МЕНЮ

Популізм – це форма наркогіпнозу

Олександр РУДЯЧЕНКО
20 червня, 2019 - 17:49
Про Джорджа Оруелла та його відомий антиутопічний роман «1984»

У Великобританії у видавництві Secker And Warburg 8 червня 1949 року накладом 25 500 примірників побачив світ роман-антиутопія «1984» (Nineteen Eighty-Four). Його написав англійський прозаїк Джордж Оруелл (справжнє ім’я — Ерік Артур Блер). Жити 46-річному авторові залишалося трохи більше півроку. 13 червня 1949 року наклад шедевра з’явився на американському ринку, спочатку — в Нью-Йорку. Видання миттєво розкупили, через рік наклади довелося повторювати — в Англії (50 тисяч примірників), у США (360 тисяч примірників).  2009 року британська газета The Times долучила роман «1984» до списку «60 найкращих книжок», опублікованих за останні 60 років на Островах. 

* * *

У творі «Шлюб і мораль» (Marriage And Morals, 1929), за яку  1950 року було вручено Нобелівську премію, англійський філософ Бертран Рассел (1872—1970) наголосив: «Якщо людство не одумається, воно прийде до фіналу, описаному Оруеллом у романі-утопії «1984»». Оруелл помер на початку 1950 року і міг лише здогадуватися, куди заведуть суспільство тенденції аморалізму, вседозволеності та public relations (PR). У його романі піар — основна функція Міністерства Правди. Його співробітники, як і сучасні піарники, ліплять імідж політичним діячам, показуючи їх  абсолютно чесними та порядними людьми, інтерпретуючи події, що відбуваються, таким чином, що чорне стає білим і навпаки.

У статті «Коментарі до «1984»» німецький соціолог і філософ Еріх Фромм (1900—1980) зауважив: «Джордж Оруелл — пророк лиха. Він хоче попередити і пробудити нас. Він ще сподівається,  але на відміну від авторів ранніх утопій його надія відчайдушна. Надію можна реалізувати, лише якщо вона буде помічена».

Поглянемо, звідки у пророків лиха беруться сили, аби попереджати та спонукати, навіть якщо довкола дружно посміхаються ледачі громадяни, давно обдурені Міністерством Правди?

— Пролетарі ніколи не повстануть — ні через тисячу років, ні через мільйон. Вони не можуть повстати. Причину пояснювати не варто — ви самі знаєте. І якщо ви тішилися мріями про збройне повстання — залиште. Жодної можливості повалити Партію немає. Влада Партії — навіки. Візьміть це за вихідне у ваших роздумах.

* * *

Минуло якихось сімдесят років, і вже змінився погляд сучасної літературної критики на англійського письменника. Діаметрально.

— Існувала думка, що Джордж Оруелл сильний як соціальний мислитель і відносно блідий, навіть підкреслено трафаретний як художник. Виявилося — абсолютно навпаки.

Антисвіти не виникають зі світів, антисвіти народжуються з пережитих страждань і набутого досвіду. Бачення виявляє мудрість, а мудрість посилює бачення.

Щоб заробляти на життя, у лютому 1942 року Джордж Оруелл почав працювати в газеті Observer, де познайомився і зблизився з видавцем Девідом Астором (1912—2001), який разом із братом володів родинними ЗМІ, що дісталися синам від батька. Спочатку письменник працював... літературним критиком, потім став повноцінним кореспондентом.  Вдумайтеся, за перше півріччя 1945 року для газети Джордж Оруелл написав 80 книжкових рецензій. Це ті, що були опубліковані.

Колеги захоплювалися абсолютною прямотою, чесністю та порядністю» містера Оруелла, який пропрацював під літературним керівництвом Девіда Астора всі 1940-ві рр. Їхня близька дружба зіграла вирішальну роль в історії роману «1984».

Співпраця з «Обсервером» вочевидь пішла на користь Оруеллу, що проявилося в написанні «Скотоферми» (Animal Farm; 1945). У міру того, як війна наближалася до завершення, плідне поєднання прози та недільної журналістики дозволяло більше часу приділити похмурому та складному роману, задуманому письменником після своєї знаменитої притчі про тварин, як він сам назвав артефакт, «маленькою казкою в 30 тисяч слів з політичним змістом».

* * *

У листі до видавця Fredric Warburg (1899—1981) від 22 жовтня 1948 р. Оруелл повідомив: ідея написати роман («1984») виникла ще  1943 року. Новим твором автор збирався... логічно продовжити тему «відданої революції», що розкрита в «Скотофермі». Насправді прозаїк виношував ідею з часів... громадянської війни в Іспанії. І з огляду на те, як рухалася робота, задум трансформувався в унікальний світ, наповнений свіжими сюжетними лініями та яскравими образами.

Робочими назвами спочатку були The Last Man In Europe («Остання людина в Європі») та Live And Died («Живі та покійні»). З роками викристалізувалися нечувані нововведення — з’явилася новітня політична географія з Океанією й Остазією, Військово-повітряна Зона №1, Внутрішня Партія, двохвилинки ненависті, Міністерство світу («мінісвіт») і Міністерство правди («мініправ»), двомислення, телеекрани на площі Перемоги, ангсоц (соціалізм по-англійськи), новояз (ідейно міцний речекряк), думкозлочин у тоталітарному суспільстві тощо. Виріс епос, гідний давньогрецького або індійського.

— Тому, хто править і має намір правити далі, необхідне вміння спотворювати відчуття реальності. Секрет владарювання в тому, щоб віра в свою непогрішимість поєднувалася з умінням вчитися на минулих помилках.

Був час, коли видавець книги Фред Уорбург навіть наполягав, щоб автор змінив назву роману, мовляв, не комерційно, не помітно. Причини, чому автор зупинився на назві «1984», до кінця не зрозумілі. Найбільш поширеною є думка, що рік дії роману обраний простою перестановкою останніх двох цифр року його публікації — 1948. Також «1984» може бути алюзією на столітній ювілей Фабіанського товариства — першої значимої соціалістичної організації в Англії, заснованої 1884 р. Крім того, назва роману може бути посиланням на низку творів, дія яких розгортається того ж року — роман «Наполеон із Ноттінг Хілла» (The Napoleon Of Notting Hill; 1904) Гілберта Кіта Честертона (Gilbert Keith Chesterton; 1874—1936) або знамениту антиутопію «Залізна п’ята» (The Iron Heel; 1908) Джека Лондона (Jack London; 1876—1916). Активні події в останній книжці розгортаються  1912—1932 рр., але пік революційного руху припадає на... 1984 р.

Чорновий варіант «1984» автор закінчив у жовтні 1947 р., восени роботу порушило різке загострення туберкульозу.

— Людство стоїть перед вибором: свобода або щастя, і для переважної більшості щастя — краще.

* * *

Машинопис Джорджа Оруелла (125 тисяч слів) з’явився у Лондоні в середині грудня 1948 р. Ознайомившись із твором, Фредрік Варбург відразу усвідомив: «Це одна з найстрашніших книжок, які я коли-небудь читав».

Незабаром підготовлена службова записка стверджувала: «Якщо ми не продамо 15—20 тисяч копій «1984», нас потрібно всіх розстріляти!»

Усвідомлюючи, що час летить безповоротно, прозаїк покинув о.Джура, вирушивши до Південної Англії — в спеціалізований туберкульозний санаторій в горах Котсуолдс. Настрій у літератора залишався похмурим, ніби з Барнхілла він привіз не шедевр, а прокляття.

Людська чутка швидко рознесла звістку про епохальний роман, і у видавця «Обсервер» Девіда Астора прокинулося журналістське чуття. Він доручив групі кореспондентів підготувати «Досьє Обсервера» — шпальтовий панегірик. Лише сам Джордж Оруелл поставився до цього прохолодно, навіть з деякою  тривогою.

...Навесні у письменника почалося кровохаркання, жахливе самопочуття пригнічувало його велику частину доби. Розуміючи важливість моменту, він безвідмовно брав участь у всіх запланованих інтерв’ю, раутах, коктейлях і фотосесіях.

* * *

Зі старим другом Девідом Астором він похмуро жартував, мовляв, його б не здивувало, «якби вже довелося переписати Досьє у Некролог». Роман побачив світ 8 червня 1949 р., і його визнали шедевром.

 З’ясувалося, що після першого мікроінсульту, перенесеного в серпні того року, колишній прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчилль (1874—1965) зізнався своєму лікарю, що прочитав «1984» двічі.

Нестямно чіпляючись за життя, 13 жовтня 1949 р. в палаті лондонської лікарні University College Hospital Джордж Оруелл повінчався із Сонею Браунелл (1918—1980), дочкою британського колоніального офіцера з Калькутти.  Боярином був Девід Астор. Це була швидкоплинна мить щастя.

Рано-вранці 22 січня 1950 р. від горлової кровотечі Джордж Оруелл помер. Згідно із заповітом, письменника поховали на сільському цвинтарі церкви Всіх Святих в м. Саттон-Кортеней, графство Беркшир — між Його високістю паном Асквітом і сімейством місцевих циган. На камені вказано маловідоме, але справжнє ім’я: Ерік Артур Блер.