МЕНЮ

Радість польоту

Спілкувалася Юлія СТАХІВСЬКА
26 вересня, 2019 - 15:35
Ірина ЛАЗУТКІНА: «У повітроплаванні можна черпати безліч ідей для натхнення»

Література, спорт, пригоди та захват від того, як невеличкий мішок перетворюється на кольорову повітряну кулю, — усе це про письменницю та спортсменку Ірину Лазуткіну. Цього разу «День» розмовляв про філософію бігу, мотиваційну літературу та єнотів.

«АЕРОСТАТИ — ЦЕ КВІНТЕСЕНЦІЯ АВІАЦІЙНОЇ КРАСИ»

— Твоя книжка «Єнотик Бо та повітряна куля» розкриває перед читачами захопливий світ повітроплавання. Упевнена, що тебе надихнув реальний досвід, але розкажи, будь ласка, про це детальніше: про школу пілотів, пригоди й польоти, про народження ідеї книжки...

— Історія єнотика Бо розпочалася насправді ще задовго до мого знайомства з повітряними кулями. У шкільні роки я описувала пригоди хлопчика, який випадково полетів у Космос, ясна річ, себе з ним ототожнюючи. Товстезний зошит на 96 аркушів із цими фантазіями так і лишився лежати у письмовому столі. Але небо і все, що з ним пов’язано, вабило і надалі.

Я літала на планерах і літаках, стрибала з парашутом, та найбільшим захопленням залишилися повітряні кулі. На мою думку, аеростати — це квінтесенція авіаційної краси, величі та романтики. Здійснивши свій перший політ, я вирішила, що хочу себе з цим пов’язати. Бо зустрічати світанок у небі та насолоджуватися заходом сонця у кошику повітряної кулі — це ні з чим не порівнювані емоції.

Перевершити ці відчуття можна лише поділившись ними з іншими. Саме для цього я почала вчитися пілотувати — щоб подарувати комусь радість першого польоту. Навчання відбувалось у школі пілотів Київського повітроплавного товариства. Найбільше мені подобалося готувати кулю до польоту, коли вона з мішка, який вміщується у багажнику, перетворювалася на кольорового велетня розміром з п’ятиповерхівку.

Та й сам політ — процес не менш захоплюючий, адже дає змогу піднятися над земними турботами і повільно пливти серед хмар. Якось мені подумалося, що досить тримати цю магію при собі. Час розповідати світові про повітроплавання! Так виникла ідея написати дитячу книжку, бо саме дітям, мені здавалося, найкраще вдасться вловити той настрій, який мене огортає, коли я літаю.

ЯКИМ МАЄ БУТИ СПРАВЖНІЙ ПОВІТРОПЛАВЕЦЬ

— Із перших сторінок розумієш, що з цими героями не захочеться прощатися. Ілюстрації Ростислава Попського просто чарівні. Іро, чому саме Єнот? Може, особистий звір-тотем?

— Справді, Ростислав створював малюнки, ніби копіюючи героїв із моєї уяви. Коли я вперше побачила оригінали, то була вражена — і загальною атмосферою, і увагою до деталей. Персонажі живі, яскраві, кожен зі своїм характером. Особливо єнотик — він саме такий, яким я його задумала: милий, зворушливий, дещо розгублений. Хоча перегорнеш сторінку — а тут уже сміливий, відчайдушний!

Хто бодай раз бачив єнота, той знає, що це звірятко спонтанне і має вибуховий темперамент. Справжній повітроплавець теж мав бути саме таким — готовим до будь-яких випробувань та пригод. Тому, коли я тільки почала думати про головного персонажа, прийшов Бо і сказав: «Це буду я, бо я класний».

— Ти ж уже познайомила з Бо дочку? А які загалом були відгуки читачів та читачок?

— Звісно! Кая дуже любить Бо, тому більшість її м’яких іграшок — це єноти. А ще у неї колготки з єнотом. І на чашці також, хоч як це дивно, єнот. Для мене три найприємніші моменти, пов’язані з книжкою, це — коли я тільки дізналася, що «Видавництво Старого Лева» погодилося її видати; коли вперше тримала в руках авторський примірник та коли підписувала книжку для доньки. Я завершувала казку, ще будучи вагітною, і весь час уявляла, як моя майбутня дитина її читатиме. Тому особливо цінними для мене є моменти, коли вона починає дізнаватися про дружбу та мрії саме з моєї книжки.

Відгуки маленьких читачів — окрема і величезна радість. Саме задля цього і створювалося все: щоб редакторка, яка однією з перших читала рукопис, зізналася — її синові так сподобалася історія, що єнотик Бо наснився вночі; щоб діти чекали презентації з плакатами, на яких намальовані повітряні кулі; щоб одна дівчинка надіслала в редакцію справжній паперовий лист із проханням написати другу частину. Я дуже люблю своїх читачів. Вони щирі й захоплені, це дуже заряджає.

ЛІТЕРАТУРА І СПОРТ

— Окрім письма та повітряних куль, ти ще бігаєш. Яка твоя «філософія» бігу?

— Моєю найдовшою пробіжкою був марафон. Я до цього довго йшла, наполегливо готувалася. Метою було прожити власні 42 кілометри. Адже дистанція ніби стала, але для кожного — це дуже особиста історія, можливість дізнатися, як відгукується тіло, на що воно здатне, окрім буденних справ. Коли біжиш — ти абстрагуєшся. І навіть коли очевидно, що кожна група м’язів працює, мозок відпочиває. Усе в голові стає на свої місця, і після пробіжки додому повертаєшся вже людиною, дещо відмінною від тієї, яка з дому вийшла. Тому для мене біг — це про заспокоєння, розслаблення, медитацію в русі.

— Зазвичай не прийнято асоціювати українську літературу зі спортом. Але як тема — це дуже вдалий матеріал. У двадцятих роках, скажімо, маловідомий український поет Юрій Палійчук у своєму вірші закликав учитися плавати: «Не вмієте — треба вміти!» Тема спорту то тут, то там прослизала у текстах різних авторів, а ось нині Фоззі не один роман присвятив футболу. Чи не думала ти попрацювати з цим іще, можливо, не тільки для дітей, під іншим кутом?

— Дотримуюся думки, що важливо писати про те, чим займаєшся і якими навичками володієш. Бо це можливість ділитися коштовним досвідом і надихати. Мені було б цікаво створити щось про повітроплавний спорт, адже польоти на повітряних кулях — це не лише розваги, це і змагання, й унікальні чемпіонати зі своїм неповторним драйвом.

Якось я була членом льотного екіпажу на одному з таких змагань. Це був Кубок України з повітроплавання «Золота омега», і мені пощастило бути в команді відомого пілота-рекордсмена Сергія Скалька. Масові старти аеростатів з усієї країни, незвичайні завдання, які треба виконати під час польоту, і навіть екстремальна посадка — було дуже насичено. У повітроплаванні можна черпати безліч ідей для натхнення.

СПОСІБ РОЗБУДИТИ В СОБІ КРЕАТИВЩИКА

— Ти любиш мотиваційну літературу? І якщо так — то які книжки чи поради тобі допомагали або, навпаки, шкодили? Якби ти писала таку книжку, то про що?

— Мотиваційну літературу люблю, але дуже вибірково і дозовано. Наприклад, якщо говорити про спорт, то прекрасно стимулювала свого часу книжка Харукі Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг». Цей текст Муракамі не схожий на інші його твори. Тут він розповідає про ультрамарафони і через ці замальовки зображує себе людиною, яка живе, працює та проходить шлях творчого становлення. Дуже надихає, коли ти тільки отримуєш свою першу медаль фінішера півмарафону, а в автора уже тисячі кілометрів за спиною і він ділиться з тобою найпотаємнішим.

Так склалося, що в наш час навіть для здорового харчування потрібна мотивація. Мені взяти відповідальність за власне здоров’я свого часу дуже допомогла книжка Джина Стоуна «Виделки проти ножів». Чудово наводить порядок у шлунку й голові.

А щодо активізації творчих навиків, то здебільшого я обираю швидкі мотиватори на кшталт «Кради як митець» Остіна Клеона. Люблю натхнення у концентрованих дозах, аби не вчитуватися місяцями, а прогорнути швиденько і розбудити в собі креативщика.

Якби сама писала подібну книжку, то це було б щось про пошук гармонії всередині себе та в сімейному колі. Але то не для загалу, а швидше — знову в шухляду, для проживання моментів та самопізнання через письмо.

— Книжковий ТОП-5 від Ірини Лазуткіної?

— Джонатан Фоер «Ось я». Колекція малесеньких деталей одного розлучення із вкрапленнями роздумів про місце євреїв у сучасному світі. Справила враження надовго. Але якщо плануєте знайомитися з Фоером, то краще починати з його попередніх творів.

Клариса Пінкола Естес «Жінки, що біжать з вовками». Дуже важлива для мене книжка про те, як не загубити жіночу сутність серед численних стереотипів, нав’язаних суспільством.

Ханья Янагіхара «Маленьке життя». Болючий монолог чоловіка, чиє дитинство було понівечене сексуальним насильством. Тема важка, текст пронизує наскрізь.

Фредрік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити». Історія вразила особливим шармом переплетіння казки й реальності. Тут живе маленька дівчинка, яка змусить вас сміятися крізь сльози.

Дмитро Лазуткін «Артерія». Актуальна поезія з потужними образами, яка відгукнеться кожному.