МЕНЮ

Iдентифікувати себе через картини

У Києві триває виставка Олі Рондяк — серії жіночих портретів — колажів із фарби, шматків карт, вирізок із реклам та газет New York Times, Washington Post, «День»

У серії своїх картин «Ідентифікація, Перервана» мисткиня розповідає про те, як її українська ідентичність, яка сформувалася в Америці, опинилася під загрозою, коли вона повернулася до незалежної України в 1990-х роках (нагадаємо, «День» писав про презентацію проекту у Львові у №№142-143 від 10 серпня 2018 року).

Оля Рондяк народилася в Америці, однак її родина завжди асоціювала себе з Україною. Дівчина вивчала українську мову, ходила до української церкви. Як розповідає сама художниця, була «таким собі амбасадором української культури на чужині».

«Я ніколи не уявляла, що житиму тут, в Україні. Коли була маленькою, то існував ще Радянський Союз. Тривала холодна війна, тому навіть не виникало такої думки. Однак у 1990-х роках  Україна стала незалежною, і ми вирішили приїхати сюди. Спочатку гадали, що поживемо кілька років, аби зрозуміти своє коріння, й повернемося. А втім, залишилися назавжди», — розповідає пані Оля свою історію.

Цей проект розкриває реалії Революції Гідності. Водночас художниця поєднує історію України з історією свого життя. Процес формування нової політичної ідентичності українського народу, пробудження національної свідомості, потужним поштовхом до якого стала революція 2013—2014 року, збігся з часом віднайдення мисткинею власної перерваної української ідентичності.

«У той час, як моя мати та дідусь опинилися в австрійському таборі для біженців, мою бабусю радянська влада заарештувала і заслала до табору в Мордовію. Під час ув’язнення вона потайки вишивала ікони при світлі полярного сяйва. Клаптики тканини й нитки вона висотувала із власного одягу й мішків з-під картоплі, а за голки використовувала риб’ячі кістки. Наразі я відчуваю, як вона передає мені свій дар художниці, щоб я продовжувала ту нитку, яка єднає серця українців», — зазначає мисткиня.

Рондяк створила серію жіночих портретів — колажів із фарби, обірваних шматків карт, рекламних та газетних вирізок. Здалека всі ці елементи органічно пов’язуються в єдиний метафоричний образ України, зображуючи її рішучий і нездоланний дух. Однак якщо підійти ближче, то починаєш розбирати картину по деталях, немов заново проживаючи ті жахливі дні для українського народу. Тут присутнє все: карти локацій вбивств українців на Майдані, інтерв’ю з волонтерами та учасниками подій від різних світових ЗМІ, зокрема New York Times, Washington Post, «День».

Роботи Олі Рондяк спонукають до роздумів. Художниця зображує героїню, яка пильно дивиться на нас. Ми починаємо бачити світ її очима, які випромінюють свободу. «Мій дідусь завжди казав, що радше працюватиме чорноробом у США, ніж житиме без свободи», — згадує художниця.

Поєднуючи традиційне із сучасним і використовуючи українські народні символи в контексті XXI ст., Рондяк зображує перед нами образ дівчини, котра символізує Україну, яка розвивається і перетворюється на квітучу європейську націю.

Мисткиня виставляється не лише в Україні, а також в Європі та США. «Коли у мене виставка в українських музеях закордону, то очевидно, що більшість гостей — це діаспора, яка знає про події в Україні. Однак під час виставки у штаті Делавер прийшло багато американців, які мало знали про нашу країну. Знали про Революцію Гідності, але думали, що після цього все закінчилося. Не усвідомлювали, що триває війна на сході. Це частина мого завдання протягом усього життя — показати, що Україна є окремою державою без Росії», — розповідає пані Оля.

Виставка триватиме до 9 грудня в Музеї Івана Гончара.

Владислава ШЕВЧЕНКО. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»