МЕНЮ

Про «запрограмованість» поезією

Людмила ТАРАН
25 квітня, 2019 - 17:45
Перекладачка й поетеса Олена О’Лір — про переклади з Толкіна, поезію Ігоря Качуровського і творчу радість

Її псевдонім асоціюється з лірою, з арфою... Справді поетичний образ. Та й відповідає зовнішності цієї молодої киянки. Ніколи не бачила її сердитою, зарозумілою, загалом у негативній аурі. Поруч із такими людьми завжди затишно й спокійно.

«САМЕ З ПЕРЕКЛАДІВ АНГЛОМОВНИХ ПОЕТІВ І ПОЧИНАЛОСЯ МОЄ ПЕРЕКЛАДАЦТВО»

— Чи не найбільше ви перекладали Дж. Р. Толкіна, його поеми та прозу. Чим він привабив?

— «Апетит» прийшов під час «їжі»: спочатку було замовлення видавництва «Астролябія» на переклад «Хобіта», а вже потім, у розпал праці, — відкриття, що це «мій» автор. Власне, це відкриття мені подарували передусім прекрасні вірші Толкіна, вкраплені в текст. Можливо, через мою «запрограмованість» на поезію — адже саме з перекладів улюблених англомовних поетів і починалося моє перекладацтво.

Тепер, коли маю у своєму портфоліо вже кілька книжок Толкіна та окремих його поетичних творів, можу сказати, що мене цей письменник приваблює своїм блискучим оповідним талантом, невичерпною уявою, умінням синтезувати популярну літературу з філологією, авторським героїко-фантастичним міфом і релігією — понад традиційними канонами. І, ясна річ, яскравим поетичним талантом, відшліфованим філологічною школою.

— У вашому доробку переклади не лише із сучасної англійської, а й із західносаксонського діалекту староанглійської — маю на увазі героїчну епопею «Беовульф». Як долаєте труднощі перекладу?

— Власне, «Беовульф» і був моїм першим перекладацьким замовленням — хоч на півдорозі я мусила відкласти працю, щоби перекласти «Хобіта» й деякі інші твори Толкіна. При першому «контакті» текст мене шокував: «варварська» мова, яка має дуже мало спільного з сучасною англійською. До того ж, «Беовульф» — епос народу-завойовника, англосаксів, які підкорили кельтську Британію. А мої симпатії були, звичайно, на боці кельтів — не лише через несприйняття будь-яких форм агресії, а й через любов до ірландської культури.

І лише заглибившись у цю величну поему, сповнену дзвону мечів і гамору воїнських бенкетів, вслухавшись у музику її алітерацій — це співзвуччя приголосних, які наголошують на метричних акцентах, я усвідомила: неважливо, в чиєму таборі палало те вогнище, біля якого співець, торкаючи струни арфи, проспівав на втіху воїнам прекрасну пісню. Проте зараз, під час війни, в якій наш ворог застосовує вбивчі маскультурні та інформаційні технології, для мене очевидно, що ця естетична «оптика» працює лише на великій часовій і географічній відстані.

Були питання й щодо відтворення алітерацій. Оминаючи технічні моменти, скажу, що тут допомагала сама фонетика української мови: мені бачилося навіть щось містичне, коли в сусідніх піввіршах при перекладі зударялися «криця» і «кров», «хороми» та «хоробрі ратники» — без жодних відсебеньок з мого боку. А з суто мовними труднощами допоміг впоратися ідеальний глосарій, упорядкований Фредеріком Клебером, і два переклади поеми сучасною англійською.

ІГОР КАЧУРОВСЬКИЙ ЯК УЧЕНЬ КИЇВСЬКИХ НЕОКЛАСИКІВ

— До певної «екзотики» належать також переклади лібрето опери й мюзиклу. Тут своя специфіка, яка пов’язана з музичним матеріалом. Що дала робота над ними?

— Велику творчу радість! Бо тут зійшлися і моя любов до поезії, і любов до музики. До того ж, і у випадку опери Генрі Перселла «Дідона та Еней», і у випадку мюзиклу «Різдвяна пісня» (за Діккенсом) мені пощастило співпрацювати з композитором і музикантом великого таланту — Андрієм Бондаренком, а також моїм улюбленим хором «Хрещатик».

— Ви надзвичайно активна популяризаторка й дослідниця творчості послідовника київських неокласиків Ігоря Качуровського. Бодай кілька слів про те, звідки цей послідовний інтерес до його творчості.

— Вперше вірші Качуровського потрапили мені до рук, коли мені було 18 років — це та пора в житті, коли формуються ідеали. Я зрозуміла, що поезія може бути високою за стилем — і водночас живою й людяною, і вже точно не нудною. Згодом допалась до напрочуд цікавих віршознавчих праць Качуровського, розшукала його адресу й зав’язала листування. Саме через нього я по-справжньому відкрила для себе неокласиків, через учня — його вчителів.

— Чий перекладацький авторитет наснажує вас?

— Авторитет учителів і колег-однодумців. Серед перших назву Ігоря Качуровського та Віктора Коптілова, серед других — передусім Люцину Хворост, мою поетичну посестру, ученицю Качуровського. Він, до речі, нам обом подарував по листівці зі світлиною Миколи Зерова. Мені з написом: «Це наш учитель — мій і твій», а їй: «Хай Зеров пильнує, щоб Ви трималися обраного творчого шляху!».

— Ви — авторка поетичних збірок. Поки працюєте над перекладами, відкладаєте натхнення?

— Мабуть, годі його примусово відкласти. Але це факт, що переклад, праця над чужим текстом, дає вихід твоїй власній творчій енергії, котра взаємодіє з енергетикою першотвору             — отим духом, який стоїть за літерою. А отже, на щось інше енергії може й не вистачити. Водночас переклад, особливо поетичний, навпаки, може стимулювати творчий процес: якийсь образ або формальна знахідка «твого» автора можуть пробудити рух власної творчої думки, підказати оригінальний задум. Так, мій переклад «Беовульфа» «обріс» уже кількома творами-«сателітами» — двома пародіями та серйозним сонетом.

БОГ МОРЯ ЛІР І ДАР ПЕРЕВТІЛННЯ

— Не можу не запитати про ваш псевдонім — О’Лір. Він вигаданий із любові до Ірландії?

— Так. У ірландців був бог моря Лір (Лер), який володів даром перевтілення. Хоча, зізнаюся, безпосереднім приводом до обрання псевдоніма став наклеп на мене. Коли один український діяч на Заході переповів цей наклеп Качуровському, намагаючись очорнити мене перед моїм учителем, той лише промовив у відповідь: «Це найбільша брехня, яку я чув за останні десять років».

— Якби була можливість щось змінити у пройденому шляху, що змінили б?

— «Переграла» б деякі колізії, в яких була пасивною — пасивним свідком зла або й пасивною жертвою. Але... доля не знає умовного способу — доля як сутність понадлюдська, промисел Божий — і знову ставить нас у ситуації, подібні до тих, з якими не впорались. Багато чого мене навчив Євромайдан, де на повні груди дихалося повітрям гідності й справедливості, повітрям свободи.

— Книжки вашого життя?

— Ірландські саги, казки й середньовічна лірика, романи Томаса Манна і Германа Гессе, «Сага про Єсту Берлінґа» Сельми Лаґерлеф. Із української прози — роман Антоненка-Давидовича «За ширмою», з української поезії — Зеров, Рильський, Клен, Качуровський... Це найдорожчі скарби моєї бібліотеки.

ДОВІДКА «Дня»

Олена О’Лір — поетеса, перекладачка, літературознавець, кандидат філологічних наук, авторка статей, присвячених творчості поетів діаспори, питанням віршознавства. Перекладає переважно з англійської.