МЕНЮ

«Чорнобильське досьє КГБ. Від будівництва до аварії»

На території ЧАЕС відбулася презентація другої книги документів радянських спецслужб

Це місце увібрало в собі різні часи, проблеми й виклики, демонструючи людям — силу і слабкість минулого та сучасного. Уся потуга командної системи Радянського Союзу з її постійним бажанням контролювати не лише власних громадян, а й закони природи, виявилася безсилою перед викликом 1986 року, коли вибухнув 4-й реактор Чорнобильської атомної електростанції. Незважаючи на героїчну боротьбу багатьох людей з атомом, що вийшов з-під контролю, через різні причини ця катастрофа апріорі стала можливою, а її наслідки ми пожинаємо і пожинатимемо ще багато років.

Чому ця трагедія стала можливою? Чи можна було уникнути аварії? Як і що відбувалося після того, як катастрофа стала реальністю?.. Незважаючи на те, що минуло вже 34 роки, пошук відповідей на ці запитання досі триває. Щоби глибше і ближче відчути реальність ситуації, представників мас-медіа запросили безпосередньо на Чорнобильську АЕС, де 19 червня неподалік від нового об’єкта укриття над 4-м реактором відбулося представлення другої книги документів про катастрофу на ЧАЕС. Видання під назвою «Чорнобильське досьє КГБ. Від будівництва до аварії» створено Галузевим державним архівом Служби безпеки України спільно з Інститутом історії НАН України за сприяння Українського інституту національної пам’яті на основі розсекречених архівних документів Комітету державної безпеки Української Радянської Соціалістичної Республіки.

«Це друга книга, яка підсумовує роботу дослідників в архіві СБУ для публікацій документів, які були створені й накопичені у фондах Комітету державної безпеки при Раді міністрів Радянської України, — розповідає один із упорядників видання, директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій КОГУТ. — Фактично ця книга є приквелом до видання «Чорнобильське досьє КГБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період», яку ми видали і представили минулого року. Перша книга розповідає про те, як у суспільстві сприйняли аварію, які чутки тоді побутували і як органи безпеки Радянського Союзу намагалися протистояти цим чуткам, спочатку приховуючи інформацію про аварію, а потім будучи включеними в процес ліквідації її наслідків. Перша книга є більшою за обсягом, аніж та, яку ми презентуємо сьогодні. І це якраз пояснює суть подій, оскільки після того, як сталася аварія, зрозуміло, що це привернуло увагу всіх, насамперед радянських спецслужб. А от другий том буде, напевно, цікавіший тим, хто прагне дізнатися не лише про те, як у суспільстві сприйняли саму аварію, а й чому вона виявилась можливою».

В анотації до другої книги пояснюється, що опубліковані документи охоплюють період з початку 1970-х і до листопада 1986 року, тобто від початку будівництва ЧАЕС до введення в експлуатацію об’єкта «Укриття» («Саркофаг») після Чорнобильської катастрофи. Свідчення, зібрані у виданні, описують перебіг будівництва, розслідування причин аварії 26 квітня 1986 року та перші місяці ліквідації її наслідків крізь призму діяльності радянських спецслужб: численні повідомлення про недоліки будівництва, можливі диверсії, донесення від агентів та інформування про інші можливі небезпеки на ЧАЕС.

«Два томи книги — це майже півтисячі документів про те, як це бачили передусім співробітники радянських спецслужб, — додає Андрій Когут. — Серед документів, які увійшли до книги, можна прочитати, зокрема, повідомлення про аварії, що сталися до 1986 р., транскрипцію телефонних переговорів на ЧАЕС у ніч аварії 26 квітня, другий примірник першого повідомлення про аварію 26 квітня 1986-го, інформацію про початок розслідування аварії та будівництво «Саркофага» й інші події. У процесі видобування цих документів ми виходили з того, що різні наші примітки, археографічні нотатки, вступні слова, покажчики і т. ін. робилися українською мовою. А самі документи ми відтворювали в оригіналі. Адже при перекладі могли втратитися певні нюанси, які допомогли би повноцінно зрозуміти ситуацію. Тому ми, зокрема, залишили оригінал назви «КГБ».

За словами директора ГДА СБУ, Український інститут національної пам’яті почав активно підтримувати роботу архіву ще у 2015—2016 роках. «Для України це видання надзвичайно важливе,       — відзначає голова УІНП Антон ДРОБОВИЧ. — Безпосередньо цей проект розпочався 2018 року, тобто ще до того, як вийшов славнозвісний міні-телесеріал «Чорнобиль» від HBO. Звичайно, після виходу серіалу увага до цієї теми зросла в рази, і наш проект, який здійснювався паралельно, привернув ще більше уваги до цієї теми. Це нелегка робота, адже потрібно багато років для того, щоб дослідити всі документи, опрацювати їх і викласти доступною для читача мовою. В результаті на сьогодні у двох томах зібрано все, що потрібно знати про суть цієї трагедії. Для мене — це відповідальність Української держави, яка не приховує правду. Адже коли ми говоримо про Чорнобильську трагедію, то завжди повинні пам’ятати про відповідальність тих людей, які не приховували правду і попереджали, які не побоялися приїхати сюди і боротися з наслідками аварії. Для нашого інституту важливо, щоб відбулося осмислення того, як і чому це стало можливим, як вдалося зупинити ще більшу катастрофу і як зробити так, щоб більше ніколи подібне не могло відбутися не тільки у нас, а й в усьому світі. Тепер усі можуть побачити інший бік катастрофи. І дуже важливо, що опублікована інформація буде також доступна також в електронному варіанті. Це великий проект про відповідальність і зріла робота нації з осмислення трагедії».

Організатори презентації наголосили, що вихід у світ книг з документами — це лише верхівка айсберга, адже їх створення було б неможливим без залучення не лише істориків-архівістів, а й інших фахівців, які по-своєму долучилися до роботи над книгою. «Дуже символічно, що ми зараз перебуваємо саме тут — безпосередньо на території ЧАЕС, — долучається до розмови заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Максим ШЕВЧУК. — Минуло 34 роки з дня аварії, яка виявилася трагедією не лише для України, а й для всього світу, але досі тривають дискусії про те, як була побудована станція, як вона працювала і чому стала можливою ця аварія. Робота по донесенню архівів до громадськості є дуже важливою для того, щоб невідомого в цих дискусіях ставало менше. Я вдячний усім, хто брав участь у підготовці та реалізації цього проекту. Я впевнений, що суспільство високо оцінить цю роботу».

«Саме тут, на цьому місці відбувалися ті події, які описані у двох томах книги, — наголошує ще один учасник заходу, заступник генерального директора державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» Валерій СЕЙДО. — Це забувати не можна, інакше воно може повторитися знову. Більше того, сьогодні нам потрібно доводити до кінця ліквідацію наслідків тієї аварії, головними причинами якої, судячи з досліджень, були конструктивні недоліки реактора та рішення певних осіб. Я запорошую всіх присутніх вшанувати пам’ять загиблих ліквідаторів аварії».

Зустріч відбувалася на території меморіального комплексу Героїв Чорнобиля. Учасники заходу на вшанування їхньої пам’яті запалили лампадки і поставили їх біля пам’ятних знаків з прізвищами ліквідаторів аварії. А далі журналісти мали змогу поставити запитання учасникам презентації. Автор, зокрема, поцікавився про долю і доступ до тих документів, які зберігаються в Москві, адже абсолютна більшість представлених у книгах архівних матеріалів — це документи, які зберігаються в Україні. А якщо мати доступ до московських архівів, чи могли б вони пролити більше світла на причини і наслідки Чорнобильської аварії?

«В основі цих томів, перш за все, знаходяться так звані літерні справи — це справи контррозвідувального нагляду за об’єктами Чорнобильської АЕС, які збиралися тут в Україні — спочатку в Чорнобилі, потім у Прип’яті, а також у Києві, — відповідає Андрій Когут. — Це документи низового, місцевого рівня, які містять свідчення про те, як сталася аварія. Вони, можна сказати, є більш достовірними порівняно з документами вищого та узагальнюючого характеру, оскільки на них ідеологія мала менший вплив. Звичайно, коли ми говоримо про саму аварію, то великий масив документів знаходиться в Москві. І взагалі потрібно розуміти, що вся атомна енергетика була підпорядкована міністерствам всесоюзного рівня. Коли почали будувати ЧАЕС, працівники КГБ Радянської України доповідали першому секретареві Компартії УРСР Володимиру Щербицькому, що однією з проблем будівництва є брак повної інформації про те, що планується будувати і яка взагалі ситуація з подібними об’єктами такої складної інфраструктури, як атомні електростанції. От якраз інформація про це зберігалася і зберігається в Москві. Проте у нас також є деякі документи союзного рівня: наприклад, у книзі є довідка, яка була підготовлена на початку 1980-х рр. і стосувалася вона експлуатації атомних реакторів типу РБМК (рос. Реактор Большой Мощности Канальный. — Ред.), що був встановлений на 4-му реакторі, який потім вибухнув. Цю довідку було підготовлено в Москві: у ній міститься пояснення того, що можуть виникати проблеми та аварії з роботою реакторів такого типу, а серед проблемних атомних станцій Радянського Союзу були зазначені Чорнобильська і Ленінградська».

«Зрозуміло, що зараз доступ до документів у Росії не такий, як в Україні, — продовжує директор Галузевого державного архіву СБУ. — Якщо в Україні ми говоримо про відкритість та необхідність критичного осмислення минулого, роботу з документами і пам’яттю людей, то в Росії архіви безпосередньо підпорядковані президентові Російської Федерації. У них це питання ідеології, гібридної війни та різних спецоперацій в інформаційній сфері, які ведуться Москвою по всьому світу. На жаль, нам зараз не доводиться говорити, що документи в Москві стануть доступними, тим більше під час російської агресії проти України, але сподіваємося, що в досяжному майбутньому це стане можливим. Нам, наприклад, буде цікаво дізнатися, чи є документи, які б підтверджували, що генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов особисто тиснув на Володимира Щербицького з приводу обов’язкового проведення першотравневої демонстрації в Києві, коли стався стрибок радіоактивних викидів. Є також гіпотеза про те, що ЧАЕС будували для забезпечення воєнного об’єкта «Чорнобиль-2». Але документів про це у нас немає. Якщо вони є в Москві, то могли б або спростувати, або підтвердити цю гіпотезу».

«Усі країни, які мають значиму інформацію про чорнобильську трагедію, вже давно мали б її опублікувати, тому що це відповідальність перед майбутніми поколіннями, — додає директор Українського інституту національної пам’яті. — Недарма ЮНЕСКО присвоїло особливий статус для всіх відеоматеріалів, архівів, які стосуються Чорнобиля. Ми сподіваємося, що опубліковані Україною документи стануть прикладом для тих, хто ще цього не зробив. Також ми будемо думати над тим, щоби здійснити переклад представлених книг англійською мовою — тоді з ними зможуть ознайомитися іноземні фахівці, громадяни різних держав, і таким чином долучитися до теми й зробити власні висновки».

Чи могло швидке будівництво АЕС стати однією із причин майбутньої аварії? Це друге питання, з яким автор звернувся до учасників зустрічі, адже в одній зі своїх останніх книг «Перший про владу» перший президент України Леонід Кравчук писав про те, що «станцію збудували дуже швидко (працювали цілодобово)». За словами Валерія Сейдо, це не могло бути причиною аварії — справжні причини заступник гендиректора ДСП ЧАЕС назвав вище.

«З одного боку, із самого початку КГБ УРСР інформувало, що будівництво йде занадто швидко, і це може призвести до катастрофічних наслідків. Такі попередження були постійними аж до першої серйозної аварії, яка трапилася 1982 року, — розповідає Андрій Когут. — З іншого боку, під впливом партії та рішень ідеологічного характеру, коли потрібно було наздогнати і перегнати Америку та увесь світ, показати, що СРСР — потужна атомна держава, на всі ці застереження спецслужб не зверталося належної уваги. Звичайно, це впливало й на самих кагебістів, притуплюючи їхню увагу і серйозне ставлення до того, що відбувалося. Власне, 1986-го, коли вже сталася аварія, далі вже одним із завдань КГБ було припинити поширення чуток і приховати те, що сталося, бо це могло завдати тяжкого удару по іміджу Радянського Союзу. Ця книга показує дуже різні сторони діяльності КГБ і не дає простих відповідей».

Також журналісти поцікавилися — чи можна вважати, що аварія на Чорнобильський АЕС прискорила розпад Радянського Союзу?

«На мою думку, так, — коментує Андрій Когут. — Наші книги показують, що комуністичний режим не зміг проконтролювати все, бо є речі, які непідвладні контролю. Перебудова і гласність свідчили про те, що потрібно щось змінювати, але аварія на ЧАЕС продемонструвала, що можливості щось змінювати в самому СРСР немає. Процес ліквідації наслідків катастрофи також показав, у якій складній економічній ситуації перебував Радянський Союз. Перші масові громадські організації, які з’явилися на той час, мали екологічний характер. Відбулося збільшення саморобних листівок, розмов про те, що потрібно протестувати, та інші прояви громадянської активності. Усе це вплинуло на розвал СРСР».

«Коли державні органи забувають, для чого вони існують — для захисту людей, а починають обслуговувати лише вузькопартійні інтереси, відбуваються страшні речі, — продовжив Антон Дробович. Для мене ця аварія засвідчила також високий ступінь недовіри до тодішньої влади, втрату нею авторитету й високий ступінь страху системи перед гнівом людей, розгубленість перед проблемами. У цих книгах можна це простежити. І ті люди, які сьогодні все ще мають якийсь пієтет до радянської влади, мають розуміти, що аварія на ЧАЕС — це приклад того, як влада СРСР не змогла захистити своїх громадян».

*  *  *

Щоби побачити і глибше усвідомити картину «апокаліпсису» Чорнобильської зони відчуження, потрібно побувати в мертвому місті Прип’ять, хоча ще дорогою до Чорнобильської АЕС уже можна помітити безлюдні будинки й хатки колись заселених сіл. Саме туди й повезли нашу групу. В зелену пору року при в’їзді в «місто» можна одразу і не зрозуміти, що ми, виявляється, вже рухаємося по центральному проспекту Леніна, а поруч із нами височіють дев’ятиповерхові будинки. Тепер там всюди зелені дерева, кущі, трава — словом, флора і фауна. Тільки виїхавши на центральну площу, можна зрозуміти, що тут колись кипіло життя: будинок культури «Енергетик», готель «Полісся», ресторан, шістнадцятиповерхові будинки з радянськими гербами... Збудоване на початку 1970-х рр. місто атомників встигло прожити лише 16 років, а потім мешканців, яким сказали, що їх вивозять лише на три дні, виселили звідти назавжди. Побувавши також в інших місцях Прип’яті     — в парку культури й відпочинку, на вулиці Курчатова, біля кафе «Прип’ять», на річковому вокзалі, послухавши нашого супроводжуючого від ЧАЕС Олександра Новікова, — сповнюєшся різних думок та емоцій. Але зрозумілим стає одне: тут природа з роками дедалі більше відвойовує своє.

Іван КАПСАМУН, «День», Київ — Чорнобиль — ЧАЕС — Прип’ять — Київ. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»