МЕНЮ

Дороговкази...

Богдан МАКСИМОВИЧ, співголова Львівського осередку Наукового товариства імені Сергія Подолинського
25 квітня, 2019 - 17:13
У Львові представили книгу Мирослава Мариновича про і сьогодні актуальний принцип «позитивної суми» Андрея Шептицького

Минулого тижня в Українському католицькому університеті відбулася довгоочікувана подія — представлення нової книги Мирослава Мариновича «Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми».

Цінність цієї книги подвійна. По-перше, це вдала спроба відомого сучасного мислителя здійснити ґрунтовний аналіз пастирських послань одного з найбільших моральних авторитетів XX століття щодо розвитку Церкви, міжконфесійних відносин, розбудови держави та економічного добробуту. Завдяки титанічній діяльності великого Митрополита Українська греко-католицька церква потужно засяяла справжньою діяльною Христовою вірою, чим спричинилася до здійснення чуда: в умовах австрійської та польської окупації за неповних півстоліття з однієї найбідніших у світі народностей була створена висококультурна і заможна християнська спільнота — українська Галичина! По-друге, автор зумів спроектувати багатогранні моральні дороговкази митрополита Андрея на нашу турбулентну й дезорієнтовану сучасність.

Упродовж усього розвитку людської цивілізації панував, якщо вжити один із сучасних термінів, принцип «нульової суми» (win-lose): наша перемога автоматично означає їхню поразку — і навпаки. Логіка «нульової суми» домінувала у всіх сферах людських взаємин. Тобто, дотримуючись старозавітного принципу «око за око, зуб за зуб», хтось обов’язково мусів перемогти, а хтось — бути знищеним. Найпоказовіше ця логіка протистояння лягла в основу комуністичної теорії класової боротьби і була успішно реалізована жорстокою практикою всіх комуністичних режимів на нашій багатостраждальній землі.

На щастя, голоси комуністів і Церкви радикально відрізнялися один від одного. В енцикліці папи Лева XIII «Rerum Novarum» (далі — RN), яка вийшла у світ 1891 року, наголошується на необхідності досягати згоди між робітниками і роботодавцями в питаннях прав та обов’язків. Було хибним переконання, що «класи від самого початку ворожі один щодо одного і що багаті й бідні за самою своєю природою повинні конфліктувати. Бо класи рівною мірою мають потребу один в одному : капіталісти не можуть існувати без робітників, та й робітники не можуть без капіталістів. Взаємна згода приводить до доброго порядку і благоденства» (RN, п. 19). Тобто у відносинах між людьми мав застосовуватися принцип співжиття у взаємодоповнюваності зусиль, а не у взаємоподоланні одне одного.

Ця енцикліка настільки вразила молодого Шептицького, що вже через рік після інтронізації 1901 року він як митрополит написав більшу частину пастирського послання «О квестії соціальній» («Про соціальне питання»). Послання було опубліковане 1904 року. В ньому митрополит Андрей розвиває положення зазначеної енцикліки і пристосовує їх до обставин тогочасної Галичини. Митрополит формулює «підставу всякого ладу», яка радикально суперечить теорії класової боротьби: «(Церква) усмиряє й усуває братовбивчу боротьбу суспільних верств». Тому засуджується визискування робітників, визиск замінюється взаємовигідною співпрацею, заснованою на любові. А це і є — знову ж таки, якщо сучасною мовою — принцип «позитивної суми» (win-win), коли від співпраці виграють усі, створюється «додаткова вартість» і немає переможців та переможених. У майбутньому цей принцип ліг в основу конструкції Європейського Союзу.

Принципи сучасної соціальної доктрини Церкви: «солідарність, субсидіарність, справедливість» також були свого часу проголошені митрополитом Андреєм. У посланні «О квестії соціальній» Святий Отець формулює для душпастирів ті питання, які потрібні для успішного проведення соціальної акції: «Потреба нам солідарності, ревності, науки і великої розважливості». Проте цей солідаризм не означав, що відтепер священики мали б підмінити селян у їхній праці. Йшлося про те, щоб допомогти людям реорганізувати своє життя. А це і є принцип субсидіарності. Також обов’язковою умовою належного вирішення соціального питання Шептицький вважав ще одне важливе поняття із соціальної доктрини Церкви, а саме — справедливість.

Він зазначив: «Природнє право справедливості — вище, і святіше від усякої умови — жадає, щоб було дотримано рівності між працею та винагородою».

Для економічного розвитку нації митрополит Андрей вважав за необхідне проведення Церквою багатогранної роботи з морального перевиховання народу. А для цього сама Церква потребувала відповідної реформи та освіти духовенства. Завдяки церковній реформі активізувалося парафіяльне життя, поширювалася просвітницька робота, забезпечувалася самоорганізація у сфері виробництва та фінансування і, як загальний наслідок, досягалася управлінська зрілість. Вершиною досягнень митрополита Андрея в економічній сфері було створення в Галичині більш ніж 1500 кооперативів. До кооперативного руху було залучено понад 1,4 мільйона громадян!

Величезну роботу провадив Митрополит у національній сфері для подолання конфліктів і ворожнечі, а також у міжрелігійній та міжконфесійній сферах для гармонізації стосунків між людьми, успішно використовуючи принцип «позитивної суми» для отримання «додаткової вартості» від взаємин — за умови жити у взаємній любові з Богом і одне з одним!

Після ґрунтовного аналізу майже піввікової діяльності великого Митрополита Мирослав Маринович, переходячи до сучасних проблем, особливо зважаючи на виклики, що пов’язані з агресивною політикою Росії, закликає нас не зрікатися логіки «позитивної суми», а навпаки, цілковито довіритися їй. І для перетворення України на світлу модерну потужну християнську державу потрібно створити суспільно-політичну силу, яка буде відповідати глибинній матриці давньокиївської культури, її ціннісній основі — і водночас буде на вістрі сучасних світових тенденцій. Лише за цієї умови могло б зреалізуватися пророцтво митрополита Андрея:

«Не тільки у глибокому середньовіччі, але й, найімовірніше, також у майбутньому український Київ відіграватиме для цілої Західної Європи велику — можливо, вирішальну роль».

З огляду на державотворчу сутність розмислів Мирослава Мариновича, цю книжку варто простудіювати як нинішнім патріотичним лідерам, так і тим, хто лише прагне долучитися до творіння нової, омріяної багатьма поколіннями українців України.