МЕНЮ

Від «острівців впорядкованості» до мережі

Марія ЧАДЮК, «День»
19 вересня, 2019 - 16:40
«День» вивчив ТОП-100 нової української літератури

Відновлення національної пам’яті, зокрема літературної, досі залишається важливим завданням. Поступово долається мур забуття, і в суспільний простір повертаються імена визначних митців слова. Утім, ситуація нині така, що потрібно боротися не лише з задавненими проблемами, а й реагувати на сучасні. Зокрема, новим викликом стало завдання розповісти про письменників так, щоб їхні імена знову не загубилися, тепер уже в іншому полі — інформаційному, віртуальному.

Одним із популярних інструментів для цього став рейтинг — острівець упорядкованості серед нестримних потоків відомостей. Нещодавно ще один із них з’явився також в океані історії української літератури періоду XVIII—XXI століть: український ПЕН-клуб разом з онлайн-виданням The Ukrainians представили спецпроект «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою». Які переваги цього рейтингу і щодо чого варто бути обачними?

«САМЕ СКОВОРОДУ ВВАЖАЄМО ПЕРШИМ МОДЕРНИМ АВТОРОМ»

Проект отримав таку назву, тому що укладачі вирішили зосередитися на новій українській літературі. «І саме Сковороду вважаємо першим модерним автором, зважаючи на те, яку роль він відіграв у нашій модерній культурній пам’яті, — пояснює в передмові до проекту літературознавиця Тамара ГУНДОРОВА. — Це зовсім не означає, що період староукраїнської літератури з іменами Величковського, Довгалевського, Туптала, «Історії Русів» і багато інших творів ми вважаємо не актуальними і не знаковими. Просто, щоби полегшити завдання, ми обрали хронологічні рамки, які водночас були б символічними. Таку символіку задав Сковорода».

Робота над проектом тривала понад півроку. Спочатку кожен із членів ПЕН міг внести на розгляд пропозиції, а потім із усіх (а їх назбиралося 277) шляхом голосування було обрано 100 найкращих.

Як зазначають автори проекту, під час укладання списку звертали увагу на такі критерії щодо творів: 1)   збагатили українську та світову літературу; 2) вирізняються особливим авторським стилем; 3) запропонували нові ідеї та смисли; 4) вплинули на розвиток української мови і становлення України. Крім цього, є низка додаткових умов. У проекті беруть участь книжки нон-фікшн (мемуари, статті, спогади), але не наукові видання. А ще є вимога, що один автор може бути представлений лише одним текстом.

ПОДОРОЖ ЗДОБУТКАМИ

Тексти, які увійшли в ТОП-100, різні. Серед них є добре знані тексти Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Є і менш відомі — Майка Йогансена, Леоніда Кисельова, Юрія Косача, Агатангела Кримського, Володимира Свідзінського... Важливо також, що до списку зарахували й нон-фікшн: «Книга спостережень» Євгена Маланюка, «Блудні сини України» Євгена Сверстюка, «Історія та культура» Вадима Скуратівського та ін. Усі вони доповнюють одне одного, збалансовуючи подорож здобутками української літератури.

Перевагою цього рейтингу є те, що про кожну книжку й автора можна прочитати коротку довідку. У       ній вміщено відомості, які полегшать інтерпретацію текстів. Зокрема, щодо Ігоря Калинця вміщена його ж власна настанова до читачів: «Очевидно, щоб читати мої вірші, треба щось знати. Не те що я такий мудрий чи писав про якусь квантову механіку. Просто весь час у мене є ті підтексти з історії, етнографії, наукових досягнень, які треба знати. Все це зашифровано, вимішано разом. Часом спеціально вишукував ті підтексти, бо знав, що не можу щось сказати відверто».

Тамара Гундорова привідкрила й «переможців» цього рейтингу. Ними виявилися «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського і «Палімпсести» Василя Стуса. Дещо менше набрали «Лісова пісня» Лесі Українки і «Valse melancolique» Ольги Кобилянської.

«НАЗВАТИ, ОПРИЯВИТИ І ПРОРЕКЛАМУВАТИ»

Потреба в цьому рейтингу існувала давно. «Часто в новинних стрічках соцмереж ми натрапляємо і захоплено переглядаємо різні книжкові ТОПи. Таким чином, наприклад, можемо легко дізнатися про найважливіші німецькомовні видання або найпопулярніші нові книжки у США. Але про українське чи українськомовне немає майже нічого. Цей проект — чудова і правильна ініціатива Українського ПЕНу. Ми з радістю сприйняли цю ідею, бо вважаємо, що вона корисна і на часі», — прокоментував редактор онлайн-журналу The Ukrainians Тарас ПРОКОПИШИН. Про попит на такий формат свідчать і дані соцмереж. Лише за п’ять годин після появи допис у «Фейсбуці» набрав понад 100 поширень.

Організатори також сподіваються, що проект покаже різножанровість нашої літератури, зверне увагу читачів (і ЗМІ) на важливі твори, а також спрямує видавців, бібліотекарів та культурних менеджерів до тих видань, які мають перевидаватися й переосмислюватися.

ВПОРЯДКОВАНІСТЬ МАЄ СВОЮ ЦІНУ

З одного боку, рейтинг — чудовий путівник для тих, хто хоче розібратися в українській літературі. Та впорядкованість має і свою ціну — обмеження кількості творів, авторів. Зокрема, до рейтингу не увійшли українські тексти, які написані іншими мовами — російською, польською, їдишем та ін., але які попри те є частиною нашою культури. Крім цього, як слушно зазначила українська письменниця Ольга Купріян, у рейтингу майже немає книжок для дітей. Утім, зрозуміло, що все охопити укладачі просто не мали змоги.

По-друге, не варто забувати, що ПЕН-клуб насправді не єдиний, хто здійснює такі рейтинги. Науковці давно порушують це питання. Зокрема, є праці Михайла Слабошпицького, Володимира Панченка та багатьох інших дослідників, які, згадуючи про певних діячів, якраз і творять ці рейтинги. Більш того, у книжці «Літературний ландшафт України. ХХ століття» Володимира Панченка також подано список найвидатніших творів минулого століття.

Тож добре було б, формуючи ці «острівці впорядкованості», будувати мережу, яка допомогла б подолати розірваність між науковим середовищем — найбільшим джерелом знань — та більшістю суспільства.

«ВАЖЛИВО, ЩОБ БУЛО БАГАТО РІЗНОМАНІТНИХ РЕЙТИНГІВ»

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, засновник видання «ЛітАкцент»:

— Цей список досить збалансований. Він не викликає в мене жодного внутрішнього спротиву, хоч є дискусійні моменти. Тут досить непогано представлено письменників СРСР. Це добре, бо часто все зараховують до соцреалізму, але насправді соцреалізм і література радянської доби — це не одне й те саме. Не можна, як деякі максималісти, перекреслювати літературу 1950-х чи 1960-х років. Важливо також, що в цьому списку є представники діаспори.

Чудово, що є тексти Вадима Скуратівського. Це геніальний сучасний інтелектуал — шкода лише, що свої скарби рідко збирає в книжкові видання. Тут представлена його давня книжка «Історія та культура», строката, різноманітна, але відбиток його колосальної ерудиції, його стильового блиску на ній є. Це дуже компактні дослідження, однак з ідей Скуратівского завжди можна розвивати монографії.

До списку потрапило й багато мемуарів. Єдине, за чим мені справді жаль, то це за двотомником професора Григорія Костюка «Зустрічі й прощання». На мою думку, це найкраща літературна мемуаристика на сьогодні. Але ж упорядники попередили, що створювали не канон літератури.

Загалом, добре, що вийшов цей список, тому що це стимулює розвиток інших досліджень. Важливо, щоб було багато різноманітних рейтингів, бо так твориться позитив. І для українців це є підтвердженням того, що існує чимало творів, гідних їхньої уваги.

«ТЕПЕР УСІ, ХТО ГОВОРИТЬ ПРО УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ — ВІД УЧИТЕЛІВ ДО АКАДЕМІЧНИХ УЧЕНИХ, — МАЮТЬ ЩО АНАЛІЗУВАТИ»

Ростислав СЕМКІВ, директор видавництва «Смолоскип», кандидат філологічних наук:

— Найперше, добре, що Український ПЕН та The Ukrainians вирішили зробити і таки зробили цей цікавий проект. Подібні пропозиції завжди привертають увагу, завжди починаються суперечки, чому ці письменники й письменниці, чому ці твори, а не інші. З’являється привид скандалу, організаторам доводиться боронити свій вибір, запевняти, що вони не претендують на канонічність тощо. Усе це — прекрасно, бо ставить у фокус багато хороших текстів української літератури, а популяризація хорошої літератури є метою всіх дотичних до цієї справи осіб.

Зважаючи на сказане, навіть не так важливо, що ми маємо саме ці вказані 100 творів. Хтось і далі може вважати, що основним текстом О.  Кобилянської є «Земля», а не «Вальс», проте, знову ж, це не так важливо — важить, що партнери створили ефектний і резонансний проект. Тепер усі, хто говорить про українську літературу — від учителів до академічних учених, — мають що аналізувати — врешті, попри запевнення, що це не канон, ці 100 творів є результатом голосування експертів ПЕНу, на що не можна не зважати.

Трохи, можливо, дивує саме представлення списку у віртуальній площині. Думаю, значно більш виправдано було б розмістити книжки не за алфавітом, а хронологічно — так ми б мали картину руху літератури через останні 300 років. Або можна було б розмістити тексти за рейтингом чи хоча б вказати рейтинг кожного тексту. Бо лише з передмови професорки Тамари Гундорової ми дізнаємося, що найвищий рейтинг у «Тіней забутих предків» М. Коцюбинського, і це нас ще й як зацікавлює. Було б чудово, якби ми знали бодай десятку найбільш топових письменників за версією ПЕНу.