«День Корсаків»

20 грудня в аристократичній атмосфері Національного музею літератури України (у минулому – головний корпус колегії Павла Галагана) відбувся, за словами українського прозаїка, літературознавця, громадського діяча Михайла Слабошпицького, «день Корсаків».

ПОПОВНЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ЛУЦЬКА

Розпочався вечір з вручення премії імені Євгена Чикаленка. Нагороду було засновано Лігою українських меценатів для підтримки тих, хто займається благодійництвом. За 20 років існування премії її лауреатами ставали українці з усього світу – від Канади до Австралії. Цьогоріч лауреатом став доктор економічних наук, підприємець, меценат Віктор Корсак. Зокрема, за відкриття Музею сучасного українського мистецтва у Луцьку. Близько 5 000 м2 площі, роботи понад 100 видатних митців (більш як 800 арт-об’єктів) – так поповнився інтелектуальний простір Луцька завдяки родині Корсаків.

Віктор Корсак поділився, що для нього в житті дуже важливим є результат. «А в цій сфері результат – коли люди заходять в музей одні, а виходять уже трішечки інші… Вони отримують інформацію, когнітивні дисонанси. Тому що музей побудований таким чином, що ми показуємо усю генезу українського сучасного мистецтва, починаючи від Архипенка до нинішніх художників, які малюють зовсім по-іншому, – розповідає Віктор Корсак. – Коли люди бачать таку тяглість мистецтва, це викликає в них певні емоції. Часом у них з’являється конфлікт, нерозуміння. А конфлікт і є якраз основою розвитку».

Згадав Віктор Корсак і про соціальну відповідальність, необхідність здійснення чогось не тільки заради поповнення статків. І закликав уникати спорадичності у меценацтві. «Потрібно визначитися з певним напрямком, сконцентруватися на ньому й пробувати вирішити обрану проблему», – стверджує меценат.

КНИГА ПРО ІВАНА КОРСАКА / ФОТО ВОЛОДИМИРА ХАРЧЕНКА

«ВІН ПРАЦЮВАВ ЯК ЦІЛИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ»

Друга частина вечора була присвячена презентації книги спогадів «Живий Іван Корсак» про батька Віктора. Як слушно зауважив Михайло Слабошпицький, оскільки книга складається зі спогадів багатьох письменників, науковців, громадських діячів, то й образ Івана Корсака у цій книзі дуже багатогранний. Наприклад, для доктора філософських наук, письменника, автора «Дня» Петра Кралюка Іван Корсак став одним з літературних батьків. Саме він, будучи редактором луцької газети «Народна трибуна», почав публікувати сатиричні оповідання Петра Кралюка. Режисер Михайло Ткачук наголосив на тому, що замість говорити «Слава Україні» Іван Корсак творив книжки (а їх понад двадцять). До слова, книжки – не єдине, що лишає по собі визначний українець. Він також засновував церкви, створював робочі місця з достойною зарплатнею. І така людяність, як стверджує Микола Берник, головний редактор «Здоров’я і довголіття», «не менш визначна риса, ніж талант».

«Іван Феодосієвич був якась у прекрасному розумінні благородна старомодна людина. У час, коли в суспільстві розлита плазма зла, в час шаленої меркантилізації, варваризації, ідіотизації, раптом з’являється Іван Корсак. Він ніби не з цього часу чоловік. Спокійний, доброзичливий, розважливий, не категоричний, водночас україноцентричний, – розповідає Михайло Слабошпицький. – Корсак був професіональним, по-перше, журналістом. По-друге, він був унікальним редактором. Мав слабкість до творчих людей і давав їм шанс. Ця шалена самодисципліна, яка була в журналіста й редактора Корсака, дуже йому допомагала, оскільки він міг творчо змобілізуватися. І коли він брався за якусь річ, я лічив місяці й загадував – буде за п’ять чи за сім місяців цей твір, і той з’являвся».

А працю ускладнювали не тільки проблеми зі здоров’ям, а й історична тематика, яку без докладної підготовки складно написати. Як розповів доктор фізико-математичних наук Микола Григорчук, працюючи над книгою про Миклухо-Маклая, письменник використовував архіви п’яти держав. «Він працював як цілий Інститут історії», – вважає Микола Григорчук.

ВІКТОР КОРСАК / ФОТО ВОЛОДИМИРА ХАРЧЕНКА

ШЛЯХЕТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛИЦАР

Під час презентації неодноразово згадувалося, що Іван Корсак відкрив для українців чимало імен забутих співвітчизників. Зокрема, математика Остроградського і нобелівського лауреата з фізики українського походження Георгія Харпака. Він розповів про братів Тимошенків: один з яких був відомим архітектором, інший – директором Інституту технічної механіки Української академії наук, а третій став науковим дорадником у Вашингтонському міністерстві, був членом уряду Рузвельта.

Важливість знання українцями своїх героїв для Івана Корсака можна зрозуміти з такої деталі, яку навів український письменник, головний редактор видавництва «Ярославів Вал» Павло Щириця. «Свого часу зафіксував один момент, коли врівноважений і завжди виважений Корсак зненацька вибухнув, і його слова були такі: «Де могила Івана Мазепи? Де могила Миколи Зерова й Леся Курбаса? Чому ми не знаємо своєї історії і не шануємо своїх велетів духу. Я переконаний, коли відгримить ця війна і бої за Україну, тоді почне створюватися правдивий пантеон українських героїв. До цього нас мають спонукати слова, що «настав час наново переписати історію України й позбирати усіх своїх дітей, розкиданих по світу», – поділився Павло Щириця. – От, власне, мені здається, цією справою і займався Іван Корсак: він збирав українців, розкиданих по світу, усіх, хто мусив творити борозну в чужому полі, не маючи свого державного… Він писав переважно про лицарів без страху й догани, і сам був таким шляхетним лицарем історичного роману».

Можна лише додати, що лицарем й історичного роману, й українського суспільства загалом, враховуючи його меценатську діяльність; яку нині продовжує його син.