі, у сховищі старовинних рукописів при тамтешній синагозі. Там його у 1962 році й знайшов вчений-гебраїст із Чиказького університету Норман Голб і датував X століттям. Найцікавіше, що у 8-му рядку листа йдеться: «Ми повідомляємо вам, спільнота Києва...» — тож це фактично одна з перших письмових згадок про Київ. Оригінал листа зберігається в бібліотеці Кембриджського університету, а завдяки проєкту «Шукай» можемо побачити його бронзову копію. Коли ж скульптурка була готова, я довго шукала локацію, де її можна встановити. Тоді вирішила зателефонувати в синагогу Бродського, і там швидко погодилися.

КОТЛЕТА ПО-КИЇВСЬКИ У СКВЕРІ ГОРОДЕЦЬКОГО, ХРЕЩАТИК, 15/4

КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ

— Приємно, що скульптурки відображають наші історичні зв’язки з іншими країнами — наприклад, київська плінфа (з Візантією), а також золота туфелька Сержа Лифаря, сонячний годинник П’єра Брульона (з Францією)... Чи могли б ви розповісти, зокрема, про українсько-французькі культурні взаємини, що закарбовані у бронзових скульптурках.

— Серж (Сергій) Лифар — киянин, який став одним із найвидатніших балетних танцівників XX століття, отримав «Золоту туфельку» (головну нагороду в балеті), а також орден Почесного легіону за відродження балету у Франції. Як зазначала його дружина, коли подарувала туфельку Музею історичних коштовностей (згодом нагороду передали до Національного музею історії України): «Усе своє життя мій чоловік сумував за рідним краєм. Я впевнена, що він все бачить і чує, і радіє, що ця маленька частина його назавжди залишиться в Києві, тому що він народився тут і цінував спогади про рідні місця весь той час, поки жив за кордоном».

П’єр Брульон — вчитель математики Києво-Могилянської академії, який подарував місту два сонячні годинники, власноруч розрахувавши їхню конструкцію. Один із них міститься у дворі Могилянки, а другий — прикрашає ротонду над фонтаном «Самсон» на Контрактовій площі. Ці годинники не тільки окраса міста, а й чудові посібники з математики й астрономії для студентів.

ГРАМОФОН НА ВУЛИЦІ РОГНІДИНСЬКІЙ, 2

КОМП’ЮТЕР ЛЕБЕДЄВА ТА ГЕЛІКОПТЕР СІКОРСЬКОГО

— Фігурки відображають і те, чим ми можемо пишатися, зокрема уже згадуваний гелікоптер Сікорського. А чи могли б ви розповісти про скульптурки «Київський комп’ютер» та «Велотрек»? 

— Скульптурка «Київський комп’ютер» присвячена Малій обчислювальній електронній машині (МЕОМ). Це перший у континентальній Європі комп’ютер, який був сконструйований колективом вчених під керівництвом академіка Сергія Лебедєва на околиці Києва, у Феофанії. Щоправда, «Мала» нині радше умовна назва. Бо те, що втілено в мініскульптурі (нагадує масивний стіл), — лише пульт оператора. Натомість сама МЕОМ займала кілька кімнат на двох поверхах будівлі.

Київському велотреку вже понад сто років. І ця його тривала історія могла завершитися раніше — у 2000-х роках він опинився під загрозою знесення. Утім, завдяки тривалій боротьбі киян у 2014 році було прийнято рішення його відновити. Тож зараз він входить до ТОП-10 європейських велотреків і разом із велодромами Ерфурта (1885), Ерне Хілі (1891) та Мілана (1935) є одним із найстаріших в Європі. 

Як вам спало на думку розповідати про ті символи Києва, які вже лишилися в історії, як, наприклад, згаданий київський слоник?

— Спочатку ми встановили котлету по-київськи, каштан і торт, щоб заявити, що ми будемо встановлювати київські символи. Тому що якби ми почали зі слоника, то для багатьох людей це було б трохи незрозуміло, тож ми намагалися враховувати готовність аудиторії. А коли ми встановили скульптурку київського сухого варення — люди були в захваті, писали, що вони взагалі до цього не знали, що це таке, тим більше, що це був сувенір, без якого ніхто з Києва у ХІХ ст. не їхав. Тож можна було б встановити скульптуру «Батьківщина-мати» чи Андріївської церкви. Проте це занадто просто — встановити те, що є. А от втілити у скульптурці те, чого вже немає, але воно існувало, — набагато цікавіше.

СТОЛИЧНИЙ КАШТАН НА ХРЕЩАТИКУ, 36

КИЇВСЬКИЙ ЛАНЦЮГОВИЙ МІСТ ТА ВИСТАВКА В ЛОНДОНІ

— Чи могли б розказати історію, яку втілює фігурка «Ланцюговий міст»?

— Ця скульптура присвячена Миколаївському ланцюговому мосту. Можна вважати, що це перший (принаймні, з часів Київської Русі) постійний міст між Києвом та передмістям на Лівобережжі. Його звів англійський інженер Чарльз Віньол у 1853 р. за наказом імператора Миколи I. Тоді це був єдиний у світі шестипролітний міст, справжнє диво техніки. Тож за рік після відкриття зменшена точна срібна копія Ланцюгового моста була виставлена на Всесвітній виставці в Лондоні. На радість київських дачників у 1911 році через міст пройшов маршрут бензотрамвая. Він починався на Поштовій площі, йшов через Микільську Слобідку і далі — аж до Броварів. 1920 року один із прольотів моста був підірваний. Тож через деякий час уже за проєктом Євгена Патона був побудований новий міст на старих опорах. Проте 1941 року, коли радянські війська відходили, цей міст також зруйнували. І вже 1965 року неподалік від нього з’явився міст Метро. Нині за низької води з моста Метро інколи видно темні камені — то виступають з-під води опори старого Ланцюгового мосту.

— Історична спадщина, повсякдення, сучасність — ці теми втілюють ваші скульптурки. Як формуєте це поєднання?

— Просто балансую. Якщо поставили скульптуру, пов’язану з історичною темою, скажімо, київським листом, то значить, наступним має бути балкончик. Або зараз у нас Михайло Булгаков, київська швидка допомога, а наступний теж буде присвячений сьогоденню. Це ж чудово — встановлювати символи, які сьогодні в нас є, як, скажімо, скульптура, присвячена грі в шахи у парку імені Тараса Шевченка.

ШАХИ У ПАРКУ ШЕВЧЕНКА, БІЛЯ ВХОДУ З ВУЛИЦІ ЛЬВА ТОЛСТОГО

«ВНУТРІШНЯ КУХНЯ»

— Проєкту вже два роки, чи можна вже говорити про певні тенденції?

— Минулого року ми вийшли на стабільну діяльність, замовлення від партнерів, у мене вже є команда. І я дуже пишалася цим. Однак потім стався карантин, і п’ять партнерів сказали, що цього року не зможуть фінансувати проєкт. Тому про якісь тенденції говорити складно. Проте однозначно, що скульптури стали складнішими. Зокрема, та ж скульптура негайної допомоги. Її легенда — «Потри на вдячність лікарям, що ризикнуть своїм життям». Ми мали відкрити її ще в березні, але почався карантин. Тож ми не відкривали її офіційно, просто вийшли у прямий ефір і представили, тому що це вже було дуже на часі.

Чи могли б розповісти про якусь «неофіційну» історію «Шукай», що трапилася під час підготовки відкриття скульптури, адже в кожну з них вкладено багато праці.

— Роботи справді багато — домовлятися з партнерами, готувати бюджети, виправляти помилки за свій кошт, домовлятися з локаціями, далі про це все писати, справлятися з тим, що щось вкрали... Зокрема, ми звикли, що місяць чекаємо, поки розглянуть нашу заявку на встановлення скульптури: розповідаємо, що це буде за скульптура, де вона буде, як це буде. Це все треба пояснювати. І я людей розумію, вони ж думають, що скульптура — це як пам’ятник Богдану Хмельницькому. Тож великою несподіванкою стало те, що одного разу працівники ЖЕКу по «Вайберу» вирішили ці питання і за п’ять хвилин дали нам дозвіл. Загалом таких неофіційних історій багато: тому що десь щось відвалилося, десь щось треба було приклеїти. Це така внутрішня кухня, я потроху її описую у соціальних мережах.

Чи маєте улюблену скульптуру?

— Усі скульптурки мої улюблені, але остання — це фаворит. Тому зараз — це скульптура негайної допомоги.

Скільки часу піде на те, щоб віднайти усі фігурки?

— Зараз за один день це зробити неможливо, бо просто фізично люди втомлюються. Однак за два цілих дні можна. Колись у нас було п’ять скульптур, які люди обходили за три години, — і при цьому вони ще попили каву, пообідали. Часто люди призначають обіди, зустрічі біля нової скульптурки, яку вони ще не знайшли. Або спеціально їдуть у якийсь район, де вони ще не були. Бо треба спеціально їхати за київським тортом (на проспекті Науки,1) і на пошуки Кирила Кожум’яки (на Рибальському острові).

Це справжній квест на вікенд.

Підготувала Марія ЧАДЮК, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»