МЕНЮ

Крізь проминальне — до вічності

Володимир ЯТЧЕНКО, доктор філософських наук, професор Державного університету телекомунікацій
24 липня, 2019 - 16:33
Про нові грані наших прадавніх текстів у книжках Вадима Пепи

По-різному складалась історія вивчення золотого запасу нашої духовності — того, що ми називаємо фольклорною спадщиною українського етносу. В цьому контексті дві книжки письменника, публіциста й есеїста Вадима Пепи «Щедрик летить із Києва» і «Віч-на-віч з вічністю» особливо варті уважного прочитання й детального аналізу. В них новими, часто несподіваними гранями зблискують прадавні тексти наших обрядових, весільних та русальних пісень, щедрівок, колядок, гаївок, замовлянь, голосінь, забобонів... 

ДАВНІ АРХЕТИПИ В УКРАЇНСЬКИХ ТЕКСТАХ

Щонайперше, впадає в очі широкий міжгалузевий контекст розгляду. Що й казати, дуже багато дослідників нашого фольклору обмежуються, сказати б, іманентним розглядом текстів. І нерідко аналіз фольклорних творів зводиться до того, що на поверхні. Безперечно, все це потрібне. Та якщо цим обмежитись, то надто багато залишиться нерозгаданого. А самі означення від численного повторення й варіювання якось тьмяніють та втрачають свій продуктивний заряд.

Натомість підхід Вадима Пепи виразно демонструє свою креативність. Тут і типологічні порівняння давньогрецького міфу про Артеміду з народними піснями про водіння кози й про Маланку; і розгляд архетипу Золотих воріт крізь призму різнобарв’я виявів цього архетипу у вавилонській, давньоєврейській, давньогрецькій міфологіях (такі приклади рясно розсипані в книзі «Щедрик летить із Києва»); і вивчення типологічної спорідненості духовних надбань різних епох і цивілізацій (Овідій і українські щедрівки) в книжці «Віч-на-віч з вічністю».

Наведені В.Пепою тексти демонструють різновиди виображення в міфологічній свідомості культурно-історичного процесу становлення людської тожсамості, самоусвідомлення себе як істоти унікальної, відмінної від усіх інших сущих на землі створінь. Від цього усвідомлення бере початок людська спільнота, людська культура й історія. Тож бачимо, що й українці теж доклалися до осмислення цього одного з засадничих етапів становлення людини, феноменів культури й цивілізації.

ВІДЛУННЯМ ПРАДАВНІХ СВЯЩЕННИХ ТЕКСТІВ

На сторінках обох згаданих книжок розкривається ще один дуже важливий факт: справжнє значення феномена українських обрядових пісень, замовлянь. Первинне проривається далеко за обшири етнографічних пам’яток, артефактів поетичного генія українського народу. Те, що ми нині звично іменуємо народною творчістю, є насправді віддаленим відлунням прадавніх священних текстів, таємних міфів про створення світу, виникнення людини, появу смерті й хвороб у людському житті та ще цілу низку тих питань, які завжди розбурхували людську свідомість і які сьогодні називають екзистенційними. Це те, що продукувалося одвічне тодішніми волхвами, згодом — книжниками. А вже значно пізніше, після присмерку міфологічного світогляду, ці тексти проникали в свідомість посполитих прошарків, засвоювались, баналізувались ними і зрештою дійшли до нас, хоча вже й дещо зміненими.

Отож віднайти в цих текстах приховані смисли — завдання і необхідне, і нелегке. Крізь швидкоплиння найновіших соціологічних чи історичних парадигм, проминальність політичних налаштованостей у книжках Вадима Пепи достойно репрезентовані спроби прозирання через аналіз фольклорних текстів у неперебутнє, в предвічні начала українського етносу, в те, що робить наше сучасне складним синтезом спогадів про минувшину й надії на майбутнє.

...ДАВНІХ КУЛЬТУР

Ще одне суттєве. В нас усі духовні здобутки, надбані до хрещення киян князем Володимиром 988 р., засуджувались церковними структурами як «поганські». Однак народна поетична творчість береже спомини про таку давнину, що й не помислити. І рідна Матінка-Земля відкриває археологам вражаючі таємниці.

Виняткового значення Вадим Пепа надає такій обставині. 1907 р. один із небагатьох археологів козацького роду — доцент антропології Петербурзького університету Федір Вовк — започаткував дослідження відомої нині в усьому світі Мізинської археологічної культури. Подібну до мізинської стоянки мисливців на велику звірину ще раніше — 1893 р. — відкрив на вулиці Кирилівській у Києві чех Вікентій Хвойка. Письменник доводить: матеріальні й духовні здобутки Мізинської археологічної культури здавна успадкувала Трипільська цивілізація, а відлуння з її розквіту доносять до нашого сучасника невмирущі колядки й щедрівки та пісні донині збережених календарно-обрядових дійств...

Залишається лише додати, що, читаючи книжки Вадима Івановича, маємо змогу насолоджуватися запашним словом Лівобережжя Черкащини, розсипами дотепу й мудрості нашого народу.