МЕНЮ

Треба навчитися розповідати про себе

Марія ЧАДЮК
10 січня, 2019 - 16:46
Книжка «Нова Європа» — інтелектуальна дискусія щодо стратегічного вектора нашої зовнішньої політики

1984 року було опубліковано есе Мілана Кундери «Трагедія Центральної Європи». У ньому автор навів повідомлення директора Угорської агенції новин до жителів багатьох країн, що радянські війська почали напад на Будапешт. Завершувалося повідомлення словами: «Ми готові вмерти за Угорщину та Європу». Мілан Кундера пояснює: «Директор Угорської агенції новин хотів сказати, що радянські війська, атакуючи Угорщину, пішли в наступ і проти самої Європи. Він був готовий умерти за те, щоб Угорщина залишилася Угорщиною і частиною Європи... Такої фрази не могли придумати ні в Москві, ні в Ленінграді, але саме таку фразу могли придумати в Будапешті або Варшаві» (слова, що виявилися актуальними і для української ситуації більш ніж 30 років по тому). Саме це есе представило Центральну Європу як «вкрадений Захід».

«Напевно, Кундера відчував, що вітри змін уже близько і потрібно привертати увагу західноєвропейських та американських аудиторій до долі Центральної Європи, яку, так склалося, вкрали у Заходу. Чи Кундера спричинився до того, що Центральну Європу таки вдалося повернути до Заходу, чи інші чинники. Але очевидно, що публіцисти, діячі культури мали велике значення, щоб зберегти інтерес цивілізованого демократичного світу до країн, які перебували за цим муром — залізною завісою, — коментує Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа». — Ми наче й не перебуваємо за залізною завісою, наче й причетні до демократичного світу, але відчуття вкраденості все ще залишається».

Як нам повернутися на Захід? Чи потрібно Україні членство в ЄС? Яка наша роль у Європі? Відповіді на ці запитання прагнуть відшукати відомі українські інтелектуали своїми есеями, зібраними у книжці «Нова Європа». Навряд чи можна говорити про інструкції та рецепти — радше про аспекти, на які варто зважити, обмірковуючи стратегію зовнішньої політики і курсу України. Зокрема, українська письменниця, журналістка, багаторічна ведуча української служби Бі-Бі-Сі Світлана ПИРКАЛО, котра вже 17 років живе у Великобританії, під час презентації книжки розповіла своє бачення координат для України: «Мені здається, що Україні потрібно шукати Європу навколо себе. Шукати дуже далеких партнерів теж потрібно: якби не Західна Європа, Америка, Україні було б дуже непереливки, — розмірковує Світлана Пиркало. — Але потрібно шукати стратегічні регіональні альянси. Просто географія не дозволяє їм бути в іншому місці — вони мають існувати там, де присутня загроза. Тому я пишу про Туреччину й Польщу як країни, які поруч, які зацікавлені у співпраці з Україною, попри всі труднощі, бо ми маємо стратегічний інтерес». Саме такі дії, вважає письменниця, допоможуть Україні стати потужною регіональною силою.

Крім того, пора навчитися розповідати про себе Європі. Причому не категоріями зрадник — герой, історії про нашу душу, шаровари й вареники. Потрібно наголосити на чомусь особливому, вибрати незвичний кут, наратив. «Розказати, що в нас анексували Крим, тепер кримські татари виїхали й живуть по всій Україні, і завдяки цьому ми відкрили кримську кухню. «Відкрийте і ви». Ось це потрібно промотувати, це цікаво», — радить Світлана Пиркало.

На її думку, ми недооцінюємо той динамізм, який присутній в Україні. Адже в Європі «все чудово, але всі нещасні» через переважно втрачене почуття голоду і здебільшого панівний настрій знудженості. «А в Україні народ ще голодний, ще має чого хотіти», — стверджує вона.

Це лише початок дискусії про те, якими є Україна та Європа, їхня взаємодія. Продовження можна знайти на сторінках «Нової Європи» в есеях Мирослава Мариновича, владики Бориса (Ґудзяка), Оксани Пахльовської, Володимира Єрмоленка, Ярослава Грицака, Віталія Портникова, Миколи Рябчука та інших українських інтелектуалів.