Шість «палат поезії»

Безсоння малює хною

птахів на її руці,

і картинка вселяє віру

у відновлений ранок...

Алла Миколаєнко

«Бедлам» — це вже третя збірка віршів поетеси Алли Миколаєнко. П’ять років тому з-під її пера вийшли збірки «Корекція зору» і «Наперсток для відьми». Авторська «метафора» бедламу, пов’язана не з хаосом чи безладом, а з Bethelem Royal Hospital (один з ребусів, який ви маєте розв’язати), надасть читачеві можливість роздивитися дрібніші елементи нашого постмодерного світу. Ба більше, мандруючи шістьма «поетичними палатами» (ще один ребус), десь в одній із них ви обов’язково натрапите на фрагмент власного портрета.

СЛОВА НАЧЕ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА ЖИВИХ ІСТОТ

Перш ніж розгорнути книжку, читач не омине загадкові двері кольору нічного неба, зображені на обкладинці, які немовби визирають з-під уламків старої штукатурки. Здається, ніби це дивовижним чином знайдений малюнок на фасаді старовинного будинку. Або, можливо, отвір у стіні, що відділяє нас від незбагненного, ірреального... Не маю сумніву, більшість побачить на обкладинці вітальний знак, своєрідне запрошення зробити крок назустріч невідомому, заклик пройти крізь пробиту діру в стіні. Свого часу я наважилася на це і не шкодую. Вирушаймо разом.

Поетеса віртуозно «жонглює» словами, і в її спритних руках вони наче перетворюються на живих істот. На сторінках «Бедламу» персоніфікуються людські почуття, абстрактні поняття, а нежива природа й побутові предмети набувають здатності діяти і говорити. Це спонукає читача до пошуку сутностей, до роздумів про зв’язки між окремими елементами цього світу, про місію кожного з нас.

«УРБАНІЗОВАНИЙ МІСЯЦЬ» ТА ІНШІ ОБРАЗИ ПОЕЗІЙ

Аби проілюструвати, наведу рядки з вірша «Затемнення води» («Палата №3, або контурні карти»): «Земля виштовхує спокій як реактив із пробірки / доки історія з макулатури витягує ржаві скоби / і тулить на людські долі червоні бірки».

Особливу роль Алла Миколаєнко відводить небесним світилам. У багатьох віршах натрапляємо на персоніфіковані образи сонця й місяця: «А ніч вихлюпне місяць, як дитя з лона, прямісінько до ніг німої країни», «і за розуміння місяцю хочеться підморгнути» («Палата №4, або відбитки пальців»). В іншому тексті місяць порівнюється з дорожнім знаком, так би мовити, «урбанізується»: «А місяць над озером наче дорожній знак».

Незважаючи на постмодерність «Бедламу», наважуся сказати про відлуння у віршах Алли Миколаєнко рис модернізму, особливо на рівні метафорики. Подібні порівняння неосяжного, недоторканного з побутовими речами, персоніфікація, а також опредметнення небесних світил — визначальна риса творчості українського поета-модерніста Богдана-Ігоря Антонича. Це дає всі підстави говорити про місце традиції в поезії молодої поетеси.

ШАНС ЗНАЙТИ СВІЙ СКАРБ

Мушу попередити про ще дещо: опинившись по той бік стіни, за синіми дверима, читач має бути готовий до зміни температури й тиску. Тілесність, метафоризація фізичних відчуттів — ще один із художніх прийомів, які визначають самобутність стилю авторки «Бедламу». Алла Миколаєнко малює тіло передусім як простір визрівання і народження ідей, майбутніх поетичних образів: «У тобі застигають рядки не написані досі / і відбивають на шкірі незрозумілі послання» («Дерева», «Палата №1, або плацебо»).

Наостанок наведу рядки зі свого улюбленого вірша збірки — «Про Лізу»: «І світ зупиняється на вершині піраміди / на вершині першого переступу / першого табу / і першого скарбу». Кожному, хто опиниться перед загадковими синіми дверима, які ведуть у «Бедлам» Алли Миколаєнко, доведеться зробити вибір: переступити поріг чи ні. Хто знає, можливо, десь там, між сторінками, ви знайдете свій скарб?