Про верховенство права як соціальну цінність

або Навіщо нам потрібна держава і для чого існують закони?

Для радянської людини, для якої держава як об'єднання більшості людей є чимось самоцінним, це питання може здатися провокативним і навіть диким. Однак для європейської свідомості питання про те, людина існує заради держави або держава заради людини, завжди було актуальним. Згідно з Кантом, закон повинен захищати те людське, що є в кожній людині. Це в цілому відповідає тому, що говорив про державу Аристотель, згідно з яким людина, як і все суще, має свою ентелехію, внутрішню мету, призначення. Її має і держава. На відміну від поселення, мета якого гарантувати обмін матеріальних благ, держава покликана допомогти людині реалізувати притаманний їй розумний початок. Ця думка пронизувала свідомість європейця протягом двох тисячоліть і до сих пір вона не втратила своєї актуальності. Закон і держава повинні робити людину кращою, людянішою, ніж вона є. Вони покликані створити такі умови, щоб кожен громадянин, кожна особистість розвивалася якомога краще. Закон має захищати моральну людину, а моральною може бути тільки вільна людина, бо з примусу зробити людину моральною неможливо. Це потрібно самому закону, оскільки закони можуть діяти тільки в тому суспільстві, де суб'єктом закону є моральні особистості. На це звернув увагу ще Конфуцій. Інакше ми будемо мати те, що маємо: безліч хороших законів, але вони не працюють.

Примусом ми можемо створити лише конформіста, який буде сповідувати моральні цінності, що властиві колективу або суспільству, в якому він живе. Але суспільство, може бути хворим, а його мораль – аморальна. Атеїстичне радянське суспільство породжувало конформістів, людей без моральних принципів, і українське суспільство переважно залишилося таким. Навіть ті люди, які звернулися до релігії, не стали моральними, бо вони виявилися не здатними зрозуміти природу релігії. Як і росіяни, українці не змогли звільнитися від стереотипів тоталітарної свідомості і дивляться на церкву тільки як на соціальний інститут, який покликаний захищати інтереси держави, не гребуючи навіть примусом. Це помилковий погляд, бо примус, навіть в ім'я благих цілей, породжує тільки конформістів, які не розуміють цінність ні своєї свободи, ні свободи інших. Замість дотримуватися певних принципів протягом всього життя, ми намагаємося знайти спільну мову з начальством, колегами, іншими людьми і в результаті – деградуємо. В такому суспільстві порядна людина, якщо вона не хоче деградувати, має захищати моральні цінності та йти проти колективу, проти пануючої моралі і корумпованого ладу. Ми у всьому копіюємо росіян. Я переконаний, що Україна як поліцейська держава не має майбутнього, тому що в основі будь-якого поліцейської держави лежать помилкові цінності, які руйнують суспільство зсередини. Вони розколюють суспільство на можновладців і ворожу їм більшість. Ми ясно це бачимо на прикладі Росії і тим не менше наслідуємо їй. Ми повинні будувати правову державу на основі моральних цінностей, які не порушують права жодної особистості, незалежно від її соціального статусу. Поки що цього, на жаль, у нас не існує.

Перше природне право будь-якої людини як громадянина – це право на справедливий суд. На жаль, в Україні воно відсутнє – більшість суддів корумповані. Якщо закон діє вибірково, захищаючи тільки заможних і впливових громадян, то це фактично означає, що верховенства права і верховенства закону немає. Оскільки немає верховенства закону, немає й держави як такої. Якщо закон не працює однаково для всіх, це не закон. Такий закон стає знаряддям в руках можновладців, яке вони використовують для перерозподілу державних коштів та особистого збагачення.

Ми, на жаль, живемо в суспільстві, в якому красти, брати хабарі і ні за що не відповідати стало звичним для чиновників. Свобода красти и брати хабарі – це не свобода. Не може бути свободи там, де проста людина позбавлена свого природного права на справедливий суд. І в цьому винні ми, бо ми дозволяємо їм обмежувати наші права. Ми не звикли і боїмося боротися за свої права і свободи. Справжнім критерієм моральності суспільства все ж є свобода. Громадянське суспільство у нас тільки формується, але воно повинне формуватися на моральних принципах, найбільш важливим з яких є повага до простої людини. Без них ніякі реформи в суспільстві неможливі.

На жаль, переважна більшість наших державних інститутів не виконує своїх функцій. Наша економіка не стала ще ринковою, а держава демократичною. До сих пір економічна, законодавча, фінансова і виконавча влада здебільшого належали кримінально-олігархічним угрупованням. Їм належали і належить переважна частина ЗМІ. Суд, прокуратура, поліція, армія, – всі силові органи захищали і захищають переважно їхні інтереси. Навіть профспілки у нас «ручні». У нас немає ні свободи слова, ні свободи вибору. Ні про яку свободу вибору і демократію не може бути й мови там, де тільки великий бізнес міг дозволити собі витрачати мільйони на політичну боротьбу за владу, щоб потім повернути значно більші суми. Не можна недооцінювати роль ЗМІ, бо ми звикли довіряти обіцянкам. Навіть Гітлер прийшов до влади не через воєнний переворот, а завдяки своєму ораторському хисту і завдяки тому, що створив доктрину, яка сподобалася німцям. Він обіцяв подолати корупцію і поліпшити матеріальне становище людей, і німці йому повірили, наділивши його диктаторськими повноваженнями. Він це зробив дуже швидко і ефективно. Чим все закінчилося ми вже знаємо.

Зараз народ України наділив такими ж повноваженнями Зеленського і його команду. Це все та ж віра в доброго царя. Але це також прояв усвідомлення народом того, що чиновники повинні служити народу і не можуть залишатися господарями країни. Це унікальний випадок. Вперше український народ пішов проти того, що від нього вимагали олігархічні ЗМІ. Це хороший приклад як для росіян, так і для білорусів. Чи зможе Зеленський виконати зобов'язання – це інше питання. Легко бути чесним до тих пір, поки для тебе не відкриваються необмежені можливості збагачення. Причому не потрібно нічого вигадувати, потрібно тільки очолити ці схеми і збагачуватися. Я вірю, що Зеленський порядна людина і щиро хоче позбавити нас від диктатури кримінальної олігархії. Але в нашій країні опір такий, що він, навіть якби хотів, навряд чи зможе щось зробити без підтримки здорової частини населення. Ми повинні звільнитися від радянського кримінального правосвідомості, від страху, від невіри в себе, у можливість щось змінити.

Потрібно не особистість наділяти необмеженими повноваженнями, а закон, який захищав би права всіх громадян. Демократія полягає не в вираженні волі більшості, яка, як правило, не зовсім розумна і не надто моральна, а в тому, щоб захищати права меншості, що дотримується моральних принципів, які втілюють в собі загальнолюдські цінності. Тільки керуючись цими цінностями, ми можемо зробити себе і суспільство кращими. У цьому має бути сенс життя кожної людини і мета нашого суспільства.

Відмовляючись від своїх прав і свобод, ми позбавляємо себе сенсу життя, а суспільства – майбутнього. На жаль, люди часто поверхово й однозначно трактують природу права. При глибшому дослідженні ми зрозуміємо, що верховенство права – це головна соціальна цінність. Причому сучасні правові принципи мають стосуватися не тільки людей, а й будь-яких живих істот. Людина не знає, якою мірою її життя залежить від життя інших істот, від нашої екосистеми в цілому.