Кремлівський ексгібіціоніст

«21.08–03.09.2020»

Як на мій погляд, найважливіше за заповнену інфоприводами про отруєння Навального середу це не публікація про результати аналізів німецької військової лабораторії, що виявили «Новачок», не екстрений брифінг Меркель, у якому вона хіба що не тицьнула в Путіна пальцем і навіть не заява Пєскова у відповідь. Прес-секретар Путіна просто сухо відтворив те, чого ми й так чекали: «До вивезення Навального до Берліна, відповідно до всіх міжнародних стандартів, у Росії провели цілий комплекс аналізів, ніяких отруйних речовин виявлено не було». — Пєсков сказав у вуса «А». І вже слідом за ним член комітету Держдуми з безпеки та протидії корупції Андрій Луговий транслював в ефір ретельно складений набір з інших літер російського алфавіту: «Якщо там знайшли щось пов’язане з «Новачком», то, найімовірніше, це було в цій клініці йому введено».

Хоч би яким зухвало скандальним було звинувачення Андрієм Луговим лікарів берлінської клініки Charite, суть цього послання аж ніяк не в його змісті. Найважливіше, що його озвучив саме той, кого з 2007 року правоохоронні органи Великої Британії офіційно звинувачують в отруєнні на території Сполученого Королівства роком раніше російського розвідника-втікача Олександра Литвиненка. Той, кого, як відкритий виклик британському правосуддю, незважаючи на офіційний запит про екстрадицію, Кремль не просто огородив від покарання, більше того, кого з 2011 року зробив депутатом Держдуми від маріонеткової ЛДПР. До речі, з 2011 року після кожного нового звинувачення Путіна у черговому вбивстві вже не вперше саме Луговий зриває плащ кремлівського ексгібіціоніста: ось він, у всій своїй скотинячій красі.

Тож ви зрозуміли, покарання або помста не на перших місцях у списку цілей, які мали отруйники Навального. І справа навіть не в тому, саме Путін чи хтось із його оточення отруїв російського опозиціонера. Кремль майстерно одразу обіграв ситуацію. І відсиланням Навального, який перебував у комі, на лікування за межі Росії (висилання на лікування, це, мабуть, путінське ноу-хау — зважаючи на вже озвучені в Росії звинувачення, шлях назад, навіть якщо / коли він одужає, йому закритий) перетворив його отруєння на шоу, на демонстрацію вседозволеності і, що для нього набагато важливіше, своєї безкарності. Ще один з його боку для світу жорстокий урок нав’язуваних нових правил міжнародної гри. Навальний був обраний для ролі жертви не через те, що, як Нємцов, становив реальну загрозу путінському режиму, а через розкрученість бренду. Чим більше глядачів / читачів зацікавить зіркове ім’я в заголовку, тим наочнішим, тим дієвішим буде цей урок.

Після заяв цієї середи Пєскова і Захарової (спікер російського МЗС абсолютно спокійно виголосила, що сьогоднішня одностайна реакція глав європейських держав і Євросоюзу на результати аналізу була, на хвилиночку, «заздалегідь відрепетирували») тим паче гірко згадувати тижневої давності заголовки західних, а слідом за ними й українських ЗМІ: «Меркель послала жорсткий сигнал Путіну». Хоч би скільки «інформовані джерела» всередині партії німецького канцлера говорили, що ну ось тепер вже точно ідея «особливого зближення між Німеччиною і Росією» стала для німецьких політиків занадто токсичною, Ангела Меркель хіба що в часі — на кілька годин — розвела свої заяви: з «останнім попередженням» Путіну і що, «незважаючи на незаконні американські санкції, Німеччина все одно добудує Північний потік».

Путін чудово розуміє ці нюанси. І щоразу, коли колективний Захід запитує: «російська влада повинна дати відповіді на запитання навколо ситуації з...» черговим вбивством, після порівняно нетривалого, але максимально публічного над ними знущання від Путіна лунає неодмінна відповідь. — Відповіддю на запитання про покарання винних у вбивстві Щекощихіна і Ющенкового стали трупи Політковської і Литвиненка, і слідом, суцільним потоком, на кожне нове запитання — Естремирової, Магнітського, Маркелова, Бабурова, Березовського, Нємцова, Гебрева, Вороненкова, нещасної супутньої жертви на замах Скрипаля, Хангошвілі... І це лише найгучніші з імен. Щодо скількох «раптово померлих» на заході збіглих російських дипломатів, розвідників, політиків, бізнесменів «питання» виникли постфактум, тільки через багато років, після безсоромної спроби отруєння в Британії Скрипалів.

Отож, якщо мене після чергового гучного вбивства критика російської влади спитають, кого я вважаю винним, крім Путіна, я назву ще й тих, хто, якщо не брати до уваги здебільшого символічні санкції, обмежується по відношенню до путінської Росії одними питаннями «А хто- хто-хто-о-о це зробив???» з приводу кожної нової із «загадкових» смертей, що стали вже незліченними.