Повернення спадщини

Збереження національних пам’яток не може обмежуватися тільки тими, що лишилися в Україні. Бо в такому разі поза нашою спадщиною лишається чимало перлин української історії та культури, які з різних причин опинилися за кордоном. Зокрема, уже довгий час у Реймсі в бібліотеці Карнегі зберігається наша пам’ятка ХІ ст. — Реймське Євангеліє, яке, за однією з версій, Анна Ярославна взяла з собою до Франції. Довгий час повного факсимільного видання пам’ятки в Україні не було видано, та нещодавно це вдалося виправити, і в Софії Київській відбулася його презентація.

«МИ ПОСТАВИЛИ ЗА МЕТУ ЩЕ РАЗ ПЕРЕВІРИТИ ІСТОРІЮ ЦІЄЇ КНИГИ»

Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля КУКОВАЛЬСЬКА розповіла, що отримання офіційного дозволу на 1000 екземплярів факсимільного видання зайняло чимало часу. Були залучені українське посольство у Франції, французьке посольство у Києві, дехто з політиків, наша діаспора, меценати...

«Ходить багато чуток щодо походження Реймського Євангелія, тому ми поставили за мету ще раз перевірити історію цієї книги, — зауважила Неля Куковальська. — Цим займався цілий колектив учених на чолі із В’ячеславом Корнієнком — доктором історичних наук, заступником гендиректора Національного заповідника «Софія Київська». І тут по-новому прописана вся історія Реймського Євангелія, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо його походження і його історії. А найімовірніша концепція — що Реймське Євангеліє походить із скрипторію Софіївського собору». Тож разом із повним факсимільним виданням було також підготовлено книжку досліджень цієї пам’ятки.

Загалом, Реймське Євангеліє складається з двох частин, що написані кирилицею і глаголицею. Щодо глаголичної частини — більшість погоджується, що вона була написана тоді, коли пам’ятку придбав Карл IV та подарував Емауському монастиреві у Празі. Щодо кириличної існують різні версії. Доктор філологічних наук, старший науковий співробітник бібліотеки ім. В.Вернадського Людмила Гнатенко й доктор філологічних наук, професор Житомирського університету Віктор Мойсієнко (які мали змогу працювати з оригіналом) вважають, що цей текст був написаний на території нинішньої України. Вони стверджують, що протограф (тобто текст, який ліг в основу для написання Реймського Євангелія) був глаголичним, який наш писар транслітерував кирилицею.

«Малоймовірно, що протограф був ранньокириличний. Найімовірніше, що протограф був глаголичний, і геній цього писаря в тому, що він дуже добре транслітерував цей глаголичний текст. Тому що з кириличного тексту, напевно, не було б у нас стільки українських, руських мовних особливостей», — пояснює Віктор Мойсієнко. Ці особливості зафіксовані, зокрема й у помилках писаря.

ПОМИЛКИ ПИСАРЯ ЯК ВКАЗІВКИ НА ПОХОДЖЕННЯ ТЕКСТУ

Потрібно розуміти, що помилки в документах такого типу не є просто свідченням неуважності. Письмо було канонічним, і тому лишалося незмінним протягом довгого часу. Проте це не значить, що всі слов’яни, які писали кирилицею, читали написане однаково. Вимова у різних слов’янських народів була різною. І от ці помилки, про які згадувалося, якраз і були зумовлені тим, що писар хотів писати, як чує. Саме тому такі описки є одним із джерел для вивчення тогочасного етапу розвитку мови.

У Реймському Євангелії було знайдено, наприклад, таку помилку — ростяше (у південних протографах писалося «растяше»). «Усі помилки, які допустив наш писар, дивним чином відбулися у подальших точно локалізованих і датованих писемних пам’ятках — в Ізборнику Святослава, Галицькому, Лавришівському, Холмському Євангеліях. Це пряма тяглість... На інших теренах Русі (на півночі, мається на увазі) так не помилялися, бо не було такої розмовної риси», — пояснює Віктор Мойсієнко.

Утім, ця пам’ятка має і незвичні для наших текстів риси. По-перше, вона одноєрова, тоді як наші точно локалізовані пам’ятки — двоєрові. У кириличній частині використано також надрядкові знаки, а ще під час переносу слів з рядка в рядок слова могли закінчуватися і на літеру, що позначала голосний, і на літеру, що позначала приголосний (тоді як для більшості українських пам’яток притаманний переніс за складами — щоб у кінці рядка лишався голосний). Та все ж, як зазначає Віктор Мойсієнко, можливо, писар не знав цієї традиції і започаткував свою, яка не набула значного поширення, бо Реймське Євангеліє було вивезено за межі Русі.

Цікаво, що, як вказала Людмила Гнатенко, у кінці глаголичної частини є запис чеською мовою. Іван Огієнко в «Історії церковнослов’янської мови: Найважніші пам’ятки церковнослов’янської мови. Пам’ятки старослов’янські Х—XI віків» наводить такий переклад цього уривку: «Року Божого 1395 ця Євангелія та послання списані слов’янською мовою; співати по них не можна, бо по них опат править мшу підчас коронації...» Відповідно, це додаткове свідчення того, що Реймське Євангеліє до цього використовувалося для коронації.

Звичайно, дискусійних питань лишається чимало, але водночас це є ще одним доказом важливості пам’ятки для багатьох народів.

«НАСТУПНОГО РОКУ МИ ПЛАНУЄМО «ПОВЕРНУТИ» МОЛИТОВНИК КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА»

Видання було підготовлено в межах програми «Повертаємо в Україну культурну спадщину», яку видавництво «Горобець» започаткувало ще 2009 року. Тож це вже не перше факсимільне видання українських середньовічних рукописів, які зберігаються поза межами України. «Їх насправді дуже багато, але не всі дослідники мали до них доступ. Вони розпорошені по різних музеях, різних сховищах різних країн. Уже було видано Луцький Псалтир, Луцьке, Холмське, Лавришівське Євангелії», — зазначає В’ячеслав Корнієнко. Цього року видавництво також презентувало видання Віденського Октоїха (пам’ятка, що була написана на Волині, а нині зберігається в Австрії).

«Наступного року ми плануємо «повернути» молитовник князя Володимира, який нині у Нью-Йорку. Хоча кажуть, що ця пам’ятка тільки переписана з оригіналу, але ж оригіналу Х ст. Хочу ще повернути молитовник Гертруди з Італії (Гертруда — це дружина Ізяслава, сина Ярослава Мудрого)», — поділилася планами директорка видавництва Ганна Горобець. До слова, особливість молитовника Гертруди полягає в тому, що хоч він був створений в Німеччині, але в ньому містяться також додані в Києві п’ять мініатюр візантійського письма, які є оригінальними місцевими роботами, а на одній із них вміщено зображення шанованої київської ікони Богородиці «Печерська».

Крім того, нещодавно видавництво представило сайт «Українська рукописна книга». Там буде онлайн-реєстр усіх українських книг, які знаходяться за кордоном.

«Ми дуже сподіваємося, що сторінка за сторінкою, предмет за предметом ми будемо повертати пам’ять нашій нації. Хоч і у вигляді факсимільних видань, копій, реконструкцій речей, які з наших теренів потрапили в різні інституції цілого світу — музеї, архіви, приватні колекції. Ми мусимо це робити, ми маємо піклуватися про історію», — підсумувала Неля Куковальська. А завершенням вечора став неперевершений виступ народної артистки України, солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець.

Наступні презентації книги відбудуться в Острозі, Львові, Житомирі, Ніжині, Глухові... Та спершу вона завітає до Франції, презентація відбудеться, зокрема в тамтешньому Посольстві України, Реймсі, а найбільша — у Сенлісі, де жила Анна Ярославна.