Скабєєва в ролі Капо в білоруському концтаборі

Брехня в телевізорі відрізняється від брехні в пресі тим, що папір терпить абсолютно все, а в телевізорі картинка часто прямо суперечить коментарям

Лукашенко за кілька днів перетворив Республіку Білорусь на концтабір, у якому озвірілі силовики накидаються на мирних громадян, б’ють їх, стріляють по вікнах будинків, кидають всередину легковиків світлошумові гранати, садистськи катують людей.

Багато спостерігачів порівнюють те, що коїть сьогодні Лукашенко зі своєю країною, з періодом гітлерівської окупації, а самого Олександра Григоровича — з Вільгельмом Кубе, генеральним комісаром «Білорутеніі», тобто главою фашистської окупаційної адміністрації, ліквідованого партизанами 1943 року.

Чимало німців після Другої світової заявляли, що не знали про існування концтаборів і не уявляли собі масштаб злочинів, що їх вчиняли нацисти. Можна сумніватися в їхній щирості, але суто теоретично таке «незнання» можливе. У наші дні ймовірність «незнання» злочинів Лукашенка та його подільників близька до нуля. Передусім це стосується мешканців російського телевізора, всіляких «журналістів», «політологів» та інших «експертів», які сьогодні стіною стали на захист Лукашенка від народу Білорусі.

«З’ясувалося, хто керує протестами в Білорусі, — суцільно кримінальники, які відсиділи за розбої, грабежі, торгівлю смертельно небезпечними психотропними речовинами, деякі навіть за вбивства, а також підлеглі злочинця-втікача Ходорковського», — так Ольга Скабєєва почала сюжет про події в Білорусі в програмі «60 хвилин» від 12.08.2020. Під час її тиради на екрані в студії показували густо татуйованих громадян, а титри демонстрували численні статті КК, за якими ці громадяни були засуджені. Щоправда, ніяких свідчень про те, що ці громадяни брали участь у протестах, а тим паче «керували» ними пред’явлено не було. Російському телевізору треба вірити на слово, і ніяк інакше.

«Військовий експерт» Ігор Коротченко негайно повірив і переможно вигукнув: «Зрозуміло тепер, хто нападає на білоруських міліціонерів! Нормальна людина не ризикне напасти на підготовленого, екіпірованого співробітника МВС»! Очевидно, що «військовий експерт» Коротченко або ніколи не чув про партизанів у тій же Білорусі, які нападали на цілком підготовлених і екіпірованих гітлерівців, або вважає їх усіх «ненормальними».

Брехня в телевізорі відрізняється від брехні в пресі тим, що папір терпить абсолютно все, а в телевізорі картинка часто прямо суперечить коментарям. У сюжетах про те, що відбувається сьогодні в Білорусі, це самовикриття російського телевізора відбувається постійно. «Білоруське телебачення! Чудова програма!» — так анонсувала Ольга Скабєєва сюжет своїх білоруських колег по цеху під назвою «Каяття».

На екрані — уздовж стінки стоять зацьковані люди зі слідами побоїв на обличчях. В очах — жах. Голос за кадром, обличчя того, хто говорить, не видно: «Ну що, робитимемо ще революцію?» — «Ні, ні за що! Ніколи!! « — в голосі замордованого хлопця — відчай і безвихідь. Є безліч свідчень про те, що роблять із затриманими під час цих протестів у лукашенківських СІЗО і в’язницях. Хтось із тих, кому вдалося вирватися, порівнює цей кошмар з тим, що описували Солженіцин з Шаламовим, побувавши в ГУЛАГу, хтось з порядками в катівнях гестапо. А от у Скабєєвої це пекло викликає захват...

Скабєєевій і її «експертам» дуже треба знайти й показати «організаторів» білоруського протесту, дуже хочеться «довести», що є ляльководи, а всі учасники протесту виходять за гроші. «Ось координатор масових заворушень, який роздавав учасникам гроші і сам у цьому зізнається», — переможно заявляє Скабєєва. А в цей час на екрані демонструють розсипані долари, а роздягнена до пояса людина заявляє, що «це мої гроші і я їх нікому не роздавав». Нормальні журналісти вже встановили, що цього жителя Мінська звуть Михайло Семків, що він продає старі машини і 9 тисяч доларів, які відібрали лукашенківські відморозки, які напали на нього, — це гроші від продажу автомобіля, які він ніс додому. Скабєєву абсолютно не бентежить, що немає ніяких свідчень, що ця людина роздавала учасникам протесту гроші й узагалі брала участь у протестах.

На екрані знову побиті молоді люди, які лежать на брудній підлозі. У штабі «Відкритої Росії» вже впізнали в них своїх колег Артема Важенкова й Ігоря Рогова, які поїхали до Мінська як спостерігачі. Один з побитих беззвучно ворушить губами, але те, що він говорить, в ефір не йде. Зате на його тлі голосно звучить голос Олександра Малькевича, голови Фонду захисту національних цінностей, члена Громадської палати РФ, який викриває побитих у лукашенківській в’язниці людей у тому, що вони приїхали «переймати досвід» для того, щоб робити потім «революцію в Росії». Не залишається сумнівів у тому, чим є «національні цінності», які захищає громадський палаточник Олександр Малькевич.

Рот Скабєєвої, що звик брехати штампами, часом ставить її в дурне й смішне становище. «Інтернет в Мінську в черговий раз відключили, чи то західні спецслужби, чи то українські», — повідомляє Скабєєва, й тут-таки зі сміхом схоплюється: «Господи, ну до чого тут українські!». — «А може й українські!» — приходить їй на допомогу Євген Попов.

Зі студії в Москві брехати набагато легше, ніж робити це з вулиць і площ Мінська. У цьому негайно переконалися учасники програми «60 хвилин», коли надали слово своєму колезі, співробітнику «КП» Олександру Коцу, який завжди твердо проводив «лінію партії». Але, перебуваючи в Мінську, він раптом почав розповідати про безглузду жорстокість лукашенківських силовиків. «Людина лежить, а її б’ють кийками. До машин закидають світлошумові гранати за те, що сигналять. Ну, оштрафуй, але гранату навіщо?» — дивується Коц, а в цей час у кадрі мелькають повні розчарування обличчя Скабєєвої, Попова та їхніх «експертів». «Не те говорить», — читається в їхніх очах.

Для того, щоб нейтралізувати несприятливе враження, яке на аудиторію могли справити слова Коца про лукашенківських садистів, Скабєєва починає міркувати про користь садизму. «Коли критикують мінський ОМОН за жорстокість, треба згадати Україну», — пояснює Скабєєва. — «Там силовики виявили м’якість, і в результаті Майдан триває вже шість років. А в Мінську припинили за три дні. Тактика, схема — працює!» — з видимим схваленням зазначила Скабєєва.

Сьогодні важко передбачити, буде доля Лукашенка схожа на долю Каддафі, чи його чекає кінець Чаушеску, або, може, Гітлера. Точнісінько таким же туманним є майбутнє Скабєєвої й усіх тих, хто сьогодні бере участь у злочинах Лукашенка, виправдовуючи ці злочини у своїх брехливих програмах. Щиро сподіваюся, що на них чекає гуманний суд відповідно до західних цінностей, які вони так зневажають, а не люта розправа за нормами «русского мира», яка їм так подобається у виконанні підручних Лукашенка.