МЕНЮ

«Командире, вогонь посилюється...»

Ірина МУЗИЧУК, 95-та окрема аеромобільна бригада, г. Карачун, Слов’янськ
13 червня, 2014 - 12:58
Як воював і прийняв смерть мужній воїн України Тарас Сенюк

Про підполковника Тараса Сенюка, який загинув під час АТО, «День» уже писав у № 104 від 11 червня. Проте зараз ми пропонуємо читачам розповідь про полеглого героя з уст його товаришки по службі, яка не з чуток знає про всі подробиці того фатального бою.

Для того, щоб людина виявила ті чи інші риси характеру, необхідні відповідні умови. На долю командира 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї ОАЕМбр підполковника Тараса Сенюка їх випало задосить.

Звісно, навчати військових, керувати особовим складом, підвищувати бойовий вишкіл, захищати Батьківщину — це наш професійний обов’язок. Але життя та служба підполковника Тараса Сенюка протягом останніх місяців — яскравий приклад відданного служіння українському народові.

Одеський військовий інститут Тарас Сенюк закінчив із золотою медаллю. Після закінченню військового інституту був направлений у 95-ту ОАЕМбр — одну з кращих аеромобільних бригад. Пройшов нелегкий шлях від командира взводу до командира батальйону, зарекомендував себе як креативний і досвідчений офіцер. Неодноразово Тарас Сенюк удосконалював практичні навички та здобував новий досвід за межами України, а саме — у миротворчих місіях в Іраку та Косово. Настав час захищати рідну Україну, 95 ОАЕМбр направлено на Донбас...

Це — той випадок, коли про людину говорять не слова, а її вчинки. 2 травня 2014 року військова колона на чолі з підполковником Сенюком вирушила на виконання чергового бойового завдання. Командир, який завжди попереду, командир — поведінка якого завжди є прикладом для всього особового складу. Близько 4.00 години під час висування противник вдався до спроби обстрілу, зав’язався бій. Вогонь було зосереджено на перші три бронетранспортери, в одному з яких перебував Тарас Сенюк.

По радіозв’язку було чути впевнений голос комбата, чіткі вказівки, а для особового складу — жодного шансу піддатись емоціям, страху або піддати сумніву дії командира. Бій тривав близько 10 хвилин. Вогневі точки противника були надійно подавлені.

Та це був лише початок, основне завдання була попереду. Близько 5.30 в районі мосту, поблизу міста Слов’янськ, знову зав’язався бій. Сепаратистів було витіснено з блокпоста, і міст — уже під контролем підрозділу Тараса Сенюка.

Біля мосту, з двох боків, почав збиратися натовп з метою заблокувати рух колони. За рішенням командира, на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій з боку натовпу, а решті військових вказано сектори спостереження. Здавалося, все під контролем. Проте послабляти пильність було не варто. Протягом всього дня від представників сепаратистських угруповань лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік бойовиків, із посиланням на досвід інших «героїв». Невдоволені невідомі особи вимагали скласти зброю та залишити техніку в обмін на життя військових. Однак відповіддю командира батальйону було чітке та однозначне «НІ». Тоді, на вимогу здати затвори, знову впевнене «НІ». Крайньою вимогою невідомих осіб було здати боєприпаси, а у відповідь — тверде «НІ».

Коли представники сепаратистського угруповання зрозуміли незламність, непохитність командирського рішення, стійкість волі та силу духу, вимагали залишити військових Національної гвардії та Внутрішніх військ в обмін на життя десантників. І цього разу комбат дав чітко зрозуміти своє рішення, що ні своїх, ні тих, хто поруч, не залишить.

Близько 17.00 серед натовпу були помічені невідомі особи зі зброєю. Командир наказав зайняти кругову оборону. В цей час у бік підрозділу починають лунати перші постріли, бойовики ведуть вогонь з-за спин «мирно налаштованих» цивільних. Полетів перший «коктейль Молотова» в силове відділення одного з бронетранспортерів. Підполковник Тарас Сенюк знову попереду і особисто керує розбиранням барикад, щоб створити прохід для виведення колони в безпечне місце. З усіх напрямків посилюється вогонь з різних видів зброї — й не лише по військовій колоні, а й по людях, які перешкоджали руху колони. Ворожі кулі обірвали життя двох військових батальйону на очах у командира. Твердість характеру, рішучість і мужність комбата, чіткі та впевнені дії особового складу дали змогу колоні вирватися з влаштованої пастки.

Підполковник Тарас Михайлович Сенюк залишився вірним Присязі, прийняв командирське рішення, продемонструвавши зразок витримки та мужності. Завдяки чітким і вправним діям врятував від загибелі особовий склад і не допустив втрати озброєння та військової техніки.

Таких завдань, у яких Тарас Сенюк міг виявити себе як справжній командир, було немало.

3 червня 2014 року — чергове бойове завдання — знищити блокпост противника. Артилерійська підготовка і тактична група на чолі з підполковником Тарасом Сенюком починає висування вперед. Командир батальйону знову попереду. разом із розвідувальним взводом. Лунають постріли, ворожий вогонь посилюється, чіткі вказівки командира, особовий склад іде позаду бронетранспортерів. Серед десантників — перші поранені...

Як згадує один із десантників батальйону: «Він завжди був попереду, його поведінка — була прикладом, його дії надихали особовий склад». Так було й цього дня, пліч-о-пліч зі своїми хлопцями.

«Командире, вогонь посилюється, командире, пригнись», — вигукнув сержант. Але це було ніби не до нього... Постріли лунали з різних напрямків і різних видів зброї. Та куля снайпера шукала саме його — КОМАНДИРА. Цього дня ми втратили досвідченого командира, мужнього десантника, надійного товариша.

Командування взяв на себе командир 1-ї аеромобільно-десантної роти, продемонструвавши хоробрість і вміння відповідально приймати рішення, бойове завдання було виконано. Цього дня всі десантники батальйону виявили мужність, стійкість, витривалість і впевненість. Адже перед їхніми очима був яскравий приклад командира. Тарас Сенюк загинув в бою...

Жодна смерть на війні не є даремною. У наших серцях та пам’яті командир 1-го аеромобільно-десантного батальйону підполковник Сенюк Тарас Михайлович залишиться прикладом мужності, стійкості характеру та незламності сили волі. І кожен десантник батальйону з гордістю розповідатиме про свого командира і бойового товариша.