МЕНЮ

Детектив із соціальним акцентом

Олег КОЦАРЕВ
25 квітня, 2019 - 17:54
Книжка Мартина Якуба — як привід замислитися над епохою, в якій ми живемо

Помітною і досить резонансною новинкою від видавництва «Смолоскип» став детектив «Мертві моделі» від торішнього лауреата літературного конкурсу цього видавництва, письменника, котрий ховається під псевдонімом Мартин Якуб. «Мертві моделі», вочевидь, привернули увагу публіки і критиків тим, що в книжці поєдналася класична детективна інтрига, яка «тримає» читачів до самого кінця, та своєрідний портрет сьогоднішнього соціуму, принаймні певного його зрізу.

ДЕТЕКТИВ ПОНЕВОЛІ

Зав’язка «Мертвих моделей» така: колишній боєць АТО (а перед тим — учасник проросійських формувань, а ще перед тим — працівник кримінального розшуку, втім, це окрема історія) Макс Ґедзь, переселенець із Донбасу, після поранення і втрати руки злиденно й нудно живе в столиці. Щоб змінити обставини, напучуваний улюбленою племінницею, він вирішує спробувати стати приватним детективом.

Новоспечений сищик не аж надто вірить в успіх, але до нього несподівано швидко звертається перший клієнт. Справа, що спочатку видається банальною побутовою сваркою юної пари, раптом перетворюється на масштабну й загрозливу — як з’ясовується, у місті триває ціла серія зникнення дівчат, котрі працювали моделями.

Розповідати, як дасть собі раду з цією історією приватний детектив, тут, звичайно, немає жодного сенсу. Досить сказати, що в процесі розслідування на читачів чекає багато несподіваних сюжетних поворотів, а психологічний аспект, тло і деталізація подій пропрацьовані автором таким чином, що добре втримують увагу. Мартин Якуб не забув ні про динамічні «екшен»-сцени, ні про моторошні деталі. І хоч подекуди тексту притаманна дещо недостатня пластичність мови (на щастя, це не стосується діалогів), цей момент залишається не надто помітним.

СОЦІАЛЬНІ ПРОСТОРИ, ЗМАЛЬОВАНІ ПИСЬМЕННИКОМ

Важливою складовою книжки «Мертві моделі» виступає, як уже говорилося, соціальний контекст           — письменник змальовує виразні риси українського суспільства 2010-х років. Це, поза сумнівами, додає детективу додаткової «об’ємності» й багатошаровості, не обмежує його суто злочинно-пошуковими пристрастями, виводить на вищий рівень проблематики.

Скажімо, у книжці читачі зможуть не надто глибоко, але ефектно спостерігати субкультуру дівчат, які прагнуть стати моделями: постійне творення штучного успішного світу в соцмережах, специфічні форми конкуренції, казкові ілюзії, непрості взаємини з агенціями та фотографами на тлі радикального спрощення внутрішнього світу. Зрештою, про фотографів тут теж є що почитати.

З іншого боку, помітне місце серед героїв «Мертвих моделей» посідають різного роду охоронці. Це також характерна для сьогоднішньої України субкультура — і тут у книжці так само є багато впізнаваних речей. Якби в майбутньому хтось створив музей пострадянських охоронців, «Мертві моделі», мабуть, стали б одним із письмових джерел цього проекту. Багато уваги Мартин Якуб приділив і популярній сьогодні «гіпстерській» естетиці, світу відповідних кав’ярень та інших закладів. До речі, тут варто відзначити, що з-поміж барів-ресторанів, де відбувається дія роману, деякі існують насправді. І це далеко не всі соціальні простори, змальовані письменником.

Детективний «київський текст» від Мартина Якуба — привід не лише розважити читацькі нерви і, як казав інший відоміший розслідувач таємниць, «сірі клітини», а й замислитися над епохою, в якій ми живемо.