МЕНЮ

Хома Брут, або Польоти уві сні та наяву

Раду Поклітару представив у Києві свою нову постановку «Вій» у форматі 3D

Мабуть, усі митці, що прагнуть відтворити на сцені чи екрані національну тему або вітчизняні сюжети, впевнені, що без нечистої сили тут не обійтися. Русалки, чорти, вурдалаки — їх завжди було багато в нашому фольклорному середовищі та відповідно — у художніх творах. Але не завжди трапляється, що в центрі цієї бісовщини знаходиться доля людини та її взаємодія із Всесвітом, а не така собі «Вальпургієва ніч» з українським забарвленням. Творчість Гоголя теж просякнута цими мотивами, але хіба великий письменник відтворював у «Травневій ночі» або «Вії» екзотику «нечистої сили»? Звісно, ні. Тому, як на мене, сьогодні найбільш запитаним у видовищній інтерпретації став гоголівський «Вій», як приклад роздумів про істинну віру у часи шаленого нападу бісовщини на наші духовні цінності, про біди минулих років, що зберігає  історична пам’ять українців та каятися за які доводиться сучасникам.

Звісно, сценічно-екранні варіанти «Вія» почали народжуватися не сьогодні. Усім  пам’ятна екранізація гоголівської повісті 1964 року, яка, на мою думку, вирізняється на краще від «експортної» версії 2014-го, розрахованої на глядачів, що з Гоголем — письменником та його героями жодного разу не зустрічались. Сьогодні на українській репертуарній афіші можна побачити кілька сценічних «Віїв» — від мюзиклу Є. Лапейка у постановці Георгія Ковтуна до докудрами Наталки Ворожбит, створеної за мотивами Гоголя і поставленої режисером  Андрієм Бакіровим.

Ось і балет «Вій» на музику Олександра Родіна днями вперше показав зі своїм «Київ модерн-балетом» Раду Поклітару. Вочевидь, витоки цієї вистави — у тій оперно-балетній традиції, котру започаткував видатний композитор Віталій Губаренко та автори першої одеської постановки «Вія» 1971 року. Симфонічна партитура Родіна (музику якого Поклітару вже з успіхом використовував) у талановитій інтерпретації диригента Національного симфонічного оркестру України Володимира Сіренка заграла усіма фарбами сучасної оркестровки та вразила щирими мелодійними одкровеннями. У той же час вона дала змогу хореографові вийти на улюблену стезю сучасної інтерпретації, — туди, де мотивація вчинків класичних персонажів (як це було вже у балетах Чайковського та «Жізелі» Адана) стає наближеною до нашої дійсності. Впритул до того, що Хома Брут (хоча й бурсак, але не відлюдний монах) стає сучасником хлопців та дівчат, які «відриваються» на сучасній молодіжній вечірці. Тож цілком можливо, що Хома Брут має свою дівчину (Катерина Глоба). Поклітару її вигадав поза сюжетом Миколи Гоголя і з гумором назвав ім’ям прес-секретаря свого театру — Василиною...

Проте у снах-польотах, де Брут (Владислав Детюченко) з Панночкою (Олена Салтикова) «ширяють» у багатомірному просторі сцени на тлі 3D-композицій, бідоласі Хомі доводиться підкорятися бісівській вдачі та еротичному натиску Панночки — відьми, які висуває на перший виконавський план Олена Салтикова. А самі ширяння Панночки здійснюються за допомогою артистів «Київ модерн-балету», причому вигадливі підтримки виконуються сукупними зусиллями, ніби польоти супроводжує і замикає шлейф з напружених та спотворених тіл у масках нечистої сили (художник костюмів — Дмитро Курята, відеоконтент Ольги Нікітіної).

Мета Панночки — не грішне тіло хлопця  Хоми, а, звичайно ж, його Душа, і тому Раду Поклітару розділяє ці іпостасі між двома персонажами (Владислав Детюченко та Ілля Мірошниченко). Двійництво стає визначальним прийомом. Двоє охоронців ніби підкріплюють непорушність рішень Сотника, якого у цій виставі більш грає, ніж танцює Артем Шошин. Друзі Хоми, яких виконують Андрій Чаплік та Дмитро Кондратюк, вдало доповнюють бурсацькі витівки  одне одного. Що ж до самого Хоми, дві постаті (одна в чорному, друга — в білому), сприймаються як єдине ціле доти як Панночка впивається жадібним хижим поцілунком у душу Хоми Брута. Проте це ще не кінець історії. Через кілька сценічних миттєвостей Душа Хоми починає свій останній рух не у пекло, а уверх по невеликих підвісних сходинках... Цей улюблений прийом Раду Поклітару показує не вперше, але він гарно вписується у загальну  концепцію постановки твору Миколи Гоголя, хоча і дещо сперечається з нею. «Гарний був чолов’яга Хома, — відзиваються друзі після його смерті. А пропав ні за що». І в цьому вони неправі, бо Хома Брут, мабуть, покаявся за чужі гріхи, а не просто плюнув відьмі в очі. Ось і дивиться тепер на нас із небес...

Наступний показ балету «Вій» представлять 9 липня в Одесі, а у жовтні гастрольне турне «Київ модерн-балету» з цією постановкою Р. Поклітару продовжиться у Вінниці, Хмельницькому, Харкові, Дніпрі...

Олександр ЧЕПАЛОВ, заслужений діяч мистецтв України. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»