МЕНЮ

«Український» Кіплінг

Підготувала Марія ЧАДЮК, «День»
24 квітня, 2020 - 09:26
«Літературознавець Михайло Назаренко відшукав, що в своїх промовах 30-х років Кіплінг згадував про голодомор, який був влаштований Сталіном у Радянському Союзі» — Володимир ЧЕРНИШЕНКО про малознані факти з життя відомого англійського письменника

Українці знають Р.Кіплінга здебільшого як автора оповідань про Мауглі, проте навіть ці тексти насправді значно глибші, ніж зазвичай їх зображують у фільмах чи мультфільмах. Так само як значно глибшою є вся творчість письменника і його сповнене трагічних перипетій життя на зламі політичних кон’юнктур. Тож яким є справжній Кіплінг? Про це поговорили з головою Українського кіплінгівського товариства, перекладачем Володимиром ЧЕРНИШЕНКОМ, добре відомим читачам «Дня» своїми статтями. Як Кіплінг намагався переконати європейців у небезпечності більшовиків, які з його віршів отримали в Україні «друге життя» та яким твором письменник започаткував шпигунський роман — довідайтеся з інтерв’ю.

«КОЛИ ПОЧАЛА РОЗВИВАТИСЯ ІДЕОЛОГІЧНА СХЕМА РАДЯНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, КІПЛІНГ ПОТРАПИВ У ЗАБОРОНЕНИЙ ФОНД»

— Коли в Україні дізналися про Кіплінга?

— Досить рано, в 90-ті роки ХІХ ст., тоді він був надзвичайно популярним і в усьому світі. Найдавніший переклад українською, який я знайшов — 1898 року у львівському «Віснику» вийшла програмна новела «Ліспет» Кіплінга в перекладі Івана Петрушевича. Відтоді Кіплінг досить активно видавався українською, особливо коли на початку ХХ ст. було скасовано заборону друкувати переклади українською в підросійській Україні. Тоді одразу з’явилися і видання про джунглі, казки про Мауглі, дорослі оповідання Кіплінга, які переклала, до речі, Н.Романович-Ткаченко, дружина одного з урядовців УНР (щоправда, є підозри, що вона перекладала твори не з англійської).

Тож коли настали нормальні умови для українських перекладів у Російській імперії, одразу українською з’явилися книжки Кіплінга й увійшли в переліки must-read освічених людей.

— Кіплінг був must-read, а за сто років здебільшого знають лише його «Книгу джунглів». Що сталося в радянський час?

— Якщо подивитися на те, що сталося з Кіплінгом у всьому світі, то загалом так і лишилося: казки «Як і чому» (не дуже популярні), історія про Мауглі (тут і «Дісней» допоміг) і вірш «If», який асоціюють зі змужнінням хлопчика. Ось те, що знане з творчості Кіплінга. Його прозу, вірші широка публіка практично не читає. І в Україні зараз так само — лишилися казки.

Чому в Україні це раніше настало? Тому що Радянський Союз уважно ставився до того, що друкують в Україні, особливо коли йдеться про переклади. Унікальним уже є те, що дозволили переклади з оригіналу. Бо, наприклад, я не знаю білоруських радянських перекладів Кіплінга з англійської, зазвичай перекладали з російської.

А коли почала розвиватися ідеологічна схема радянської літератури, то Кіплінг потрапив у заборонений фонд — як найвище досягнення «вражеской империалистической литературы». Тому що Кіплінг справді є яскравим представником цієї імперської літератури кінця ХІХ ст., напевно, найкращим із них. Бо, наприклад, Сомерсет Моем усе життя заздрив Кіплінгу, що той популярний, а він — ні, хоч пишуть про одне й те саме — про англійські колонії. То зараз би він, мабуть, втішився, тому що Моема ще переважно знають, освічена людина повинна його прочитати, а Кіплінг здав свої позиції, саме через це тавро імперськості.

«КІПЛІНГ ЗАЖИВ ВЕЛИКОЇ СЛАВИ СЕРЕД СОЛДАТІВ АНГЛІЙСЬКИХ КОЛОНІАЛЬНИХ ВІЙСЬК, АЛЕ ВОДНОЧАС БУВ ЗНЕВАЖЕНИЙ СЕРЕД АНГЛІЙСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ»

— Чи могли б ви детальніше розкрити динаміку ставлення до Кіплінга у Великій Британії?

— Розумієте, Кіплінг був людиною твердих позицій. Як представник Британської імперії він працював на благо цієї держави, як міг. Він критикував імперію, але й не робив нічого, що могло б їй зашкодити. І коли в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. почався розквіт соціалізму, всі інтелігенти починають вважати, що соціалізм — це наше світле майбутнє, ми повинні відмовлятися від імперського спадку, колоніалізм — це абсолютне зло.

І тут почалася англо-бурська війна у Південній Африці. Весь світ відреагував негативно, зокрема й англійська інтелігенція. Вона почала вимагати вивести війська й припинити цю війну. Ба більше, об’єктом нападок британської інтелігенції стали військові, які служили в армії і повинні були воювати.

Кіплінг розумів, що це його відповідальність перед своєю країною: він може намагатися щось змінити, але має до кінця підтримувати свою країну, свого солдата. Він організував фантастичний благодійний проєкт, був у Південній Африці кореспондентом, спілкувався з солдатами, допомагав їм. Кіплінг зажив великої слави серед солдатів англійських колоніальних військ, але водночас був зневажений серед англійської інтелігенції. Таку ціну він заплатив, щоб зберегти свої принципи.

Він отримав Нобелівську премію за інерцією, а потім почалася Перша світова війна, про яку він попереджав, але ніхто його не слухав. Він там втратив сина, і навіть це не змусило громадськість якось позитивно на нього подивитися. Він пожертвував усім, що в нього було: своїм здоров’ям, бо дуже активно працював під час Першої світової війни, своїм єдиним сином, своїм добрим ім’ям. А в результаті Кіплінг доживав віку, практично будучи відлюдником, нікому не цікавим, хоч і продовжував писати. Людина, яка мала б користуватися пошаною, опинилася на задвірках літературного процесу.

«У КІПЛІНГА Є ВІРШ ПРО ВОДОНОСА В БРИТАНСЬКІЙ АРМІЇ, ПРО ЯКОГО СОЛДАТ КАЖЕ, ЩО ТОЙ — НАЙКРАЩИЙ З УСІХ, ХТО ВОЮВАВ»

— Ви писали, що Кіплінг поділяв думку про цивілізаторську місію «розвинутих» народів щодо «нерозвинутих», але водночас «у всіх колоніальних творах Кіплінга на перший план виходить його всеохопний гуманізм, а не прихильність імперії».

— Так сталося, що я перекладав, зокрема, останнє оповідання про Мауглі «У лісі Рукх», яке мало хто знає. Там уже дорослий Мауглі зустрічається з британським лісовим офіцером. Є ліс Рукх, досить цінний екосистемою, ресурсами, і насаджений Британською імперією офіцер займається тим, що захищає ліс від тубільців, які можуть влаштувати весняний пал і все спалити. В такий момент цивілізаторська місія не видається аж такою страшною. Іноді мені хочеться, щоб у нас біля лісу оселився офіцер, який ганяв би селян, які намагаються підпалити суху траву.

Потрібно розуміти, що в момент, коли англійці завойовували Індію, там цілком нормально практикувалися людські жертвопринесення. Там був великий рівень смертності. В той час здавалося, що реально колонізувати й «цивілізувати» якийсь народ, і в цьому був якийсь сенс. Це сьогодні, коли минуло ХХ ст., ми зрозуміли, що примусити когось не робити весняні пали неможливо. А тоді це вважалося можливим. І Кіплінг вважав, що це місія, що це потрібно зробити. Він був людиною свого часу.

Письменник вірив у це, бачив позитивні наслідки і намагався протидіяти негативним. Зокрема, він демонстрував у всіх своїх творах повагу до тубільців. Наприклад, у Кіплінга є вірш про водоноса в британській армії, про якого солдат каже, що той — найкращий з усіх, хто воював. Брехнею буде сказати, що він вважав, що біла людина й місцеве населення абсолютно рівні, але він вважав, що вони заслуговують на таку саму повагу, як і білі люди. В цьому його гуманізм.

«РАБ, ЯКИЙ ЦАРЮЄ, РАБОМ Є НАВІКИ»

— А як він ставився до більшовицької влади?

— Кіплінг ще раніше підтрунював над Російською імперією. Зокрема, в нього є оповідання, перекладене Ганною Чикаленко й видане Донцовим у своєму віснику в 30-х роках, у якому є цікавий пасаж про росіянина: той прекрасний хлопець, доки не починає себе вважати не найзахіднішим із східних народів, а найсхіднішим із західних.

Звичайно, Кіплінг негативно відгукується на прихід до влади більшовиків своїми найгострішими й дуже талановитими віршами. Наприклад, коли він відчув, що після Першої світової західні країни готові замиритися з більшовицькою Росією, щоб тільки припинити війну й почати займатися своїми справами, він написав «Росія пацифістам»: «Храни вас, Боже, від біди, блаженні сміхуни». Він попереджав, що це величезна загроза. Але хто ж його послухав...

Літературознавець Михайло Назаренко відшукав, що в своїх промовах 30-х років Кіплінг згадував про голодомор, який був влаштований Сталіном у Радянському Союзі, щоб вказати, що проблема СРСР ігнорується, а там люди гинуть від голоду.

Ба більше, Кіплінг — це аристократ, принципова людина. І коли він побачив людей, які «дорвалися» до влади в Радянському Союзі, то відгукується віршем «Раб, який царює», де йдеться «раб, який царює, рабом є навіки». Перекладалося в кінці 2013 року, а 2014-го цей вірш передрукувала паперова версія газети «День».

Це показує, наскільки актуальним лишається Кіплінг.

ВІРШІ, ЯКІ Й ДОСІ ПРОМОВЛЯЮТЬ ДО НАС

— Так само з його віршами «If», «Хлопчина незухвалий», «Діти»...

— Якщо подивитися на версифікацію (те, як пишуться вірші), то «If» досить проста поезія. Вона зображує джентльмена, яким його собі уявляв Кіплінг — принципову людину, яка готова жертвувати своїм матеріальним становищем заради принципів. Коли він писав цей вірш, то не задумував щось бунтарське, а просто описував генерала колоніальних військ, якого дуже шанував. Та виявилося, що автор вклав у цей вірш насправді більше, ніж сам підозрював.

Вірш зажив своїм життям. У Великій Британії це вірш для хлопчиків; був час, коли на повноліття вони отримували книжечки з таким віршем. Коли Україна зіткнулася з радянським устроєм, то люди, які ставали проти системи, по суті, там само жертвували своїм матеріальним становищем, своєю свободою заради принципів. Наприклад, чому ув’язнили Караванського? Його посадили за українську мову. Це була його принципова позиція, яка простому обивателю може видатися смішною: можна ж було писати свої літературознавчі праці на ідеологічно «правильну» тематику — і живи собі, ніхто тебе не чіпатиме.

Караванський же відмовився просто піддатися системі, він абсолютно безнадійно йде проти неї, не маючи підтримки й натовпу шанувальників, які будуть кричати «Молодець!». Така, як багатьом, напевно, здавалося, безглузда дія заради принципів. А це якраз те, що закладено в цьому вірші. Паламарчук так само, Стус... Хто змушував Стуса підводитись на кіносеансі, він же вже сидів і знав, що якщо знову сяде, то не переживе це. Але кредо англійського джентльмена — це кредо людини, яка, попри все, не відступає від своїх переконань. Так цей вірш заговорив до українських дисидентів. Сверстюк, Паламарчук, Стус і Караванський переклали цей вірш у тюрмах. Це те, що відображало їхні власні почуття. І це доводить геніальність Кіплінга, який промовляє до інших людей своїми віршами через стільки років.

Так само з іншими, які зараз, сподіваюсь, заговорили в Україні. Це військові вірші «Хлопчина незухвалий», «Солдат», «Діти» та багато інших, які достатньо складні для перекладу. Я вже досить довго, близько півтора десятка років, перекладаю Кіплінга, і ці вірші дуже довго мені не йшли. Проте коли я думав, як певним чином протистояти всьому тому, що відбувалося в 2013—2014 роках, то зрозумів, що поезія Кіплінга дає мені змогу робити те, що мені під силу.

Я подивився на вірш «Absent-minded beggar» — ним під час англо-бурської війни Кіплінг розпочав кампанію підтримки солдатів. Його передрукували всі газети, співаки зробили пісні, по клубах вірш читали вголос і в такий спосіб збирали гроші для солдатів. Коли я переклав цей вірш, прочитав його Богдану Будному, директору видавництва «Богдан», той загорівся ідеєю зробити так, як було в Англії — видати цей вірш окремою книжечкою і збирати гроші військовим. Це й було зроблено, потім були ще чотири книжечки з віршами Кіплінга — «Книги одного вірша», які збирали гроші родині загиблого українського військового. Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», на цей вірш написав пісню. А хтось зробив фан-відео цієї пісні, додавши нарізку відео з сучасної війни.

Так само вірш «Діти», який теж в Україні став піснею. Це вірш про юнаків, які загинули 1914 року на фронті Першої світової війни, які були не підготовлені, бо в країні ніхто не вірив, що може розпочатися війна. В Україні так само.

Нещодавно був перекладений «Холерний табір», який у книжки ще не ввійшов.

«СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО БРИТАНЦІ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕВІДКРИТИ ДЛЯ СЕБЕ КІПЛІНГА ЗАВДЯКИ УКРАЇНЦЯМ»

— 2014 року була конференція «Сучасний Кіплінґ — нові акценти інтерпретації». Чи могли б ви розповісти про українську Кіплінгіану в світовому кіплінгознавчому дискурсі?

— По-перше, зараз українці активніше читають і видають Кіплінга, ніж британці. Тож ми сподіваємося, що британці зможуть перевідкрити для себе Кіплінга завдяки українцям. Наприклад, в Україні виходять книжки з надзвичайно талановитими ілюстраціями Володимира Штанка. Коли ці ілюстрації потрапляють до Англії в Кіплінгівське товариство (я відправляю всі наші новинки в їхню бібліотеку), то всі в захваті й кажуть: «Чому в нас такого немає?!».

По-друге, творчість Кіплінга вивчають у багатьох країнах світу, існує навіть Kipling Journal Кіплінгівського товариства Великої Британії. Вони друкують у ньому маловідомі твори Кіплінга, уривки, листи, наукові й науково-популярні статті, які присвячені Кіплінгу. В 2015 році один з номерів був практично на половину український, бо троє наших авторів написали туди свої статті. Зокрема, Михайло Назаренко написав про картографування вторинного світу, тобто фентезійні мапи — одна з перших таких мап з’явилася в книжці Кіплінга. 

Ян Шапіро і Юлія Джугастрянська написали про видання Кіплінга. Юлія Джугастрянська, наприклад, писала про те, яким чином дитячі книжки Кіплінга стали бестселерами в Україні. Бо з того самого «Мауглі» ми зробили бестселер, він для нас значить більше, ніж для англійців.

АПЕЛЮВАННЯ ДО ДОРОСЛИХ У «КНИЗІ ДЖУНГЛІВ»

— Але водночас Кіплінг закладав у «Книгу джунглів» набагато більше смислів, ніж ті, з якими нині здебільшого асоціюють цю книжку...

— Кіплінг написав дуже хороші оповідання про Мауглі, і вони були настільки чудові, що затьмарили інші оповідання, які теж були в цій книжці. Бо історії про Мауглі формували повість з більш-менш лінійним сюжетом, яка надається для читання дітям. А інші оповідання були трошки похмурі, з надміром філософії, їх оминали й не публікували суто з цих причин.

Проте були й інші. 1956 року в СРСР вийшла книжка «Мауглі та інші оповідання з «Книги джунглів» (видавництво «Молодь»), і там, крім історій про Мауглі, ще був «Слоновий Тумай», «Білий тюлень» і, звичайно, «Рікі-Тікі-Таві». Так от «Білий тюлень» відтоді не перевидавався, це було останнє видання, де були ще якісь казки. Далі видавали лише історії про Мауглі. Я починаю розуміти чому. Білий тюлень, який рятує своє плем’я від тюленярів, які розмовляють російською, виводить їх кудись. Можна було б проводити паралелі між червоними, білими... Тому що іншої причини, чому це чудове оповідання не перевидавалося з 1956 року, я не знаю.

Тепер переклали всі оповідання «Книги джунглів», але це тексти для підготовленого читача. Ми звикли, що «Мауглі» — це молодший шкільний вік. Утім, потрібно перелаштовувати людей, що Кіплінг писав передусім для старшої авдиторії. І навіть оповідання про Мауглі багато в чому апелюють до дорослих.

— Можете навести приклад?

— Є оповідання «Слуги її величності», де оповідач підслуховує розмову тварин. Вони розмовляють про те, як хто воює: «Я мул — я тягну гармату. Я слон — я переношу вантажі. Я кінь — я несу вершника». А маленький песик запитує: «Чому ви це робите?». Вони на нього дивляться круглими очима й кажуть: «Тому що це наказ». Це те, що робило британську армію непереможною довгий час. Сліпе підкорення наказу, до речі, суперечить закону джунглів. Водночас Кіплінг у кожному зі своїх оповідань з «Книги джунглів» дає іншу інтерпретацію закону. Це щодо того, що корисного можна взяти з оповідань Кіплінга. Загалом він був майстром малої прози, і це справді прекрасна новелістика.

Щодо поезії Кіплінга, це складніше, оскільки сьогодні поезію мало хто читає. Тому шукаємо інші способи, разом з видавництвом «Богдан». Долучили співаків, зокрема Сергія Василюка, багато віршів стали піснями авторства Кирила Булкіна, який видав свій бардівський альбом. Тепер, за згодою директора видавництва, почали працювати з одним дуже талановитим молодим репером, який актуалізує найближчим часом десяток віршів Кіплінга українською.

ТОВАРИСТВО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ЗІ СЛОВОМ КІПЛІНГА

— Актуалізовує твори й Кіплінгівське товариство. Як реалізовуєте це завдання?

— Кіплінгівське товариство — неформальна організація, яка в певний момент об’єднала людей, які працюють зі словом Кіплінга. Це перекладачі, художники, співаки. Насправді таких людей виявилося досить багато. Ми намагаємося підтримувати контакти й робити певні дії для промоції Кіплінга.

Головним членом товариства є директор видавництва «Богдан», який вкладає ресурси в проєкти, присвячені Кіплінгу. Ми зробили Кіплінг-фест у Вінниці — було декламування віршів, співи, зустрічі в книгарнях. Потім ми в Музеї літератури зібрали невеличкий концерт. Намагаємося організовувати презентації книжок про Кіплінга, популяризувати їх.

Нещодавній успіх Кіплінгівського товариства — це організація виставки, присвяченої казкам Кіплінга про первісних людей, які проілюстрував Володимир Штанко. Ми зробили в Національному науково-природничому музеї НАН України виставку його робіт, а паралельно з цими картинами виставку зробив і сам музей, наприклад, там можна було побачити кам’яну сокиру первісних людей. Кіплінгівське товариство опікувалося організацією цієї виставки, хоча головна заслуга саме музею.

— Чи є зв’язок з товариством у Великій Британії?

— Ми добре спілкуємося з почесним бібліотекарем Кіплінгівського товариства Джоном Вокером. Він приїжджав в Україну восени 2014 року на конференцію, робив виступ. Кіплінгівська бібліотека, яка існує у Великій Британії і вміщує практично все, що видавалося з творів Кіплінга англійською та ще багатьма мовами, має український куточок. І якщо вони організовують виставки, то неодмінно беруть наші книжки. А коли до 150-річчя Кіплінга ми робили конкурс, товариство з Великої Британії якраз і сформувало призовий фонд для українських перекладачів. У результаті ми отримали понад 60 нових перекладів віршів Кіплінга, які ніколи не перекладалися, і найкращі з них увійшли в збірку віршів «Сім морів».

ПЕРШИЙ ШПИГУНСЬКИЙ РОМАН

— Також голова Кіплінгівського товариства Великої Британії надіслав листа на адресу Національної спілки письменників України з проханням відзначити український переклад роману «Кім» Юлії Джугастрянської. Чи могли б ви розказати про цей роман?

— Коли видавництво «Богдан» подало книжку на премію Рильського (це найпрестижніша премія для перекладачів), Кіплінгівське товариство, дізнавшись про це, вирішило підтримати роман і висунути також і від себе цю книжку, відзначаючи, наскільки важливо мати «Кім» перекладений українською. Лист став ще одним аргументом до того, щоб перекладу було дано премію Рильського.

«Кім» був написаний Кіплінгом у кінці ХІХ ст. Він довгий час писав прекрасні новели про Індію, і як підсумок цього, як літературознавці пишуть, «виписавшись на новелах», він свої вміння і знання втілив у романі «Кім». Кіплінг створив епохальне полотно, в центрі якого хлопчик Кім, батько якого був ірландцем, але хлопчик виріс практично на індійських вулицях, увібравши в себе все від тих культур, які перемішані в цьому середовищі. Це хлопчик, який знайшов собі вчителя з Тибету, і вони разом ідуть, кожен шукаючи свою місію...

Переповідати це неможливо, бо це величезна концентрація усього, що Кіплінг знав, і всього, що міг написати про Індію. Після «Кіма» Кіплінг до індійської тематики не повертався. Також це перший шпигунський роман, у ньому фігурують російські та британські спецслужби, що змагаються між собою. Російські спецслужби намагаються «натравити» місцевих князьків на англійців, спровокувати якісь сутички на кордоні, а британські спецслужби намагаються цьому запобігти. Роман і гостросюжетний, і споглядальний водночас.

Цікаво, що в усіх скаутів світу, зокрема й в українських пластунів, є чи була «гра Кіма», яка також уперше з’явилася в цьому романі. Коли треба було подивитися на стіл, де лежали прикраси, потім цей стіл застилали, прикрас не було видно, а споглядач мав описати, що було на столі, яких властивостей, якого кольору, якого розміру.

«КОЛИ ТИ ДОРОСЛІШАЄШ, КІПЛІНГ ВІДЧУВАЄ, ЩО З ТОБОЮ МОЖНА ПОГОВОРИТИ ПРО ЩОСЬ ІНШЕ Й ЗДІЙСНЮЄ ЦЕ»

— Насамкінець, чим актуальний Кіплінг саме для вас?

— Кіплінг для мене, як для всіх, це старший друг і порадник, який може завжди підтримати, порадити, підказати. Бо він насправді значно складніший, ніж здається на перший погляд, у ньому можна відкривати все нові й нові риси, властивості, грані творчості. Він до різних людей говорить по-різному. І коли ти дорослішаєш, Кіплінг відчуває, що з тобою можна поговорити про щось інше й здійснює це. Так як сталося з військовою поезією, дорослою прозою. Я ж мав щастя перекладати оповідання до збірки «Місто снів» і мушу сказати, що якби я перекладав не два, а десять років тому, то просто не зміг би цього зробити, бо не зрозумів би усього, що він заклав у ці твори.

Я впевнений, що мине ще десять років, і Кіплінг відчує, що я вже достатньо дорослий, щоб ще про щось зі мною поговорити. І я з завмиранням серця чекаю, що ж це буде, що він мені розкаже. Я дуже сподіваюсь, що ці книжки, які виходять українською мовою, допоможуть більшій кількості людей знайти собі такого друга, наставника як Кіплінг.