МЕНЮ

У досвіді наближень

Олександр ХОМЕНКО
29 липня, 2020 - 11:50
Київська Фундація імені Олега Ольжича видала факсимільне відтворення під однією обкладинкою трьох прижиттєвих видань Олега Ольжича

Йдеться про дві поетичні збірки — «Рінь» (1935) і «Вежі» (1940) та біографічно-меморіальний есей «Євген Коновалець» (1940). Усі ці книги вже добре нам відомі, бо не раз друкувалися у відповідних збірках творів поета, тексти якого давно увійшли до бекграунду кожного освіченого українця. Тож в аспекті фактологічному нове видання (його упорядниками — Олександр Кучерук та Сергій Кот) не запропонує нічого особливо нового ні масовому читачеві, ні фахівцям-гуманітаріям. Проте, для вимірів сенсотворчих, для уреальнення живого «дихання» доби, у якій випало творити цьому дивовижному поетові, пропоноване трикнижжя має значення справді надважливе. Бо тут, у суті речі, маємо справу із трьома книгами-наближеннями, які дозволяють поглянути на Ольжича очима сучасників, людей його покоління, тих, хто, читаючи ці вірші, просто не міг знати, що мине зовсім небагато часу і цьому поетові судитиметься стати більшим за самого себе.

Симптоматично, що повернення О. Ольжича в культурний простір «материкової України» також відбувалося у розгортанні трьох наближень. Спершу він був автором із того, далекого і забороненого світу, знаний тільки із передач Радіо «Свобода», на хвилях якого Ігор Качуровський вів програму про українські поезію. Тоді пролунало «Дванадцять літ крівавилась земля / І сціпеніла, ствердла на каміння». Потім була «перебудова» перші самвидавні газети зі «сліпим» друком та публікаціями про Ольжича... Підсумувала цей період упорядкована Миколою Неврлим і видана в Братіславі 1991 р. збірка «Цитаделя духа»: вона продавалася у «трубі» під Майданом Незалежності і студенти української філології Київського університету віддавали за неї цілу місячну стипендію.

Потім в осягненні поезії, публіцистики та життєвого чину Ольжича настала доба сказати б, екстенсивного розширення: видавництвами — і столичними, і провінційними — неодноразово видавалися різноманітні його тексти, Фундація імені Олега Ольжича свого часу благословила у світи ґрунтовний тритомник, куди, окрім поетичного доробку, увійшли також його фахові праці з археології, статті та спомини про нього. Ольжич став «дисертабельною» темою: зворотнім боком процесу було те, що багатьма він почав сприйматися як автор нормативний, пізнаний і зрозумілий,  який надається переважно для цитат і гасел на патріотичних святах.

Пропоноване факсимільне відтворення трьох книг поета прагне розбити цю шкаралупу уявного всевідання, з’явивши нам Ольжича у нурті своєї доби з її катастрофами та семіотичними стихіями та горизонтом сподівань.

Який він — Ольжич у потоці свого життя? Найперше — досконалий поет. Його, видана у Львові 1935 р. перша збірка «Рінь», найпереконливіше тому свідчення. Жодних слідів учнівства, наслідувань, стилізації, прагнення улестити читача, призвичаєного вже до певного «тембру» українського слова; «Рінь» — книга зрілого поета із лише йому притаманним комплексом тем, метафоричними домінантами, естетичним і навіть візуальним горизонтом. Ольжич-віршник у парадоксальний спосіб поєднує традиційну силабо-тоніку із інтелектуалізмом, культивованою інтенсивністю думки та напруженою діалектикою асоціацій.

Друга Ольжичева збірка «Вежі» побачила світ 1940 р. — вже в окупованій німцями Празі. До речі, на прикладі цього факсимільного видання виразно бачиш, як немилосердно німецький цензор видирав із поетичних текстів Ольжича все, що стосувалося української державності. Бо Райх міг інколи загравати з українцями, проте визнавати їх державним народом — ніколи. Одначе і в цих умовах Ольжич лишався Ольжичем, спромігшись «ставити ногу недбало на край / Блакитної чаші безодні».

...Гортаючи сторінки презентованого видання, починаєш розуміти, наскільки великою у світовій літературі постаттю міг би стати Ольжич, якби обрав собі спокійніший спосіб життя. Проте його вибір був іншим: у світі, який на дрібний порох розмелювали жорна Колими й Саксенгаузену він обрав бути найперше поетом і людиною. Чи навіть так: людиною і поетом.