Iсторії з Воскресенки

Що можуть розповісти вулиці та будинки житлового масиву на лівому березі Києва

Лівий берег Києва не такий привабливий для туристів, як правий. Та й кияни, які живуть на правому березі, зрідка тут бувають, хіба у справах. Мало хто розглядає тутешні житлові масиви як місце для цікавих атмосферних прогулянок. А дарма. Тут так само десятки історій, місцевих легенд та цікавих історичних фактів.

На тригодинну екскурсію сучасним житловим масивом Воскресенка та територією історичної Воскресенської слобідки вирушаємо із краєзнавцем та києвознавцем Кирилом Степанцем, який разом з Олександром Михайликом та Семеном Широчиним написав низку краєзнавчих книжок про Київ, зокрема і про лівий берег.

Непоказний житловий масив, забудований малоестетичними «хрущовками», приховує чимало цікавого. Свого часу Воскресенка була козацької вотчиною, пізніше належала різним монастирям. Тут була своя Лиса гора, куди, за міськими легендами, на шабаш зліталися усі київські відьми. Тут велися археологічні розкопки, а місцеві жителі називали свої мікрорайони Кубою, В’єтнамом та Камбоджею. Воскресенку можна побачити в кількох фільмах. Та і з моменту будівництва масив встиг обрости цікавими місцевими  легендами.

ПАРК ПЕРЕМОГИ, А КОЛИСЬ — АРТИЛЕРІЙСЬКИЙ ПОЛІГОН

Починаємо прогулянку з Парку «Перемога», що біля станції метро «Дарниця». Парк облаштували та відкрили ще у 1965 році, а в 2000-х, коли він перебував у досить занедбаному стані, його перепланували та привели до ладу. Цю місцину люблять жителі лівого берега. Паркова зона охоплює сосновий ліс, розарій, кілька озер з містками та островами, добре облаштовані та освітлені паркові алеї, дитячі майданчики та атракціони. Центральна пам’ятка парку — Курган Безсмертя, присвячений загиблим у Другій світовій війні. 

«На вході у парк «Перемога» був майданчик для танців, який слугував поєднувальною ланкою для лівого берега Києва, — розповідає Кирило Степанець, — сюди приходили танцювати люди з усіх куточків та окраїн, зокрема і з Воскресенки, Аварійного селища, Соцмістечка. Старожили розповідають, що танцмайданчик був оточений спеціальним ровом, щоб ніхто безкоштовно не пролазив на танці, але народ умудрявся все рівно це робити».

Зараз на місці танцмайданчика — альпійська гірка, втім свою початкову круглу форму воно зберегло.

 «Історично територія Воскресенки починається з місця, де колись стояв завод «Агромаш», а не так давно звели житловий комплекс «Паркові озера», — розповідає Кирило Степанець, поки ми минаємо парк. — У кінці ХІХ століття тут був артилерійський полігон. Воскресенське шосе було межею полігону. І, до речі, ця воєнна дорога єдина у цих краях повністю зберегла свій початковий напрямок».

Києвознавець розповідає, що полігон був величезним. Він починався з території Північноброварського, колишнього Комсомольського, житлового масиву. Там, де зараз стоїть універмаг «Дитячий світ», була артилерійська вежа. Полігон простягався до Биківні, а в інший бік — до села Вигурівщина.

«Ось ці сосни, що ростуть уздовж вулиць Андрія Малишка і Миколи Попудренка, — це була спеціальна зелена смуга, що слугувала природним кордоном полігона. Вона мала захищати людей, що їхали Броварським шосе. У той час іншого шляху доїхати до Києва не було — був єдиний  ланцюговий міст, побудований в кінці ХІХ століття», — пояснює Кирило Степанець.

Він розповідає, що у царські часи, коли відбувалися навчання на полігоні, усіх попереджали заздалегідь, місцевість оточували військові. А в сталінські часи, в 1930-і роки, перед початком навчання просто вивішували на вишку прапор, і люди вже самостійно мали подбати про свою безпеку. У 1960-х, коли тут зводили житловий масив Воскресенка, полігон ще діяв.


МОЗАЇКА НА СТІНІ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ШКОЛИ №98. У НІЙ ВЧИВСЯ ГЕРОЙ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ВІКТОР ШВЕЦЬ

«А ще старожили розповідали, що у цих артилеристів постійно виникали проблеми зі зброєю. Тут усюди був пісок. Пушки на ніч ховали у чохли, але вранці вони все рівно були всі у піску, а змазка всередині перетворювалася на суміш, за консистенцією схожу на варення, тож зброю весь час доводилося чистити, — розповідає Кирило Степанець. — А пізніше саме на цьому полігоні вперше в історії відбувалися одночасні навчання артилеристів і льотчиків, у яких брав участь і відомий Петро Нестеров».

Праворуч від парку, якщо йти в бік озер, можна побачити будівлю заводу «Граніт». На цьому заводі виготовляли постаменти для пам’ятників. Наприклад, постаменти для київських пам’ятників Княгині Ольги та Михайла Грушевського — саме звідси. Станції київського метрополітену також облицьовували гранітом, обробленим на цьому заводі.

ВОСКРЕСЕНКА

«Як спальний масив Воскресенка почала забудовуватися у 1960-х, але не з першого мікрорайону, а з другого. Коли її будували, то не на місці історичного села Воскресенка, а втиснули житловий масив між селом Воскресенська слобідка і хутором Куликов. Залишки хутора можна побачити, якщо будете на ринку Троєщина, ближче до лісового кладовища там є приватні будиночки», — розповідає києвознавець.

Ми підходимо до низки живописних озер. Кирило Степанець акцентує, що насправді це не озера, а струмок.


ЗАНЕДБАНА БУДІВЛЯ БАСЕЙНУ ОЛІМПІЙСЬКОГО РЕЗЕРВУ НА ВОСКРЕСЕНЦІ, ЗВЕДЕНА У 1980-Х РОКАХ У СТИЛІ БРУТАЛІЗМУ

«На радянських картах він вказаний як Північноброварський меліоративний канал. Але якщо подивитися на більш старі карти, то видно, що він має природне походження. Він був природним кордоном Воскресенської слобідки, — говорить наш екскурсовод. — Вважається, що Воскресенська слобідка виникла ще в ХVI столітті. Це були володіння руського шляхтича та козацького старшини Остафія Дашкевича, і їхня територія була значно більшою, ніж сьогоднішня Воскресенка. Коли Дашкевич помер, вся територія перейшла до його зятя, а після смерті зятя, згідно із заповітом, церкві Святого Воскресіння Христового. Це єдиний масив, який не перейменували за радянських часів, хоча назва його — церковна». 

Коли у 1960-х зводили новий житловий масив, у Радянському Союзі якраз тривала друга хвиля боротьби з релігією. Кирило Степанець перераховує: у той час на Микільській слобідці вдруге закрили церкву Святого Миколая, знесли церкву Феодосія Чернігівського у Дарниці, знесли Троїцьку церкву біля Олімпійського стадіону. Ті, що пережили 1930-ті роки, не пережили 1960-ті. Але Воскресенка свою назву зберегла», — говорить екскурсовод.


КУРГАН БЕЗСМЕРТЯ У ПАРУ «ПЕРЕМОГА», ВІДКРИТИЙ ВЛІТКУ 1967 РОКУ НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ. У 2004 РОЦІ БУВ РЕКОНСТРУЙОВАНИЙ І УКРІПЛЕНИЙ

У різних джерелах можна прочитати, що ця назва — Воскресенка —  пішла від назви церкви Воскресіння Христового на Подолі. Вона була приблизно там, де зараз Національний музей «Чорнобиля», розповідає Кирило Степанець. І додає: існують дані, що, можливо, земля належала Києво-Печерській лаврі, бо там теж є церква Воскресіння Христова. «Але поки велися суди за цю землю, її просто забрав собі губернатор Дмитро Голіцин на початку ХVIII століття. Так ці землі отримали назву Губернаторська слобода, — пояснює Кирило Степанець. — Слобода — це свобода. Тут селяни мали право вільно селитися і не мали особливих повинностей, бо тут загалом ніхто жити не хотів. Тому що тут регулярно розливалася річка і все затоплювала».

ПОРТАЛ У МИНУЛЕ — РЕМЗАВОД

Ми переходимо містком озеро і потрапляємо на територію нового житлового комплексу. Ще десять років тому тут стояв Дарницький експериментальний ремонтний завод, який незадовго до знесення у 2009 році називався «Агромаш». Ми йдемо між новими різнокольоровими багатоповерхівками і доглянутими газонами. В якусь мить, біля одного з будинків, ми завертаємо у ледь помітну вуличку за гаражами — і опиняємося у 1950—1960-х роках. У тіні сучасних новобудов один до одного туляться кілька старих приватних будинків і кілька будинків барачного типу. Їх заступають поодинокі сосни. Такий собі клаптик законсервованого Києва. 


КОЛОРИТНИЙ КУТОЧОК: БІЛЯ СУЧАСНОГО ЖИТЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ДОСІ ІСНУЮТЬ У НЕЗМІННОМУ ВИГЛЯДІ  БУДИНКИ, ЗВЕДЕНІ У 1960-Х РОКАХ ДЛЯ РОБІТНИКІВ ДАРНИЦЬКОГО ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО РЕМОНТНОГО ЗАВОДУ

«Колись це були землі Фролівського монастиря. За радянських часів монастир закрили, а тут побудували ремонтний завод. Розповідають, що у 1990-ті роки тут можна було побачити, як робітники перекидають через паркан ресори величезного розміру, щоб потім десь продати, — розповідає Кирило Степанець. — Як і більшість радянських підприємств такого типу, він ремонтував військову техніку і паралельно колгоспну».

КУБА, В’ЄТНАМ ТА КАМБОДЖА

Коли почали будувати Воскресенку, сюди заселяли абсолютно різних людей. Когось переселяли сюди з центру — зі старого житлового фонду. Попри покращені умови побуту, люди все одно не надто раділи такому переселенню так далеко від центру. Були тут переселенці і з інших регіонів Україні та інших республік Радянського союзу.


ПАГОРБ У ДВОРІ БУДИНКУ ЗА АДРЕСОЮ: БУЛЬВАР ПЕРОВА, 25. КОЛИСЬ НА ЦЬОМУ МІСЦІ БУЛО СІЛЬСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ ВОСКРЕСЕНСЬКОЇ СЛОБІДКИ, ЯКЕ ЗНИЩИЛИ ПРИ БУДІВНИЦТВІ ЖИТЛОВОГО МАСИВУ

«Стосунки між ними складалися не завжди прості. Старожили розповідають, що між мікрорайонами Воскресенки почалася своя війна. Тому навіть сьогодні тамтешні жителі ділять Воскресенку на кілька частин, усі вони мають свої народні назви, — розповідає наш екскурсовод. — Тут були мікрорайони В’єтнам, Камбоджа і Куба».

Є різні версії, чому виникли саме такі назви. Одна з них — що це країни, яким у той час допомагав Радянський Союз, тож вони були на слуху. Ще одна версія — що між В’єтнамом і Камбоджею у 1960-ті роки був складний дипломатичний конфлікт, тому так назвали і мікрорайони, де точилися свої конфлікти. Що стосується Куби, то в одній із версій йдеться, що вулиця Кибальчича до того, як був збудований весь мікрорайон, по формі нагадувала набережну Гавани, особливо коли цю вулицю заливало весною.

ПЕРОВ, СЄРОВ ТА КИБАЛЬЧИЧ

Наскрізною артерією Воскресенки є бульвар Перова. До 2006 року це був справді бульвар, по якому можна було прогулятися. Тут пролягала алея, засаджена обабіч високими тополями. У 2006 році бульвар реконструювали, розширивши проїжджу частину. Тополі викорчували.

Василь Перов, російський живописець, один із членів-засновників Товариства пересувних художніх виставок, на чию честь названий бульвар, ніколи у Києві не бував. Перпендикулярно до бульвару Перова йде вулиця, названа на честь іншого російського художника — Валентина Сєрова. Цей художник у Києві бував — кілька років навчався у Четвертій київській гімназії, в тій самій, де вчився Олександр Вертинській.

Бульвар Перова впирається у Керченську площу, де перетинається з вулицею Миколи Кибальчича. Тут починається мікрорайон Кибальчича, який ще називали новою Воскресенкою.


ОЗЕРО РАДУНКА  — ОДНЕ ІЗ НАЙЖИВОПИСНІШИХ МІСЦЬ ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ

«Вулицю назвали іменем Миколи Кибальчича, який особливого стосунку до Києва не мав. Це був революціонер, народоволець, який сконструював бомбу, за допомогою якої вбили імператора Олександра Другого. У Києві він бував, тільки коли сидів в Лук’янівській тюрмі», — розповідає Кирило Степанець. Він акцентує, що загалом рід Кибальчичів сербсько-український, козацький, із Чернігівщини. І якщо Микола Кибальчич не мав відношення до Києва, то інший з роду Кибальчичів — Турвонт — був пов’язаний не лише з Києвом, а й безпосередньо з Воскресенкою.

«Турвонт Кибальчич був домовласником, який утримував у районі обласної лікарні садибу під назвою Райгородок, де за гроші показували картинки еротичного характеру всім охочим, — розповідає києвознавець. —  Він був дуже набожною людиною та колекціонував київську старовину. А ще він захоплювався археологією, і в кінці 80-х-початку 90-х років ХІХ століття проводив розкопки на території від сучасного парку «Перемога» до села Вигурівщина. Розкопав тут кілька неолітичних стоянок».

СТАРЕ КЛАДОВИЩЕ

У дворі будинку за адресою бульвар Перова, 25 колись було кладовище Воскресенської слобідки. Село почали зносити у 1970-х, коли зводили Райдужний масив. «У 1967 році в газетах дали оголошення, що кладовище закривають, і ті, хто хоче, можуть перенести могили родичів деінде. Як правило, переносили на Лісове кладовище. Усі інші могили просто згорнули бульдозером в одну купу. Так виник пагорб у дворі нових будинків», — розповідає Кирило Степанець. Цей живописний пагорб знають усі місцеві — взимку діти з’їжджають з нього на санчатах, та й загалом люблять на ньому гратися і проводити час. Коли ми підходимо до нього, там саме сидять підлітки.

Колись, за розповідями старожилів, діти, граючись, знаходили кістки. Зараз таких випадків вже немає. Та й сама історія про згорнуте бульдозером кладовище мало кого лякає з місцевих жителів.

«Відомо, що кладовище Воскресенської слобідки існувало як мінімум із ХVIII століття», — говорить екскурсовод.

ВОСКРЕСЕНСЬКА СЛОБІДКА. РАЙДУЖНИЙ МАСИВ

Ми йдемо Райдужним масивом у напрямку Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району, колишнього Будинку піонерів. А ще раніше — сільської школи Воскресенської слобідки.

«Першу школу d цьому селі побудували у 1937 році. Це була сталінська програма будівництва шкіл, що переслідувала ідеологічні цілі. Але виникла проблем з будматеріалами. Возити через міст, як підрахували, було досить дорого. Тому довго чекали, поки відкриється навігація по Дніпру, і вже возили будматеріали сюди по воді, — розповідає Кирило Степанець. — Шість років пропрацювала ця школа: в 1943 році, коли німці відступали, школу підпалили, вона згоріла разом із селом. Нову побудували в кінці 1950-х років, згодом село знесли, а тут постав житловий масив. Школа стала його частиною, але вже як Будинок піонерів».

Тут збереглися залишки старого шкільного саду — кілька покручених від часу плодових дерев.

Ми зупиняємося біля колишньої школи, а нині Центру дитячо-юнацької творчості. Це —  історичні землі Воскресенської слобідки, тут був центр села. Поряд стояла церква. Вона,  ймовірно, була на місці багатоповерхівки за адресою: Райдужна 17А.

«Священик там був із роду Русановичів. Він був репресований, і його прах покоїться у Биковнянському лісі. Церква була перероблена на клуб. В одному з випусків газети «Пролетарська правда» за 1939 рік є замітка «Клуби на околиці». У ній йдеться, зокрема, що з цієї церкви зробили клуб і бібліотеку. В 1943 році церква була знищена німцями — згоріла, і вже ніколи не була відновлена. Перша згадка про неї датується 1660 роком», — розповідає Кирило Степанець.

Ми спускаємося до озера Радунки, яке й дало назву Райдужному масиву. Два мікрорайони Райдужного побудовані на землях Воскресенської слобідки, третій — на місці болота. «З іншої сторони озера зберігся шматочок Воскресенської слобідки, відбудований після війни. В 1930-і роки там нічого не було. Там планувалося будівництво залізниці, а саме роз’їзд для військової залізниці, яка мала з’єднати знамениті тунелі під Дніпром. Тунель мав з’єднати Оболонь і Вигурівщину, з іншого боку — Жуків острів і Осокорки. Потім ця військова гілка мала об’єднати все по колу», — розповідає києвознавець.

У Воскресенській слобідці були спроби створити і місцевий колгосп. Спочатку він називався «Червоний незаможник», через рік — колгосп «Перше Травня», але він тут не прижився і його ліквідували.

Трьох годин виявилося замало, щоб почути усі історії про сучасну Воскресенку та історичну Воскресенську слобідку. Але достатньо для того, щоб вкотре переконатися, що у кожної місцини, вулиці, будинку є своя історія. І що це велика радість і перевага — знати історію місцевості, де живеш.