МЕНЮ

Переклад поезії як велике географічне відкриття

Ія КІВА
16 листопада, 2018 - 10:26
Юрій ЗАВАДСЬКИЙ — про особливу серію видавництва «Крок»

Юрій Завадський — людина, шалено закохана в поезію. Мабуть, саме тому він увесь час мандрує літературними фестивалями, шукає нових авторів, не боїться співпрацювати з перекладачами-початківцями, сміливо йде на ризик, експериментує, аби відкрити для українського читача ще одну країну, ще одного автора, ще одну поетичну мову. У чому ж особливості видання в Україні перекладної поезії — дізнайтеся з ексклюзивного інтерв’ю для газети «День». 

«ВИДАВНИЦТВО — ЦЕ ЛЮДИ»

— В Україні небагато видавництв, які послідовно друкують книжки перекладної поезії. Видавництво «Крок» підготувало цього року 11 новинок. Розкажіть, чому ви цим займаєтеся.

— Сумарно з початку заснування поетичної серії ми видали 30 перекладних книжок українською мовою. Ще чотири маємо в розробці. Дуже радий працювати над цією серією, бо поезія          — справа, якою я займаюся все життя, з п’ятого класу. Я її читаю, перекладаю, тому хочу бачити поетичні книжки на своїх полицях, співпрацювати з перекладачами, знайомитися з авторами, чути їх, і українською теж. Переконуюся, що це справді потрібно. Хай навіть обмеженому колу, але є люди, які приходять і купують у мене одразу цілий стос книжок. І мене це дуже тішить як видавця.

Певні цьогорічні автори вийшли завдяки тісній співпраці з Латвією та старанням Юркові Садловському. Він єдиний активний перекладач з латиської мови, який без проблем може працювати з поезією. Ось на Book Forum приїхав Маріс Салейс, а пізніше, восени, до Луцька завітає Улдіс Берзіньш.

Щодо решти, цього року склалося так, що я видав кілька поетів із різних країн. Усі ми майже рік тому познайомилися на фестивалі «Поетична осінь у Друскінінкаї» в Литві. І ось вийшли книжки Раяна Ван Вінкла з Шотландії у перекладі Наталії Семенів, ісландця Крістіана Ґуттесена в перекладі Ганни Яновської, Марюса Бурокаса в перекладах Маріанни Кіяновської, Катерини Міхаліциної, Люби Якимчук та Вітаса Декшніса.

Саме через живе спілкування, особисті зв’язки і народжується ця серія, котра покликана видавати живих актуальних поетів. Зазвичай це молодь, яка готова приїхати в Україну й показати себе. Усе насправді народжується через нас. Видавництво — це люди.

— Але видання поезії не назвеш прибутковою справою.

— Так, вона не прибуткова, але іноземні країни, відносно багатші або розвиненіші культурно, мають інституції, які це підтримують. Вони оплачують вартість перекладу, дехто покриває навіть друк. В Україні це все коштує не дуже дорого, тому ми виходимо в нуль, продаємо книжки і щось заробляємо. Небагато, але це не страшно. Головне, що справа живе й постійно підживлюється новими вкрапленнями.

«УКРАЇНА НЕ МАЄ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ ПЕРЕКЛАДІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗА КОРДОНОМ»

— Ви бачите у виданні іноземної поезії певну перспективу міжкультурного діалогу чи це суто задоволення від процесу?

— Звісно, що такий діалог є. Але Україна не має програми підтримки перекладів української літератури за кордоном. І майже ніколи не мала. Щось намагався робити благодійний фонд Яценюка Open Ukraine, але з того нічого не вийшло. Іноземні видавництва зазвичай не погоджуються друкувати українських авторів, особливо поетів, оскільки не бачать у тому жодного сенсу — вони їх не продадуть. Тому з видавничим обміном (ми видаємо вас, а ви — нас) не виходить.

Натомість виходить із відвідинами літературних фестивалів. Я сам як автор їздив на різні фестивалі: в Барселону, Ґетеборг, Вільнюс, Друскінінкай, до Польщі. Одного разу приємно здивувався: завдяки тому, що я видав одну поетичну книжку ісландського автора, мене запросили як видавця ісландської літератури на фестиваль у Рейк’явік на спеціальну видавничу панель. Там я познайомився з дуже цікавими авторами з Іраку, Швеції, інших країн. Тобто певна відповідь на мою роботу є.

— Чи маєте фідбек? Адже щоб написати рецензію на книжку того ж Ґоко Здравескі «Тіло все пам’ятає», треба розумітися на македонській літературі.

— Я не купую рецензій, але намагаюся розсилати книжки знайомим, про яких знаю, що вони відносно цінують літературу такого типу. І критика часом звертає увагу. Водночас я не боюся, що ніхто не напише про книжки видавництва «Крок», — це для мене не трагедія.

Усе одно ці тексти приходять в український контекст. Люди, котрі зростають на літературі, цікавляться нею, колись можуть зазирнути в якусь бібліотеку в Тернополі або деінде, і виявиться, що з Нової Зеландії вийшло вже вісім поетичних книжок, і всі — в одному видавництві. А це вже матеріал, наприклад, для дипломної роботи.

«Я ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ДО ДИСКУСІЇ, РИЗИКУ, НОВИХ ВІДКРИТТІВ»

— За якими критеріями ви обираєте іноземних поетів, яких видаватимете?

— Я намагаюся працювати з поезією, яка мені близька. Так само і з перекладачами завжди знаходжу якісь естетичні точки перетину. З іншого боку, я завжди готовий до дискусії, ризику, нових відкриттів. Наприклад, я обирав авторів із Нової Зеландії, які не дуже мені подобалися, а вже після праці перекладача бачив, що люди справді невипадково отримують нагороди у своїй країні.

Так само було з книжкою Бронки Новіцької «Нагодувати камінь». Польська поезія порівняно з українською холоднувата, а вірші в прозі Новіцької взагалі сприймаються досить дивно. Маріанна Кіяновська спочатку казала, що не напише ні передмови, ні післямови до цієї книжки, а наприкінці роботи подякувала мені за цю авторку. Тобто у цій поетці ми відкрили новий цікавий стиль і поетичну форму.

— Чи є автори та збірки, видані вами цього року, які для вас по-особливому дорогі?

— Дмітрій Кузьмін і збірка «Ковдри не передбачені». Це прекрасний автор дуже високого рівня, майстер поетичного слова; один із небагатьох поетів, яких я знаю, котрі реально творять те, що розуміють. Він сміливий і в поетичному тексті, і в житті.

Я мріяв видати російського автора саме в контексті українсько-російської війни. Бо всі ми розуміємо, що в кожній країні є прекрасні світлі голови. І ось одну таку людину ми намагалися привезти цього року на Book Forum, але він не зміг приїхати з суто особистих причин. До того ж я завжди повторюю, що для моєї дочки Дмітрій Кузьмін є прикладом доброго росіянина.

Також автори зі Словаччини, зокрема, Ерік Шімшік. Він робить у поезії те, до чого я певний час ішов, і був дуже близький, що естетично мені важливе і зрозуміле. Я писав дипломну роботу про схожі речі — анімаційну поезію, конкретизм та інше.

«ПЕРЕКЛАДАЧ-ПОЧАТКІВЕЦЬ СМІЛИВО МОЖЕ, НАВІТЬ МУСИТЬ, ЗВЕРТАТИСЯ ДО ВИДАВНИЦТВА «КРОК»

— Як ви співпрацюєте з перекладачами? Що потрібно, аби стати перекладачем видавництва «Крок»?

— Треба не мовчати і зізнаватися в гріхах: хто що переклав. Нещодавно я кинув на «Фейсбуці» перелік мов, з яких мені потрібні перекладачі, котрі готові працювати з поезією. У мене з’явилося аж забагато пропозицій, бо є такі мови, де я не готовий щось запропонувати.

Звичайно, потрібно познайомитися з доробком, хоча б трошки. Але, наприклад, коли з нами починала працювати Ганна Яновська, можна було на пальцях перерахувати перекладені нею книжки, а наразі вже пальців не вистачить. Я натякаю на те, що перекладач-початківець сміливо може, навіть мусить, звертатися до видавництва «Крок». Ось Ґоко Здравескі переклала Анна Багряна, з якою ми раніше ніколи не працювали, і вийшов прекрасний текст. Також ми ніколи не мали справи з Олександрою Ковальчук, яка переклала зі словацької Еріка Шімшіка і Марію Ференчугову. Тож якщо в політиці у нас лише кажуть «хочемо бачити у владі нові обличчя», то видавництво «Крок» увесь час шукає і справді знаходить нових перекладачів. Власне, як і авторів.

— Яким є попит на перекладну поезію сьогодні?

— Якби в Україні всі раптом почали читати поезію, це було б смішно. Але є такі самі диваки, як я, які просиділи свої шкільні роки в бібліотеці. І вони шукають книжки, котрі я видаю. Також зростає інтерес до поетичної серії. Дехто цікавиться вибірково, дехто намагається принципово зібрати всі тридцять книжок.

— Це переважно професійна спільнота?

— Часом зовсім «свіжі» люди. Минулого року на Форумі до мене підійшов чоловік, якого так здивували наші книжки з Нової Зеландії, що він купив їх усі.

ПЕРЕКЛАД — ЦЕ ПРОВОКАЦІЯ ДО ОБМІНУ ТА ПОШУКУ

— Існує твердження, що поезію не можна перекласти. А ви що думаєте?

— Не можна. Колись ми хотіли видавати двомовні книжки. По бюджету це трохи било б, але тут постала інша проблема — з авторськими правами. Тому вирішили робити лише українською. Якщо людина дуже зацікавиться, то зможе знайти тексти мовою оригіналу, придбати їх. Я, наприклад, купую книжки авторів із Фіджі, бо мені це по-справжньому цікаво.

Водночас треба розуміти, що ми не намагаємося перекласти поезію, щоб принести її такою, якою вона є в оригіналі. Ми намагаємося зіштовхнути кілька культур, щоб вони почали взаємодіяти. Переклад — це провокація до обміну та пошуку.