МЕНЮ

Лорд-хранитель національної літературної пам’яті

Марія ЧАДЮК, «День»
11 вересня, 2019 - 10:21
Відбулася презентація книжки Михайла Слабошпицького «З пам’яті дзеркала»

Як зауважує Михайло Слабошпицький, тепер нерідко можна почути твердження на кшталт «Позаду пустеля Сахара, ніякої літератури не було. Усі ваші Гончари, Стельмахи — це «совок» безнадійний». Причин подібного ставлення багато. Але однією з найважливіших, за словами літературознавця, є «забуття, що панує нині, наповзаючи як льодовик».

Книжки Михайла Слабошпицького вже тривалий час стають муром проти цього поширення безпам’ятства. І нещодавно з’явилася нова «фортеця» захисту нашої літературної минувшини — праця «З пам’яті дзеркала», завершивши трилогію (ще вийшли книжки «Протирання дзеркала» (2017) й «Тіні в дзеркалі» (2018). «1958 сторінок. Сотні персонажів українського літературного і не тільки буття, карколомні й трагічні сюжети, безліч фактів, подробиць та документів», — так характеризує цю трилогію письменник, публіцист, дипломат Юрій Щербак. Що ж особливого підготувала читачеві нова книжка?

«ПОВЕРНУТИ ПРАВДУ ПРО ТИХ, ХТО МАВ УСІ ПРАВА СТАТИ СЛАВОЮ УКРАЇНИ»

«Автор за допомогою системи дзеркал намагається нам повернути правду про тих, хто мав усі права стати славою України... Слабошпицький дарує друге життя тим українським геніям, які за життя могли бути знедолені. Але тепер у трагічному дзеркалі нашої історії постають перед нами справжніми лицарями свободи й незламного українського духу, — розповідає Юрій Щербак. — Там десятки, сотні прикладів тих людей, які чинили подвиги, навіть не думаючи, що це подвиг, але разом врятували Україну, славу української літератури в жахливих умовах».

Поет, громадсько-політичний діяч, Герой України Дмитро Павличко зауважив, що Михайло Слабошпицький не лише шукає надзвичайно талановитих літераторів, «протестуючих щодо комуністичних і щодо начебто вже українських владних структур». Ба більше, в цій книжці він формує цільний образ «боротьби українського народу проти нав’язуваного нам Москвою рабства».

«ГЕТЬ РУКИ ВІД УГОРЩИНИ»

Яскравим втіленням такої боротьби є маловідома, утім, від цього не менш приголомшлива історія Анатолія Лупиноса, яку особливо виокремив, коментуючи книжку, український політичний та громадський діяч, дисидент Богдан Горинь.

У 19 років Анатолій Лупиніс один виходив протестувати проти введення радянських військ в Угорщину під лозунгом «Геть руки від Угорщини». За це йому дали шість років таборів. Там він протестує проти нелюдського ставлення — за це йому подовжують термін. А потім додають ще два роки, «пришивши», що він хотів утекти. Згодом у в’язниці Анатолій Лупиніс оголосив суху голодівку за несправедливе ставлення до себе і знесилів до повного паралічу. В такому стані його повертають до України.

Утім, за два роки він починає ходити і 1975 рого виходить до пам’ятника Шевченку, читає свої патріотичні вірші. Радянська влада арештовує його знову, приписуючи діагноз «ненормальний». 12 (!) років Анатолій Лупиніс зазнавав «лікування» в психлікарнях. Але й це не змінило його принципів.

Вийшовши на волю, Анатолій Лупиніс стає ініціатором створення українського «Меморіалу», Української Міжпартійної Асамблеї, яку за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

Чи багато нам відомо про цю незламну духом людину? Михайло Слабошпицький прагне виправити цю ситуацію. Адже таких людей чимало.

«СТВОРЕННЯ ПРАВИЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ»

«Історія і час усе розкладають по своїх місцях. Але щоб ці місця були визначені правильно, нам потрібно мати достатньо об’єктивну інформацію. І саме створення правильного інформаційного простору — це те, що робить Михайло Федотович своїми працями, — поділився директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко. — Потрібно зафіксувати все до найменших дрібниць у цьому загальному великому літературному процесі. Ми знаємо, настільки література є багатошаровим простором. Тому важливо згадати тих, хто забутий, хто був у n-му ряді, але багато зробив на своєму місці для літератури».

Згадаймо приклад неймовірно скромного Василя Скуратівського. Він одним із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня». «А чи багато хто знає, наскільки складно йому було зібрати, написати, опублікувати народознавчі спершу етюди, а потім книжки, де наша національна традиційна культура постала у величній іпостасі? Він віднайшов, систематизував і показав у кількох томах велич нашої культури. Це і є збереження національної пам’яті, боротьба за нас, українців», — вважає Павло Гриценко.

«ОСЬ — ДЕ НАША ОСНОВА»

Збереження національної пам’яті особливо важливо, коли цих людей уже немає з нами. І саме про них ідеться в книжці «З пам’яті дзеркала». «З радістю і сумом зустрів я на сторінках книги своїх знайомих: могутню родину Кисельових, сім’ю Овчаренків, Романа Лубківського, Леоніда Череватенка, Віталія Дончика, Станіслава Тельнюка, Ореста Субтельного, Олеся Бердника...», — розповідає Юрій Щербак.

Письменник також навів слова французького політика, теоретика інтегрального націоналізму Шарля Морраса: «Підвалини французької нації вельми міцні. Наша раса й країна зберегли у собі весь спадок наших традицій, і це завдяки тому, що сьогоднішня Франція — це не тільки мільйони живих, але до того ж мільярд мертвих. Ось де наша основа». На думку Юрія Щербака, ми не повинні забувати, що за нами стоять тіні незабутих предків, які поклали свої життя за Україну. Вони є нашою основою.

«ЛІТЕРАТУРНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ, ЯКУ МИ ВТРАЧАЄМО»

У контексті літератури, йдеться не лише про наші давні пам’ятки, а й українські твори, створені за часів Російської імперії, а також за СРСР. Українська радянська література й досі залишається заплутаною в павутиння стереотипів, тверджень «української літератури тоді взагалі не було», про що згадувалося на початку. «Література була і є. Дуже багато творів і маса імен, — стверджує на це Михайло Слабошпицький. — І мені хотілося написати про літературну цивілізацію, яку ми втрачаємо».

Своїми книжками автор продовжує рятувати пам’ять про нашу літературну цивілізацію. Тож влучними є слова Юрія Щербака: «Колись у Великобританії існувала посада — лорд-хранитель великої печатки Англії. Сьогодні Михайло Слабошпицький є лордом-хранителем великої печатки України, її національної літературної пам’яті».