(Анти)утопія в окремо взятому українському селі

Поміж книжок українських письменників, які побачили світ 2019 року, варто звернути увагу й на новий роман Олега Полякова «Крижана карусель». Його надрукували в новому вінницькому видавництві «Дім химер». Значна частина подій «Крижаної каруселі» відбувається на Майдані, але це не «майданна література»: Революція Гідності тут є радше знаком, який запускає смислові процеси.

Головну героїню роману і за сумісництвом оповідачку звати Христина. У цієї дівчини досить невпорядковане зовнішнє життя, внутрішня розгубленість, її батьки мешкають на різних континентах, а перспектив (хай там що розуміти під цим словом) особливих не проглядається. Втім, такі не надто втішні вихідні обставини зовсім не означають, що на героїню не очікують дивні пригоди.

Вирішальною, власне, пригодою і стає Майдан. Але якщо ви гадаєте, що далі буде історія про становлення і нове життя відважної активістки, то це не так. Насправді, Христя відзначилася на масових протестах зовсім в інший спосіб: вона вкрала зі скриньок, у які збиралися пожертви, чималу суму. Настільки чималу, що коли Христю спіймали, повернути гроші не було найменшої можливості. А вкрала вона, щоб поїхати до матері в Америку. Поїздки не вийшло, Христі пообіцяли проблеми, якщо вона швидко не поверне вкрадене, тож, цілковито деморалізувавшись, наша героїня рушає з подругою на пошуки свого батька. Він нібито мешкає в селі Старі Маслюки.

СЕЛО, ЯКЕ ЖИВЕ У СВОЇЙ РЕАЛЬНОСТІ

У Старих Маслюках дівчата натрапляють на дуже дивно організоване життя. Село живе у своїй реальності. Тут створили чи то утопію, чи антиутопію. Облаштований побут; експериментальна школа з уроками, на яких учні змагаються у виявленні негативних рис українського менталітету на матеріалі власних родинних історій; поетичні вечори, де між собою б’ються декламатори шістдесятницьких та постмодерністських віршів. На озері біля села в кризі випилюють коло і запускають його крутитися — це і є та сама «Крижана карусель», що дала назву книжці.

Мешкає в Старих Маслюках чимало дивних персонажів — від Гнома з паранормальними здібностями до письменника, котрий мешкає тут на повному утриманні, пише, що хоче, і пропонує всім охочим стати персонажами його книжок. А головний в усьому цьому дійстві такий собі Рикша — він постійно виступає з дивакуватими спічами по радіо, але його ніде не видно... Чи ж дивно, що за першими химерними враженнями від Старих Маслюків не забаряться й жаскіші відчуття?

БАГАТОШАРОВА МОЗАЇКА СМИСЛІВ

Ці та подальші колізії роману «Крижана карусель» розгортаються, радше розкручуються, з виразним символічним присмаком. І образ каруселі та обрядів і свят, що відбуваються навколо неї, й усілякі загадкові події на кшталт зіткнення автомобіля з кінною підводою чи смертельних перегонів трактористів по болотах є водночас химерними й вочевидь відкритими для різноманітних «дешифрувань». І сама подорож Христини в пошуках батька є абсолютним архетипом. Тобто тут випадає говорити не про абсурдність, а про багатошарову мозаїку смислів. Спроби її осмислити, напевно, є одним із найперших способів взаємодії з текстом Полякова.

Характерним і для стилю цього письменника загалом, і безпосередньо для книжки «Крижана карусель» є досить плавний, задумливий темп оповіді (відчувається зв’язок з традиціями магічного реалізму), а при цьому — увага до цікавих метафор, небуденних деталей. Нинішній роман Олега Полякова не назвеш найдоступнішим, розважальним і самоочевидним читвом; до того ж, у процесі читання подеколи доводиться перечіплятися через мовні неоковирності. Але «Крижана карусель» — об’ємний, самобутній і самодостатній текст. Його варто віднести до здобутків української прози 2019 року.

До речі, дебютний роман Олега Полякова «Рабині й друзі пані Векли» нещодавно вийшов у польському перекладі.