МЕНЮ

«Щоденна тиха війна»

Андріана БІЛА
24 жовтня, 2019 - 16:13
Олег Сенцов — про «Маркетера» та кіно

Формат зустрічі з глядачем у Будинку кіно — класична презентація, за участю видавчині Мар’яни Савки та Анастасії Чорної, кастинг-директорки фільмів Олега Сенцова. Однак не все здавалося таким звичним як для літературної події: не клеїлися питання, Олег Сенцов постійно «вислизав» від відповідей, до яких начебто було вже готове вухо слухача. І причина навіть не у тому, що Сенцов — людина з особливим, «іншим» досвідом...

КОЖНА ДІЯ — ЯК ВНЕСОК ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИЗВОЛЕННЯ ВСІХ УВ’ЯЗНЕНИХ

«Людина, яка спричинила високий артеріальний тиск у цій країні», — так сказала про Сенцова Мар’яна Савка. І здавалося б, що це сигнал для всіх охочих, передусім журналістів, створювати шквали запитань про закінчення війни, звільнення решти полонених, про поведінку Путіна й міжнародну політику.

Однак сталева стриманість, така ж гостра і почасти різка іронія Олега Сенцова сповіщають із перших секунд, що годі шукати простих відповідей, швидких рішень. «Цвях, який не гнеться» — такий, тому що він стійкий, не піддається, бо він гартований витривалістю п’ять років ув’язнення — це про час і місце, де в тебе немає нічого, окрім витривалості й терпіння. Де без будь-якої крихти свободи йде «щоденна тиха війна». Де війна за те, щоб залишитися собою, ведеться навіть у побутових дрібничках. Що найважче? «Перші секунди після прокидання, — розповідає Олег. — Бо уві сні ти ще вільний... Це лише потім звикаєш. Згодом. Коли у снах стаєш так само невільним».

Олег Сенцов говорив лише про те, що стосувалося його самого. І про що може свідчити впевнено. Часто лише короткими «так» і «ні». На запитання про політичні пропозиції каже, що дорожить незалежністю. На цікавості з приводу подальшої діяльності твердить, що кожна його дія тепер — це маленький внесок для подальшого визволення усіх інших ув’язнених.

Він зустрічається з військовими, які особливо, що видно із презентації, важать його рукопотисканнями, й обурюється на те, коли серед усіх виділяють його прізвище, оминаючи Балуха, Бекірова, Сущенка і ще багатьох інших.

«ІСТОРІЯ МАЄ ЖИТИ У МЕНІ»

Олег Сенцов — самоіронічний митець, який далекий від самозакоханості. Так само, як і його «Маркетер» — далекий від блиску і супернезвичного сюжету. Це лише історії про звичайних людей, «...які мені були близькими, і за якими в певний період я мав змогу спостерігати. Будь-кому корисно подивитися на таких людей збоку. Це не означає, що я думаю про це кожен день. Ні, я не думаю про минуле. Я живу теперішнім. Життя воно зараз. Не вчора чи позавчора. Воно завтра і сьогодні...». У «Маркетера» свій контекст — тюремний. Адже це 11 розповідей, як 11 новорічних вихідних, за час яких послабився режим і було більше часу, щоб творити — «годин п’ять-шість за день».

Техніка творення Олега Сенцова — як і будь-якого інтроверта — внутрішнє проживання. «Усе моє життя — всередині, а не назовні. Ніколи не роблю чернеток, записів попередніх. Жодного рядка. Якщо я починаю «зависати» над фразами, я припиняю писати».

Усі свої сценарії, тексти Олег пише від руки, традиційно. За стилістикою роботи він — консерватор. Один із важливих фрагментів його життя у неволі — написані щоденники. Те, що робилося нерозбірливо, але заради правди й виживання. Згодом, до річниці звільнення, їх побачить читач. 

Щодо кіно Сенцов каже, що його цікавить своє власне. Зйомки «Носорога» відновляться наступної осені, підготовка — з початку нового року. Він не береться оцінювати щось із теперішніх стрічок. Бо не мав на те часу. Поки. Але й не вважає за нагальне. Адже «хороші фільми виходять рідко».

Бути письменником і режисером одночасно не так просто. Адже кіно — візуальне, література — уявлення, здебільшого своє і внутрішнє. «З поганої книги зняти хороший фільм — можна, з хорошої книги хороший фільм — неможливо». 

«УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МЕНЕ»

Олег сутнісно нагадує іноді філософію самого Гемінґвея (до речі, одного із його найулюбленіших письменників). Те, що складає концепт щастя для нього — «час із близькими, подорожі і діла, які ти встиг зробити». Олег не повчає, не моралізує, каже, що «найбезглуздіше в житті заняття — давати поради, особливо молодим».

Тюремні спогади для Олега — це спосіб перейти у філософський вимір. «Там нема поняття часу. Це те місце, де все дрібне відходить убік. І ти бачиш найголовніше».

Йому не цікаві дифірамби, але й критика здебільшого також. «Був момент, коли я зрозумів, що все в цьому житті залежить від мене. Усе, що я міг зробити, — це я сам. Людина, на яку я можу покластися, — Олег Сенцов».

«Криза — мій нормальний стан. Але тюрма була одним із найбільших моїх випробувань. Та далеко не першим. Життя і до цього било мене достатньо сильно».

Чи боїться Олег публічності? Чи є ймовірність того, що медійне, фейсбучне суспільство, яке «загралося», сприйме його як рольову модель? Цілком імовірно. Але відповідь і позиція Сенцова більш ніж вичерпні. «Я — не актор. Я — режисер. Якщо говорити про ролі, то я не звик грати чи виконувати. Я планую створювати. А ще жити своїм життям».

Чи може режисер продумати, спланувати своє життя наперед? «Хочеш розсмішити Бога — поділися з ним своїми планами. Я живу сьогоденням», — твердить Олег.