Iєронімус Карл Фредерік барон фон Мюнхгаузен
Зафільмовані британцем Террі Гілліамом у 1988, «Пригоди барона Мюнхгаузена» вийшла в обмежений прокат через те, що продюсери тоді не повірили в успіх. Тож прибутку стрічка не принесла, широковідомою не стала — а дарма.
Бо цей Мюнхгаузен виклично різниться від образу, до якого всі звикли починаючи з книжок Распе й Бюргера, але практично з перших кадрів про все раніше бачене забуваєш. Уява режисера — колишнього учасника легендарного комік-гурту «Монті Пайтон» — буяє, живлячись зразками пізньоренесансного та модерністського живопису від Рафаеля до Ешера, спадком літератури, філософії та точних наук, а також якимись внутрішніми химерами самого автора і як наслідок продукує океанічно невичерпний потік образів.
Баронові пригоди, за Гілліамом, були насправжки. Але всій історії він надає драматизму й метафізичної глибини — якостей, практично відсутніх у першоджерелі, не кажучи вже про надзвичайну, відчутно театральну видовищність. Власне, пригоди й починаються як сценічна вистава, однак поступово спектакль виходить за стіни зруйнованого від постійних обстрілів (адже йде війна) міського театру, захоплює не тільки земний світ, а й Місяць, космос, далекі моря і навіть підземний Аїд, де царює бог війни Вулкан. Кожний епізод наповнений масою вишуканих зображувальних подробиць, які, так чи інак пов’язані з різночасовими епохами у мистецтві, працюють на сюжет. Тобто сам простір кадру є додатковим персонажем, що промовляє до глядача.
Що ж до акторських робіт, то непомітних серед них, здається, нема. Хочеться відзначити і Джона Невілла, який грає барона в абсолютно різних вікових і психологічних станах, і Робіна Вільямса у ролі літаючої голови Короля Місяця, і юну прекрасну Уму Турман — втілення богині Венери, від якої неможливо відвести очей, і її чоловіка Вулкана у виконанні колоритного Олівера Ріда, і маленьку задираку Саллі — Сару Поллі, яка надихає барона творити нові дива, і почет барона — чарівливих диваків з надлюдськими здібностями, зіграних Еріком Ідлом, Чарльзом МакКеном, Вінстоном Деннісом, Джеком Парвісом.
Одне слово, у Гілліамовому «Мюнхгаузені» є все. Він надмайстерно знятий і зіграний, він і легкий, і глибокий, і сумний, і смішний, і яскравий, і чіткий за формою, зрозумілий і дорослим, і дітям. Ідеальне кіно.
Головне ж те, що Мюнхгаузен не просто винахідливий вигадник, шукач пригод або звитяжець із шаблею. Фінал, коли він перетворюється на сонячний промінь, стверджує інше: Ієронімус Карл Фредерік — то є вільний дух фантазії, позачасовий геній поезії і мистецтва, непідвладний навіть самій смерті, бо вона — лише маска з його походеньок.
Він обіцяв повернутися, і я знаю: як справді буде треба — повернеться.
***
Пригоди барона Мюнхгаузена / The Adventures of Baron Munchausen (1988, Велика Британія-США-Західна Німеччина, 126`), режисура: Террі Гілліам, сценарій: Террі Гілліам, Чарльз МакКеоун, оператор: Джузеппе Ротунно, в ролях: Джон Невілл, Сара Поллі, Ерік Айдл, Джонатан Прайс, Олівер Рід, Ума Турман, Робін Вільямс, Валентіна Кортезе, Стінг, виробництво: Columbia Pictures і Allied Filmmakers.
