29 січня - День пам’яті Героїв Крут

Цього дня 1918 року відбувся бій більшовицьких військ генерала Михайла Муравйова із загонами УНР у полі біля залізничної станції Крути (Чернігівщина, за 130 км від Києва). 4-тисячній російській армії протистояло близько 600 українських вояків, із яких понад три сотні – національно свідомі київські студенти і гімназисти.

Бій набув в історії особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка виконала наказ і захистила підступи до Києва, стримавши ворога протягом доби. Червоні втратили близько 300 бійців. Оборонці надвечір почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відходити. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко, однак допомога молодого резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни не змогли продовжувати наступ на Київ того дня — через суттєві втрати й розібрану залізницю.

Коли близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир та вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали (розстріляли чи закололи багнетами). Учень 7-го класу Григорій Піпський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

27 замордованих із почестями перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі 19 березня 1918 року. Трагічна загибель студентського загону під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Павло Тичина присвятив полеглим свій вірш «Пам'яті тридцяти». Насправді, всупереч усталеній думці, бій під Крутами не був поразкою українців, адже студенти й гайдамаки виконали наказ, затримавши ворога, зі значно меншими - в порівнянні з більшовиками - людськими втратами. Відомі імена полеглих: сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, Микола Корпан, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Гнаткевич, Григорій Піпський.


29 січня - День пам’яті Героїв Крут

29 січня - День пам’яті Героїв Крут

Цього дня 1918 року відбувся бій більшовицьких військ генерала Михайла Муравйова із загонами УНР у полі біля залізничної станції Крути (Чернігівщина, за 130 км від Києва). 4-тисячній російській армії протистояло близько 600 українських вояків, із яких понад три сотні – національно свідомі київські студенти і гімназисти.

Бій набув в історії особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка виконала наказ і захистила підступи до Києва, стримавши ворога протягом доби. Червоні втратили близько 300 бійців. Оборонці надвечір почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відходити. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко, однак допомога молодого резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни не змогли продовжувати наступ на Київ того дня — через суттєві втрати й розібрану залізницю.

Коли близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир та вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали (розстріляли чи закололи багнетами). Учень 7-го класу Григорій Піпський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

27 замордованих із почестями перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі 19 березня 1918 року. Трагічна загибель студентського загону під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Павло Тичина присвятив полеглим свій вірш «Пам'яті тридцяти». Насправді, всупереч усталеній думці, бій під Крутами не був поразкою українців, адже студенти й гайдамаки виконали наказ, затримавши ворога, зі значно меншими - в порівнянні з більшовиками - людськими втратами. Відомі імена полеглих: сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, Микола Корпан, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Гнаткевич, Григорій Піпський.