МЕНЮ

Птахи бувають різними...

Тарас ГОЛОВКО
24 жовтня, 2018 - 10:44
В українських книгарнях з’явився найвизначніший шпигунський роман ХХІ ст. Джейсона Метьюза

В світлі останніх подій у Ічні, де за однією з версій у результаті диверсії вибухнули різного типу боєприпаси на місцевих складах, є привід ґрунтовно поговорити про специфіку роботи спецслужб сусідньої північної країни. А допоможе в цьому книжка «Червоний горобець», написана Джейсоном Метьюзом — офіцером у відставці колишнього Оперативного управління ЦРУ, яке нині називають у США «Національна секретна служба».

Гостросюжетний роман «Червоний горобець» випустило в перекладі з англійської Максима Ларченка і Бориса Превіра харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Це трилер, який тримає у напрузі читача впродовж усієї розповіді, з якої дізнаємося про непросту долю Домініки Єгорової. Низка життєвих невдач привела її до Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, де вона почала служити у званні молодшого офіцера, еволюціонувавши до лютого ворога сучасної російсько-путінської держави.

Постає питання: як так сталося, що молода дівчина, вихована на кращих зразках класичної літератури, кінематографа і театру, маючи за плечима престижну освіту, а головне, батьківську підтримку в усіх її життєвих починаннях, докорінно переосмислила цінності, що ось вже вісімнадцять років поспіль, а саме стільки при владі фактично перебуває Володимир Путін, культивуються у російському суспільстві правлячим режимом?

Мабуть, злам у душі Домініки Єгорової відбувся після того, як вона стала свідком особливо цинічних вбивств офіцерами-розвідниками людей, яких навіть віддалено не можна було звинуватити у державній зраді, а тим паче у шпигунській діяльності. Автор роману, знаючи з власного досвіду, як можуть прийматися рішення російськими розвідниками, які дуже часто заради виконання наказу не рахуються з життям мирного цивільного населення країн, де провадяться таємні операції, плавно підводить до думки читача: Захід сьогодні зіткнувся зі справжнім деспотом, підлеглі якого, та й, власне, він сам, не спиняться перед мільйонами жертв задля досягнення глобальних цілей. Джейсон Метьюз демонструє чудове знання історії російської держави, яка постійно обговорюється у діалогах його літературних героїв.

Кілька слів про саму назву твору — «Червоний горобець». Так на жаргоні російських розвідників мала назву розвідшкола, де агентів спецслужби навчали мистецтву... зваблення. Це ще було одне з випробувань для головної героїні роману, коли проти її волі в «школі горобців» змушували робити наймерзеніші речі. Автор твору, як тонкий психолог, дуже філігранно відобразив душевний злам Домініки, яка вже ніколи не пробачить власного морального приниження вищим чинам.

В романі згадується і нинішній правитель Росії Володимир Путін — колишній полковник КГБ, що свого часу проходив службу в уже неіснуючій НДР. Джейсон Метьюз не випадково приділяє увагу у романі нинішньому очільнику РФ. Автор доводить, що сьогодні жодна більш-менш вагома розвідувальна операція на Заході не відбувається без його відома. ЦРУ, як це випливає з авторської розповіді, чудово поінформоване про нинішню стратегію і тактику російської розвідки, інтереси якої не обмежуються лише європейським континентом. Її інтереси, як ті щупальця спрута, простяглися навіть до таких віддалених континентів земної кулі, як Антарктида й Арктика. І, можливо найголовніша мета, яку ставив перед собою Джейсон Метьюз, це показати брудну методику збору розвідданих офіцерами по всьому світу, а ще створити галерею портретів вищого командного складу цієї воєнізованої організації, керованої людьми, яких з повним правом сьогодні можна вважати неосталіністами. Як, до речі, і самого Володимира Путіна,який і досі внутрішньо не змирився з розвалом Радянської імперії, збудованої його попередниками на кістках мільйонів безневинних жертв.

Цікаво, що Джейсон Метьюз у романі вказує на одну із рис характеру Володимира Путіна, про яку дуже добре поінформовані у штаб-квартирі ЦРУ — Ленглі. Він не вибачає зради, дізнавшись про яку просто шаленіє і, за будь-якої нагоди, намагається помститися відступнику. Цей, за влучною характеристикою автора твору «вовкоподібний довічний президент», страждає на погано приховану параною, через яку він все частіше припускається колосальних помилок. Додамо, не лише Путін, а й його підлеглі, яких як щурів регулярно відловлює контррозвідка США й інших країн Північноатлантичного альянсу...

Крім Домініки Єгорової і Натаніеля Неша, в романі фігурують ще два персонажі — генерал Корчной і сенаторка Стефані Буше. Обоє є високопоставленими «кротами», завербованими двома ворогуючими спецслужбами — російською й американською. І якщо росіянин зраджує власну країну з ідейних міркувань, яка, на його думку, вражена метастазами сталінізму, то американка банально потрапила на гачок нащадкам чекістів через невиправдану зажерливість і хворобливу амбіційність. Мимоволі постає питання: чи можна їх виправдати за вчинений, фактично, державний злочин? І якщо зі Стефані Буше все стає зрозумілим, як тільки вона починає дорікати московським кураторам за невчасно виплачену грошову винагороду, то з генералом Корчним все набагато складніше. Для нього є неприйнятним побудова Володимиром Путіним тоталітарного суспільства у сучасній Росії. Цей, навчений жорстокими законами життя військовий, чудово усвідомлює, чим все це може скінчитися для його співвітчизників...

Та хтось, врешті-решт, має спинити, за влучною характеристикою автора, цього «нескінченно зрадливого деспота», немилосердність якого вже давно волає йому помститися за десятки тисяч безневинно убитих людей російською зброєю.