МЕНЮ

Ментальний острів

Оксана ВОЙТКО, «День»
12 березня, 2020 - 17:17
Журналістка-міжнародниця Наталя Гуменюк написала книжку про окупований Крим

Українська журналістка Наталя Гуменюк працювала репортеркою в понад 60-ти країнах світу. А від часів Революції Гідності та початку війни постійно висвітлює події на Донбасі й у Криму. Впродовж 2014—2019 років вона їздила на півострів, щоб дізнатися та розповісти, як він живе саме тепер. А нині її робота увінчалася книгою «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму», яка з’явилася у «Видавництві Старого Лева» з нагоди шостих роковин анексії Кримського півострова.

«Ця книжка може стати рушієм для рефлексій щодо Криму. Це можливість прочитати про те, як відбувалися зміни в Криму, як люди проявляли себе у різних ситуаціях. Вона допоможе усвідомити, що це не просто зміни в повсякденному житті, це політичні репресії, втрата найважливішого — зв’язку з родинами та невідомість щодо майбутнього», — зазначила головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна САВКА під час презентації книги в «Мистецькому Арсеналі».

Наталя Гуменюк розповіла, що на сторінках видання можна дізнатися відверті історії людей з різними політичними та ідеологічними поглядами — підприємців та пенсіонерів, кримських татар, студентів і громадських активістів, правозахисників та військових. Подаємо основні тези авторки з презентації.

МЕСЕДЖ

— Нам потрібно розуміти, що в Криму живуть такі ж люди, як і ми. У кожного своя причина, обставини, чому він досі там. Крім того, треба розуміти, як живуть люди, опинившись у такій ситуації, яка дуже на них впливає (там є не лише героїчні й неймовірні люди, наприклад, з якими я розмовляла для книги). Вони такими стали, бо їхнє життя стало ненормальним через анексію. Тож через те, як кримчани намагаються дати раду в своєму житті, можна дещо краще зрозуміти те, що відбувається там.

САМОТНІСТЬ

— У Криму ти відчуваєш себе залишеним усіма... Щоразу, коли я приїжджала звідти, завжди знала, що в Києві є щось важливіше за Крим. От воно було просто дуже негайне і важливе. Відповідно, коли ти в Криму, то ще більше це відчуваєш.

ОБОВ’ЯЗОК

— Я вважаю, що (в нашій ситуації) для мене написати цю книжку — це громадянський обов’язок українського журналіста. Чимало речей так швидко забуваються і губляться в інформаційному потоці. А ця книжка немовби закільцьовує шлях, який ми вже пройшли.

Водночас відчуваю «комплекс самозванки», бо я не родом із Криму чи Донбасу... Мабуть, саме тому мені (як звичайній громадянці України), яка не має жодного стосунку до Криму, потрібно показати, що Крим — це частина нашої країни, що можна бути солідарним із людьми, хоч де б вони жили.

А ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ?

— Я хочу, щоб ця книжка була важливою не лише тим людям, які цікавляться Кримом, яким «болить». Бажаю, щоб «заболіло» й тим людям, яким це не так близько. На мій погляд, люди забувають чи не говорять про Крим через відчуття безвиході, мовляв, «а що я можу зробити?!». А коли я не знаю, що можу зробити, виходить, краще нічого не робити? Я не хочу, щоб ми жили тільки старими спогадами. Важливо говорити про те, що є зараз, але водночас працювати з давньою травмою.