МЕНЮ

Мойсей Фішбейн. In Memoriam

Олег КОЦАРЕВ
29 травня, 2020 - 12:12
Помер поет, перекладач, громадський діяч Мойсей Фішбейн. Збігли 73 роки насиченого, творчого, пристрасного життя

Мойсей Фішбейн — один із найбільш яскравих представників того надзвичайно потужного та естетично викристалізованого покоління українських поетів, яке дебютувало в 1970-х роках. Він умів зводити вишукані фонетично й асоціативно наснажені словесні конструкції, натхненні мотивами високого модернізму, взагалі блискуче працюючи з мовою —

(...) На чорній кручі крук

осліплий кряче,

І попелом заметено сліди,

Сиди і кряч, заблуканий, сиди

І кряч, і кряч, осліплений,

неначе

Ти можеш воскресити їх,

жебраче, -

Згорілі житла, спалені сади.

Вмів і гратися з текстами на рівні віршованого дотепу:

— Онде шпроти, онде кілька.

Скільки хочеш? — Кільки? Кілька!

— Онде кілька, онде шпроти.

Шпроти хочеш? Хочеш? — Проти!

Безумовно, Фішбейн належав і до тих, хто зберіг у своїй творчості «фотографії» радянської доби —

(...) Нудота карантинна,

У місті скарлатина,

Ковтати щось гірке,

Лахмітники, склярі,

«Гострю ножі», хворіти,

Напливи «Ріоріти»

В якомусь попурі,

В якоїсь там рідні

Поштівка з Палестини,

Безвихідні гостини,

Пропащі вихідні,

Вже ради не даси,

«Закусочна», «Сифонна»,

В коробці патефона

Згасають голоси...

Поміж визначних рис Мойсея Фішбейна було те, що він успадкував розмаїті культурні традиції. Це — щонайменш — і багатюща єврейська традиція, і українська культура (не забуваймо, що молодого поета «ввів» до літератури Микола Бажан), і російська, і особливий буковинський мультикультурний коктейль, і загальний європейський модернізм. Такий контекст зробив із Фішбейна естета, а не вельми легкі обставини для реалізації цього естетства в СРСР на еміграції та в незалежній Україні лише загартували. Цей контекст надихнув і на громадську активність — причетність до одразу двох обмежуваних і зневажуваних у ХХ столітті культур, української та єврейської, не могла не виховати в людини особливого чуття несправедливості. А вже це чуття виведе і до дисидентів-шістдесятників, і на Майдан...

Так сталося, що буквально пару тижнів тому я писав для «Дня» про книжку українсько-американського історика Йоханана Петровського-Штерна «Анти-імперський вибір» про поетів, які поєднали в своїй творчості та ідентичності українське і єврейське, і останній розділ цього дослідження було присвячено саме Мойсеєві Фішбейну. «Фішбейн шукає не раптового враження — похмурого чи радісного, а космологічний, вищий і неминущий сенс. У той час як його сучасники обговорюють планетарні відголоси людського досвіду, Фішбейн спостерігає цей досвід із метафізичної відстані. Те, що його сучасники поміщають у просторі, він інтеґрує в час. Те, що вони розглядають на тлі космічної універсальности, він споглядає на тлі універсальної вічности», — пише про нього Петровський-Штерн. І характеризує таким собі єврейським Месією в українській поезії. Що, з огляду на складну історію взаємин двох народів, звісно, надзвичайно важливо.

Пам’ятаймо поета Мойсея Фішбейна!

Мойсей Фішбейн

Богданові Бойчукові

...І вже вуста

судомою звело,

І прийняла душа

неопалима

Розпечені горби

Єрусалима

І Києва обпалене зело.

 

О крапелько,

промінчику,

бджоло,

Перлинко, доле,

о напівнезрима, —

Мого буття

недоторканна

рима, —

Солодке і

розвогнене жало, —

 

Благослови,

хай лишаться мені

Юга понад

скорботною Стіною

Й понад Рікою

схили весняні.

 

Благослови, хай

лишаться зі мною,

Допоки йти

дорогою земною,

Допоки є ще

спогади земні.

5 — 6 лютого 1989 р., Мюнхен