Гібридна окупація

Кремль докладає всіх зусиль, щоб вбити клин у білоруський протест

З початку вересня Путін розпочав вирішальну фазу гібридної окупації Білорусі. Візит прем’єрміністра Росії Михайла Мішустіна до Мінська 3.09.2020 ставить за мету економічне поглинання. Для продовження інтеграції силових структур Білорусі у збройні сили РФ до Москви викликали міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна. Питання, в яких конкретно формах існуватиме Білорусь після того, як її проковтне путінська Росія, буде обговорюватися під час візиту Лукашенка до Москви, запланованого на найближчі дні. Лукашенко вже пообіцяв зберегти «нашу спільну батьківщину, де живуть два народи від одного кореня. Це батьківщина від Бреста до Владивостока». Інформаційне поглинання Білорусі, звичайно, не зводиться до висадки десанту російських штрейхбрехерыв з RT на білоруському державному ТБ з метою заміни страйкуючих журналістів. Набагато важливіше нав’язування російського трактування білоруських подій, яке з перших днів вересня успішно впроваджується в державну частину медійного простору Білорусі.

Під час зустрічі з главою МЗС Білорусі Володимиром Макєєм його російський колега Сергій Лавров заявив, що «в Білорусь з України приїхало близько двохсот натренованих екстремістів». За його словами, «радикальні дії на демонстрації в Мінську та інших містах провокують саме з території України». Виявляється, в «Україні існують табори» з підготовки таких екстремістів», зокрема у Волинській та Дніпропетровській областях».

У Кремлі усвідомлюють те, що Лукашенко є «президентом ОМОНу», а отже, сьогодні інтегрувати лукашенківську Білорусь це фактично майже те саме, що об’єднуватися з Україною Януковича після 22.02.2014 року. Простіше Лукашенко переселити до Ростова-на-Дону, а білоруський ОМОН і КДБ взяти на утримання структурам Золотова та Бортнікова. Оскільки ні те, ні інше не є предметом мрій кремлівських мрійників, вони посилають сигнали білоруській опозиції, спрямовані на її розкол.

На тій же зустрічі з міністром закордонних справ Білорусі Макєєм Лавров заявив, що «не планується ніяких контактів з представниками білоруської опозиції доти, доки вона не створить структуру, діючу в правовому полі». І в білоруській опозиції на цей сигнал відповіли. Опубліковано відео, в якому кандидат у президенти Віктор Бабарика, що сидить у в’язниці, й глава його штабу, член президії Координаційної ради Марія Колесникова заявляють про створення партії «Разом» і головною метою проголошують проведення конституційної реформи. Світлана Тихановська, обрана більшістю білорусів президентом країни, вже заявила, що вона не згодна з пріоритетами своїх колег, не вважає, що опозиція «програла вибори», як заявив Віктор Бабарика, і висловила незгоду з твердженняя штабу Бабарики, що «перша задача, яка стоїть перед нами, — це конституційна реформа «. Оскільки Лукашенко, за словами Тихановської, «намагається затримати свій відхід, ведучи мову про незрозумілу конституційну реформу у невизначені терміни», тому «не треба підміняти політичний порядок шляхом переходу до обговорення» такої реформи.

Цей обмін думками, безумовно, не можна трактувати як «розкол опозиції», але не випадає сумніватися в тому, що Кремль докладе всіх зусиль для того, щоб вбити клин у білоруський протест, розділивши його на тих, з ким можна говорити, й на «недоговороздатних екстремістів».

Після заяв Лаврова і початку бурхливих переговорів між офіційним Мінськом і Москвою російський телевізор піднісся духом, прийшов до тями від деякої розгубленості й закричав на всю іванівську про «підступи ворогів», «звільнення Києва», «залякування Європи» й іншу нісенітницю, спрямовану головним чином на задоволення потреб деякої частини росіян у розчісуванні імперських фантомних виразок. А крім того на демонстрацію Європі й США своєї припадковості в ролі сигналу, мовляв, з нами краще не зв’язуватися.

З цією метою в програмі «60 хвилин» від 2.09.2020 трапився бенефіс глави ЛДПР. «Ми слов’яни!!» — раптом закричав Володимир Вольфович, — «Ми всі живемо у слов’янському світі! Ми повинні навчити їх, прогнилий Захід!!». Чого саме слов’янин Ж. намірився навчити Захід, він не уточнив. Зате докладно зупинився на методичній складовій навчального процесу. «Найжорсткіші заходи! Покарати їх усіх! Усі вони будуть заарештовані! Будуть застосовані такі збройні сили!! Знищувати табори!! Прямою наводкою! Підігнати танки до польського кордону, завести мотори — нехай вони ревуть! Так зробити, щоб вони спати не могли і в Польщі і в Прибалтиці!».

Оскільки мотори танків на кордонах Польщі та країн Балтії поки мовчать, їхній рев намагався замінити Ж. своїми хрипкими криками: «Розстріляємо! Повісимо!! Натиснемо на кнопку!!!». Трохи перевівши дух, Ж. продовжив вдавати біснуватого і пред’явив громадськості щось на кшталт конкретного плану дій: «Ми і Київ звільнимо, і Гордій (присутній у студії український політолог Гордій Бєлов. — І.Я.) стане прем’єр-міністром! Будуть цього разу нечемні люди! Воювати не будемо, ми психологічно всіх задушимо!».

30-річне кривляння Ж. на політичному та медійному полі Росії далеко не зводиться до виконання ним ролі злісного клоуна для розваги публіки і стічної канави для зливу маргінальної частини протесту. Лідер ЛДПР виконує кілька набагато важливіших функцій.

По-перше, він часто відкрито й у скандальній формі говорить те, про що Кремль думає, але публічно виголосити поки не наважується. Таким чином, ставиться завдання привчити громадську думку в Росії і, якщо вийде, у світі до найбільш людиноненависницьких сценаріїв, які виношуються в Кремлі.

По-друге, на тлі Ж. кремлівський офіціоз виглядає пристойнішим. Не гавкає, не кусається, на людей не кидається. Кремль за допомогою Ж. подає знак Заходу і системній опозиції всередині країни: ви що, хочете поміняти владу ось на це?

По-третє, і це найголовніше, Ж. за 30 років зумів настільки забруднити собою російську політику, що викликав до неї стійку ідіосинкразію у абсолютної більшості росіян. Більше ніхто лідера ЛДПР не зробив для дискредитації російського парламентаризму ті партійного будівництва.

Побічним ефектом тривалого перебування Ж. у російській політиці стала фактична відрізненність від нього багатьох представників «кремлівської партії». Наприклад, Лавров, після його заяви про роль «двохсот українських екстремістів», засланих для дестабілізації ситуації в Білорусі, остаточно перетворився на комедійного персонажа. Утім, як і Путін зі своїм трактуванням історії в дусі історичного фентезі. До речі, «історія від Путіна» вже пішла в маси: за даними ВЦІОМ лише 33% росіян вважають, що Друга світова війна почалася 1939 року, а більшість, 54%, думають, що вона почалася 1945-го.

Основний фактор деградації владної еліти — це, безсумнівно, прагнення утримати владу за будь-яку ціну за відсутності конкуренції й негативного відбору. Ж. просто позначає те дно, куди вони всі стрімко падають. Останні події, пов’язані з отруєнням Навального і твердою заявою Меркель про те, що він був отруєний бойовою нервово-паралітичною речовиною з сімейства «Новачок», продемонстрували це дно всьому світу. Можливо, на Заході й знайдуться політики, які після цього захочуть підтримувати партнерські відносини з Кремлем, але, сподіватимемося, що культурний шок від середньовічних звичок російського керівництва спонукає громадськість країн Заходу змусити політиків відмовитися від цих намірів. Наростаюча ізоляція, у свою чергу, мобілізує Кремль на форсоване «перетравлення» Білорусі. Залишається сподіватися, що білоруська політична нація, молода і прекрасна, що раптово прокинулася, не дасть себе «перетравити» старезній імперії, яка ось уже сто років вмирає, але все ніяк не помре.