«Двигун шістдесятників»

«Я мав звичку називати Івана «Світличник» — чоловік активний і рухливий, а водночас спокійний і твердий. У суспільстві Іван посідав таке місце, що наводило на думку про світильник — євангельський образ покликаного бути «світлом для світу», — писав Євген Сверстюк про Івана Світличного, літературознавця, мовознавця, поета та перекладача, родом із Луганщини. Попри значну роль видатного українця для нашої держави, для більшості він і досі лишається малознаною постаттю. Одна зі спроб це виправити — нещодавня лекція кандидата історичних наук, співробітниці Інституту національної пам’яті Любові КРУПНИК у межах проєкту «Невідомі дисиденти».

«У період панування радянської тоталітарної системи, яка намагалася утримувати монополію на істину, дуже важливими були люди, які могли запропонувати альтернативи у цій нав’язуваній офіційній правді. Якраз Іван Світличний став такою особистістю, таким «світлячком», довкола якого збиралися люди. Він приваблював щирістю своєї душі, своїм інтелектом, своєю порядністю», — розповідає Любов Крупник. Зосередимося на кількох штрихах до портрету цієї особистості.

«ЖИТИ БЕЗ ЧЕРНЕТОК»

Насамперед кілька слів про освіченість. Попри те, що Світличний народився у селянській сім’ї і його батьки не мали освіти, сам він здобув енциклопедичні знання, про які навіть складали легенди. Ось що розповідає у спогадах літературознавець Віктор Іванисенко: «Річ у тім, що Іван залишив по собі масу переказів, сказати б, легендарно-апокрифічного змісту, які ходили серед молодших поколінь харківських студентів. Ішлося про незвичайного студента, який, знехтувавши всіма спокусами студентської молодости, всі п’ять років провів за читанням книжок, та ще й таких, які не передбачені жодними програмами. Розповідали, що кімната його була вся завалена букіністикою, купленою на стипендію, і тут він працював ночами, коли були закриті університетська ЦНБ і бібліотека ім. Короленка... Іван не змарнував своєї золотої молодости, бо це було передбачено його життєвою програмою, а що вона існувала вже тоді — не сумніваюся. Кожен крок його життя був заздалегідь продуманий і передбачений. Він волів «жити без чернеток» — і цього правила тримався все життя, сам будував свою велику і гірку долю». А хімік, шістдесятник Генріх Дворко зауважував: «Іван мав глибоке наукове мислення, обговорення того чи іншого питання завжди було конкретне, цілеспрямоване і результативне. Він умів якось одразу виділити головне й подати в переконливому ракурсі. Іван був створений для науки». Світличний працював над дослідженням з теорії естетики та словником українських синонімів, написав багато літературно-критичних та мовознавчих статей, разом із Г. П. Кочуром підготував «Антологію новітньої французької поезії», перекладав з французької, польської, сербської.

«АРХІТЕКТОР ШІСТДЕСЯТНИЦЬКОГО РУХУ»

По-друге, Іван Світличний володів надзвичайним вмінням об’єднувати людей. Підтвердженням цього є слова Євгена Сверстюка, який згадував: «Коли на початку 1960-х почало витворюватися силове поле притягання, пульсом того поля були такі постаті, як Алла Горська та Іван Світличний». В однокімнатній квартирі Світличних, як розповідає Любов Крупник, відбувалися зустрічі шістдесятників, літературні читання, поширювався самвидав. Світличний купив магнітофон і записував Симоненка, Стуса та інших шістдесятників. «І це були надзвичайно цінні записи, тому що зберігалася не тільки ніде не надрукована поезія, а й голоси цих непересічних особистостей... — наголошує дослідниця. — Йому вдалося поєднати людей і географічно. Він був тим місточком, який налагодив контакти з західними українцями, зокрема з Клубом творчої молоді «Пролісок» у Львові, налагодив зв’язки з українською діаспорою, яка підтримувала шістдесятників». Недарма його називали «архітектором шістдесятницького руху» (М. Горинь), «двигуном шістдесятників» (Б. Горинь), «садівником» (Р. Корогодський). Та, напевно, найбільш відомим є те, як називав Світличного його друг В.Стус — «доброокий».

ТВЕРДИЙ ХАРАКТЕР І ПРИНЦИПОВІСТЬ

Водночас ерудиція, доброта й уміння ладнати з людьми зовсім не виключали, а навпаки, поєднувалися у Іванові Світличному з неймовірною твердістю характеру й принциповістю. Найяскравіше це, мабуть, проявилося в ув’язненні. Як зазначає Любов Крупник, Іван Світличний брав участь (і це при тому, що він мав значні проблеми зі здоров’ям!) у всіх таборових протестах, голодовках, а під час однієї з них він із 70 кг став важити 44 кг. «Характерний у цьому плані випадок описує С. Глузман у своїх спогадах — розмову з Іваном начальника табору ВС-389/35 Піменова. Наступникові Піменова Полякову, людині дурній і садистичній, Іван традиційно говорив: «Согласно моему заявлению от такого-то числа, я не желаю с Вами разговаривать», — згадує у спогадах дружина Івана Світличного.

Твердість, сила волі проявлялася й у повсякденному житті. У 1943 році Іван Світличний втратив пальці на руках, проте це не завадило йому, як поділилася Любов Крупник, скаліченими руками майструвати книжкові стелажі собі й друзям і власноруч побудувати хату. Більше того, як згадувала Надія Світлична, він ще й лагодив годинники усім друзям.

Це лише кілька деталей до образу «доброокого», справжнього Друга й Наставника. Як згадував Семен Глузман: «Іван Світличний був мудрим європейським інтелектуалом з українським серцем. І жити поруч з ним було великою радістю, щемною радістю знати мудрого вчителя».