МЕНЮ

Повернення «У карнавалі історії»

Андріана БІЛА
13 грудня, 2018 - 15:25
У Києві представлено книжки Леоніда Плюща

Міркування і застереження відомого публіциста й літературознавця Леоніда Плюща вже вкотре зринають у турбулентний для України час. Вони математично точні й філософськи універсальні. Розтлумачити й донести зерно Плюща у «Київпроекті» намагалися Оксана Забужко та польська публіцистка Іза Хруслінська.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗОВАНЕ БОЖЕВІЛЛЯ

Леонід Плющ — постать, яка є фундаментом шістдесятництва. Але, вочевидь, того, яке не відшукали і забули в сьогочассі. Дисидент ще в 1970-х рр. покинув Україну, а в роки незалежності так і не зміг повернутися. Єдине, що може знати про нього українство, — це кілька перекладених книжок, бо решта досі чекає на опрацювання.

Одна із праць Плюща — автобіографічні матеріали «У карнавалі історії». Можна впевнено стверджувати, що це фундаментальна книга. Передусім — рецепт виживання. Як відомо, Плющ був одним із тих унікальних феноменів шістдесятництва, хто вижив після психічних втручань радянської системи. Письменниця Оксана ЗАБУЖКО, яка впродовж багатьох років мала можливість особисто спілкуватися з публіцистом, стверджує, що саме із життя Плюща, із книжки «У карнавалі історії» ми можемо взяти ключову підказку, такий собі екзистенційний амулет для того, «як особистості в умовах, коли довкола — через медіа, через системи соціалізацій — пробують творити справдешній варіант психушки, — вижити».

Безумовно, цей філософський концепт тотального божевілля, про який говорить Плющ, сьогодні вже у масштабах різних країн. І не секрет, що перший, хто спадає тут на думку, — Росія. Це така собі інституціоналізована божевільня, де тотальний психоз нормативно закріплений, оформлений і постійно підживлюється медійно. Але навіть інші країни стають своєрідними фабриками божевілля, адже дозволяють собі занурюватись у популізм, пропаганду, та й назагал — у «фейкову реальність».

«Досвід Леоніда Плюща — досвід одинокого мислителя, який зумів вижити у льодовиково-щербицько-маланчуківсько-андроповський період, пройти крізь кола пекла і зберегти власну гідність. Цей досвід потрібно артикулювати. Це блискуче вміння виживати, коли тобі промивають мізки», — додає Оксана Забужко.

«МІКРОМОДЕЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Книжки Плюща важливі не лише окремими аспектами, питаннями, підказками, а й зосередженням на самій постаті дисидента. Леонід Плющ був унікальним гуманістом, філософом, хоч за освітою — що цікаво — математиком.

«Він був інтелектуалом, який умів довкола себе створювати людську мережу, геніально дружити і зводити до спільного знаменника особистостей різного походження, переконань, з протилежними поглядами. Це великий дар», — запевняє Оксана Забужко.

Іза ХРУСЛІНСЬКА, відома польська публіцистка, котра також знала Плюща особисто і спілкувалася з ним під час революції в Україні, розповідає про важливість цієї постаті для самих українців, важливість усвідомлення його як одного із духовних орієнтирів: «Пан Леонід був ходячою мікромоделлю громадянського суспільства. Він був здатний не замикатися у своїх інформаційних бульбашках, а знаходити ті засади, на яких люди можуть об’єднуватися. Здається, він мав рецепт, як утримувати суспільство: підтримувати рівновагу, гуртуватися задля спільної справи. Такі люди — головна загроза для терористичної держави. Це і є, здається, яскравий приклад лідерства. Це внутрішнє духовне лідерство, вміння структурувати соціум, бути нервовим вузлом суспільства», — розповіла польська публіцистка.

Як відомо, 2014 року Леонід Плющ приїжджав в Україну. Відчував, що у той час потрібен своїй нації. За словами Забужко, він порівнював Майдан зі своїми буремними 60-ми. Навіть у спогадах залишив нотатки: «Те, що ми робили в 60-х, горстка та дрібнесенька, було нашою персональною Революцією Гідності, а тепер ми маємо національну». Тобто передусім Плющ бачив національне продовження, спадковість, внутрішню ідейну тяглість. Те, що заклали у ХХ столітті дисиденти, підхопила молодь на Майдані, адже мета залишилася однаковою — боротьба проти глухого режиму.

Плющ був блискучим аналітиком Радянського Союзу, про що можна прочитати у його «У карнавалі історії». Він ще на початку незалежності попереджав про спадковість режимних спецслужб, тяглість НКВД, МГБ, КГБ, а потім і ФСБ. Неодноразово наголошував на цікавій деталі: прийнятий наступного дня після анексії Криму указ уряду РФ про продовження терміну секретності для документів НКВД — це указ про фактичне продовження традиції «тоталітарної секти». Плющ був першим, хто поставив точний діагноз процесам у Росії, назвавши це «психопатологією російського фашизму».

Так чи інакше, Плющ залишив унікальні праці, які на сьогодні ще мало пізнані і майже не досліджені. Головне, що варто розуміти із вчення українського публіциста: людина завжди має рятувати передусім душу, а не розум, бо лише це дає змогу залишитися Людиною в умовах так званої інституціоналізованої психушки.