«Завжди усміхався, був справедливим і чесним»

Загинули в жовтні 2017-го...

 «5 листопада бойовики відкрито вдарили з важкого озброєння по нашому медичному пункту», — йдеться в повідомленні на сайті Міністерства оборони, де зазначається, що «неподалік Донецька, на підступах до селища Піски, російсько-окупаційні угруповання застосували артилерію, забороненого Мінськими угодами калібру». На щастя, люди цього разу не постраждали, проте медичний автомобіль було знищено. Це чергове підтвердження, що ворог ігнорує всі домовленості та продовжує зазіхати на нашу землю, ведучи відкриту війну.

Лише за жовтень, за неофіційними даними волонтерів, що наводяться на сайті censor.net.ua, українські військові зазнали 13 бойових втрат (на момент підготовки матеріалу на сайті Міноборони ще не було узагальненої інформації). Серед людей, що віддали свої життя за наш спокій, — 30-річний Ярослав Бондар з Вінниччини та 23-річний Юрій Колесник з Рівненщини. Ми продовжуємо публікувати історії людей, які загинули на російсько-українській війні, вони мають продовжувати жити в нашій пам’яті.

24 жовтня Ярослав Бондар разом із командиром Антоном Сінягубом підірвався на міні

Про втрати 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» повідомили вранці 24 жовтня цього року. В короткому повідомленні йшлося про те, що командир відділення першої штурмової роти Антон Сінягуб та солдат-гранатометник Ярослав Бондар підірвалися на міні під час виконання бойового завдання на Світлодарській дузі в районі селища Новолуганське. Повірити в миттєву смерть одразу двох українських захисників було важко, а для рідних — нереально...

«Не може бути, він мені дзвонив, казав, що все нормально, що заступив на чергування у частині. Ні про яке АТО й мови не було..., — сказала мати Ярослава Бондаря Галина Іванівна, коли військові з Літинського районного військкомату повідомили їй про загибель сина. — Не вірю! Це помилка! Ми говорили, він жартував і сміявся, а тепер ви кажете, що загинув?! Як так?! Цього не може бути!». Слова матері виривалися з грудей короткими фразами, перепліталися з плачем, а потім невимовним криком — її Ярослав більше ніколи не обійме її, не пригорне, не заспокоїть. Вона втратила свого молодшого сина назавжди...

Ярослав Бондар народився 29 грудня 1986 року на Вінниччині. До 4 класу навчався в Літинській школі № 2. Потім разом зі старшим братом Євгеном відвідував школу у селі Селище. Після закінчення 9 класів навчався в технікумі, здобув фах радіомеханіка. Працював електромонтером на ПАТ «Укртелеком» у Літині. З початком військових дій на Донбасі був мобілізований на військову службу, а з 21 вересня 2017 року підписав контракт із ЗСУ.

«Ярослав служив у армії, тому коли почалася мобілізація, він був одним із перших, хто визвався воювати в АТО, бо вже мав військовий досвід. Коли повернувся на демобілізацію, шукав роботу. Думав піти на службу в поліцію, бо був спортивно готовим, але, певно, не склалося. Тому вирішив повернутися на військову службу. Підписав контракт із ЗСУ і поїхав у АТО, — розповідає друг загиблого Ярослав Бондаренко. — Матері не казав, щоб не хвилювалася. Галина Іванівна сама виховувала синів. Ярослав, як наймолодший, любив її неймовірно, оберігав і захищав. Важко повірити, що його вже немає з нами. Ми виросли на одній вулиці — нерозлийвода. Ярик дуже добрий, надійний та вірний друг. Він завжди усміхався, був справедливим і чесним. Мріяв одружитися, дітей народити і виховати, щоб були справжніми патріотами, такими, як він...».

Але мріям захисника здійснитися не судилося. Того злощасного дня бійці штурмової бригади батальйону «Айдар» заступили на чергування і пішли оглядати територію. Ворожа міна була «свіжою», спрацювала миттєво. На місці загинули командир роти Антон Сінягуб із позивним «Дейл» та гранатометник Ярослав Бондар із позивним «Яков». Ще один боєць «Айдару» внаслідок підриву отримав поранення, за його життя борються лікарі. Із загиблими захисниками 25 жовтня попрощалися у військовій частині, потім закриті труни доправили до рідних домівок хлопців — «Дейл» поїхав на Київщину, а «Яков» у Літин. Односельчани  зустрічали Ярослава, стоячи на колінах. Селищний голова Анатолій Бичок каже, що це вже сьомий земляк із Літинщини, який загинув за Україну. Загалом Вінниччина за три роки неоголошеної війни втратила понад 250 захисників.

«З болем і водночас із гордістю усвідомлюю, що в Україні є достойні хлопці, які до останнього подиху залишаються вірними присязі, готові віддати за Батьківщину найдорожче, що в них є, — своє життя. Ярослав був молодим хлопцем, турботливим і ніжним сином, братом, надійним другом, взірцем чуйності і вірності, всіх моральних чеснот. Добре пам’ятаю той день, коли він прийшов до сільради з повісткою на фронт. Ми допомогли матеріально, благословили, — каже Літинський селищний голова. — Не знаю, які слова дібрати для висловлення співчуття рідним. Скажу одне: ваш син — герой, а герої не вмирають! Вони вічно житимуть у наших серцях».

Місцеві жителі розповідають, що коли Ярослав повернувся з АТО, то усі розмови в нього тільки й були про службу. Він не міг знайти собі місця на мирній землі, на війну тягло, ніби магнітом. Постійно стежив за новинами, часто дзвонив до побратимів. І попри те що мати всіляко відмовляла його від військової служби, він не послухався — поїхав, сказавши матері, що він буде далеко від «тих позицій, де стріляють». Кажуть, що останньою з ним розмовляла його дівчина Олена. Ярослав дзвонив їй о 7 ранку 24 жовтня 2017, а вже за годину його не стало.

«Згадується мені чорнявий хлопчик, завжди охайний, комірчики випрасовані, штанці зі «стрілочками» — мати дуже ним опікувалася, доглядала і пестила, — не стримуючи сліз, розповідає заступник директора школи села Селище Антоніна Заєць. — Ярослав закінчив нашу школу 2002 року. Запам’ятався добрим, трудолюбивим учнем, активним у громадському житті. Він не був відмінником, але й задніх не пас. За характером — життєрадісний, щирий та енергійний, мав багато друзів. Щоразу під час зустрічі на базарі чи просто в місті розпитував про своїх однокласників — хто, де, чим займається. Переживав за усіх, тільки не за себе. Так шкода хлопця, серце крається».

Поховали українського захисника на центральному кладовищі Літина. Церемонію відбувалася з усіма військовими почестями. У зв’язку із загибеллю земляка в Літинському районі оголосили триденну жалобу. Вічна пам’ять герою...