Хабаровський поворот

Громадські процеси розвиваються нелінійно і часто абсолютно непередбачувано. У більшості випадків вони починаються через на перший погляд випадкові чинники і носять вузький і локальний характер.

У роки Першої світової війни Росія була єдиною серед країн, що воювали, де до лютого-березня 1917 року була відсутня карткова система на харчі. Хліб в державі був, перебої з ним були через транспортні проблеми. І коли в Петрограді почалися заворушення через відсутність хліба в декількох крамницях на околицях, правлячий режим в принципі не розумів, що почалася революція.

Хто в Москві взагалі замислювався над тим, що звичайна кримінальна справа проти хабаровського губернатора викличе хвилю протестів, яка анітрохи не стихає, а має всі ознаки розширення на околиці і, що особливо важливо, в інші регіони.

Чому в Росії в гострі моменти історії і внутрішньої політики на верхівку правлячої вертикалі нападає вражаюча сліпота, інше питання, яке вимагає окремого розгляду. Зауважимо тільки, що щось подібне відбувалося і з українською владною елітою напередодні і на початку двох Майданів. Можна навести приклади інших країн.

Для України в ракурсі агресії Росії і окупації нашої території дуже важливим є напрямок розвитку хабаровських протестів, охоплення виступами солідарності інших регіонів і те, як це вплине на внутрішню і зовнішню політику сусідньої країни.

Тут відзначимо кілька факторів, які принципово відрізняють події в Хабаровську від інших, навіть більш тривалих, протестів. Наприклад, в Шиїсі Архангельської області протистояння тривало більше року. Воно закінчилося на даному етапі перемогою протестуючих, але, по-перше, не отримало значного відгуку в Росії і, по-друге, не набуло системного характеру.

Звісно ж, що це сталося через те, що учасники протесту з ряду причин обмежилися виключно екологічною тематикою і принципово не захотіли переходити в політичну площину. Тим самим вони позбавили себе значної підтримки інших регіонів, які стикаються з подібними проблемами.

Нерозуміння того, що в Росії економіка, фінанси, будівництво, екологія, правосуддя, поліція і прокуратура - це все політика, продовжує домінувати в суспільстві. Якщо заявляти, що політикою не займаємося, то нічого і не досягнеш. Влада щодо дрібних питань, типу де будувати храм, як в Єкатеринбурзі, може піти на поступки, але все одно візьме своє. Що часто і трапляється.

Ілюзія, що цар Путін - гарний, а його бояри погані наскрізь пронизувала перший тиждень Хабаровських протестів. Вважалося, що президент почує, як народ заступається за обраного губернатора Фургала і все стане на свої місця. Його повернуть на посаду і виступи припиняться. Більш того, люди в черговий раз повірять в доброго царя-президента.

Можливо, що так і сталось би, але логіка путінської влади абсолютно інша. Вона полягає в тому, що поступки суспільству, визнання своїх помилок означає слабкість вертикалі і на таке не можна йти ні в якому разі.

Як результат, протести не ослабли, навпаки, від суботи до суботи в них брала участь більша кількість громадян. Додатковим подразником стали кадрові рішення Кремля, що додали протестам додаткову і сильну динаміку.

В якийсь момент у протестуючих почали зникати ілюзії щодо Путіна. Радикалізація і політизація протестів була неминучою, і вона відбулася. Як завжди, для влади несподівано і стрімко.

Вимоги щодо губернатора Фургала все більше відходять на другий план, на перший висуваються гасла «Путіна у відставку», «Путін - наш ворог», «Прокинься народ, прокинься країна адже нами править Сатана».

Московська влада і образ Путіна втратили свою сакральність. Вони постали в образі ворогів жителів не тільки краю, а й усього Далекого Сходу. І це було тільки початком. «Країна піднімайся, Хабаровськ з тобою». Тобто край тільки на початку протестів і за ним піде вся Росія.

Важливим аспектом є психологічне усвідомлення несхожості Сибіру і Далекого Сходу, що переходить в політичну площину. Чи варто дивуватися, що у протестувальників серед безлічі прапорів Хабаровського краю 25 липня були помітні прапори Далекосхідної республіки (ДСР), що існувала тут у 1920-1922 рр. Зауважимо, що вона була суб'єктом міжнародного права, бо признавалася низкою іноземних держав. Хоча існувала вона недовго, але пам'ять про неї виявилася дуже міцною. Для багатьох далекосхідників і сибіряків Росія починається на захід від Уральських гір.

Місцеві еліти почали розуміти, що потрібно від Москви вимагати не формального, а реального федералізму. Це той фактор, який буде із задоволенням підтриманий в інших регіонах, які дуже хочуть для початку послабити фінансовий і адміністративний зашморг центру. Звідси вимога - «Москва - йди».

І, нарешті, кардинальна зміна суспільної атмосфери навколо Хабаровський протестів. Прийшло усвідомлення того, що агресивна зовнішня політика є не просто продовженням внутрішньої, але вона б'є по громадянах економічно.

Захоплення чужих територій не проходить дарма. Звідси вимога відмовитись від агресії щодо сусідів. "Путін! Нам потрібна гідна зарплата і пенсії, а не війна з Україною!!! Заради Бога, йди!». Люди в мікрофон відверто негативно відгукувалися про окупацію Криму та агресію на Донбасі.

Це в якійсь мірі навіть дивно. Адже в 2014 році ейфорія від захоплення Криму в Хабаровську буквально била через край. Тепер настало політичне важке похмілля. І це тільки початок.

Яким чином протести в Хабаровську і в інших містах, а вони мають тенденцію до розширення, позначаться на зовнішній політиці Росії, зокрема, по відношенню до України? Тут є кілька варіантів.

Перший. Кремль спробує чинити максимальний тиск на Київ через посилення обстрілів на Донбасі і спроби дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні. Сюди ж слід віднести збільшення допомоги проросійським партіям з метою посилення їх позицій після місцевих виборів в жовтні. Як наслідок, розпалювання сепаратизму в східних і південних областях.

Другий. Спробувати за допомогою великодержавного засилля і агресивності на Донбасі відвернути увагу більшої частини Росії від протестів в Хабаровську і тим самим маргіналізувати їх. Це повинно розв'язати руки щодо України. У тому числі через погрози військового широкомасштабного вторгнення. Піти на нього Москва не може, немає у неї для цього ресурсів, але пограти м’язами в розрахунку на лякливих можновладців в Києві, цілком може.

Третій. Піти на косметичні поступки по Донбасу і в разі їх відхилення Києвом, звинуватити його в бажанні продовжувати війну. Дуже ймовірний варіант. Схоже, що його реалізовують у вигляді угоди про припинення вогню. Тут дуже багато залежить від української влади, а також позиції Берліна, Парижа і Вашингтона.

Поява, нехай поки й не дуже численних, гасел підтримки України обмежує агресивні устремління Кремля. Наскільки? Дуже залежить від поширення протестів і охоплення ними інших регіонів. Є обнадійливі ознаки.

Акції солідарності з Хабаровськими протестами пройшли в Якутську, Новосибірську, Південно-Сахалінську, Владивостоці. Дуже важливо, що протест солідарності пройшов в Сєвероморську Мурманської області - головній військово-морській базі Північного флоту.

Наразі політичний профіль протестів в Росії проявився не в повній мірі. Ясно, що агресивність Кремля втрачає підтримку в Росії. Чи наблизять вони мир на Донбасі і повернення Криму поки сказати важко. Російська демократія і лібералізм свого часу закінчилися на Польщі, наразі не поєднуються з незалежністю України.