МЕНЮ

Абетка світу Тараса Шевченка

Марія ЧАДЮК, «День»
10 жовтня, 2019 - 15:34
Книга Леоніда УШКАЛОВА, яка долає інертність сприйняття

Уже стало доброю традицією, що книжки Леоніда Ушкалова стають відкриттям класиків з нового погляду. Завдяки його монографіям українці краще зрозуміли Григорія Сковороду, Михайла Драгоманова... А завдяки перевиданню праці «Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» маємо нагоду віднайти нові грані Тараса Шевченка.

«Мені сподобалося видавати книжки Леоніда Ушкалова, — розповідає головний редактор видавництва «Дух і Літера» і директор Центру юдаїки Леонід ФІНБЕРГ, — і я знав, що є книга «Моя Шевченківська енциклопедія...» Колись професор Ушкалов видав її невеличким накладом — надрукував кількасот примірників і роздав друзям». Так зародилася ідея, щоб перевидати книжку, яка й була втілена. І тепер праця стала доступною для всіх охочих глибше пізнати творчість Тараса Шевченка.

«ГОСТІ, ЯКИХ ВІН ЗАПРОШУВАВ У СВОЄ ОБІЙСТЯ»

Нове видання примітне і своїми ілюстраціями. «Так збіглося, що один з найкращих українських митців — Іван Остафійчук, який наступного року святкуватиме 80-річчя, подарував нам колекцію своєї графіки, що присвячена творам Шевченка. І мені здалися співзвучними ці глибокі тексти й блискучі малюнки, — пояснює Леонід Фінберг. — Я надіслав їх професорові Ушкалову й запитав, як він дивиться на те, щоб ми підготували книжку і представили ці графічні роботи Івана Остафійчука. Він тоді сказав: «Пане Леоніде, мені вони дуже подобаються. А найголовніше, що вони подобаються моїй дружині». І це для мене було сигналом взаємин у родині».

За словами літературознавця Олексія СІНЧЕНКА, родинність, рідність є камертоном до цієї книжки, починаючи з присвяти «дружині Олександрі, жінці, якою дихаю». «Ушкалов належить до літературознавців, які не просто обирають тему для дослідження. Кожна тема, за яку він брався, якось одомашнювалася в його системі цінностей. І його герої — Сковорода, Чижевський, Потебня, Шевченко — це все гості, яких він запрошував у своє обійстя», — зазначає Олексій Сінченко. Тож як Леоніду Ушкалову вдалося наблизити Шевченка для більшості читачів і здивувати навіть фахівців-шевченкознавців?

«КЛЮЧ, ЩОБ ЗАХОПИТИ СВОЄЮ ЕРУДИЦІЄЮ»

Як розповів шевченкознавець Олександр БОРОНЬ, частина «Моєї Шевченківської енциклопедії...» була апробована ще в збірці «Від бароко до постмодерну». Оскільки давно актуальним питанням є концепція повного видання творів Шевченка, Олександр Боронь детально вивчав статтю Леоніда Ушкалова про поправки до коментарів до поезії і прози. «Ці його спостереження тоді були нам найважливіші. Вони дуже сухо, конкретно сконденсовані в цій статті, — зазначає Олександр Боронь. — Тепер я розумію, що вони були наслідком його коментування прози й поезії Шевченка, які вийшли у видавництві «Фоліо». Але йому явно було тісно в тих «лещатах» академізму». Хоч, як вказує літературознавець, «академізм» — це теж умовна назва, бо все одно у кожного свій стиль, утім, все ж таки він визнає, що часто праці науковців написані для вузького кола читачів.

Леонід Ушкалов обирає свій шлях, і його енциклопедія — це близько 300 коротких есеїв. «Він обирає ключ, завдяки якому має змогу захопити своєю ерудицією, — коментує формат книги Олександр Боронь. — Кожна стаття написана ніби легко, але водночас вони всі дуже продумані. За цією лапідарністю прихована певна структура, яка повторюється в усіх статтях: вступ, ширяння над всесвітніми, загальнокультурними категоріями, потім місточок до української культури, зокрема літератури, а згодом і до Шевченка».

«ДВА НАЗИВАННЯ СВІТУ, ЯКІ ЗУСТРІЛИСЯ НА ПЕРЕХРЕСТІ»

Такий формат, вочевидь, є однією зі складових цікавої розповіді про Тараса Шевченка. Не менш важливим є ще один, який втілений у підзаголовку книжки «Із досвіду самопізнання». «У мене одразу виникла асоціація з Полем Рікером, який писав, що насправді завдання інтерпретації, читання полягає в тому, щоб людина, занурюючись у світ іншого, доходила до розуміння самого себе...  Леонід Ушкалов усе пропускає крізь призму власного я. І це, певно, та діалогічність, яка можлива в культурі, коли людина знаходить своїх співрозмовників і ці співрозмовники її вирощують. Бо Ушкалов говорив, що Шевченко — це той, хто з ним змалечку, це той, хто його формував. І це можна застосувати не тільки щодо Шевченка, а й Сковороди, Чижевського. Тобто він займався тими людьми, які його вибудовували. Тому це все ті точки дотику, що промовляють до самого пана Леоніда. І це неймовірне вміння — проживати життя, витворивши якийсь внутрішній простір, дуже теплий, запрошуючи туди гостей і радіючи їх присутності», — стверджує Олексій Сінченко.

Дуже влучно про це поєднання зауважила філософ, письменниця Юлія ЄМЕЦЬ: «Коли я подивилася глосарій, слова, які там є, то зрозуміла, що це певне називання світу. А точніше, це два називання світу, які зустрілися на перехресті».

ПОБОРОТИ ІНЕРТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ

Ясна річ, цими компонентами особливості книжок Леоніда Ушкалова не вичерпуються. Ерудиція, художність стилю, баланс між самовдосконаленням через навчання і поширенням вивченого через публікації — усе це сприяє засвоєнню знань, закладених у тексти. Як зазначає Катерина БОРИСЕНКО, старша наукова співробітниця Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво», учениця Леоніда Ушкалова: «Що в книзі особливо важливо — показати шлях, як не боятися любити Шевченка. Коли я викладала, зокрема й шевченківський період, то бачила, як приходять студенти, які переконані в тому, що не люблять Шевченка. Вони не читали його (у тому сенсі, як мають читати філологи), а просто знають, що любити Шевченка — не модно, і тому не люблять... До них потрібно достукатися, і в цьому дуже допомагає ця енциклопедія».

Водночас, безумовно, ця книжка важлива і для фахівців. Олександр Боронь розповів, як довго дивувався, що про Тараса Шевченка вказано як про музиканта: «У Леоніда Ушкалова є стаття «Гітара». І там цитується відомий епізод (ми зараз готуємо до видання спогади про Тараса Шевченка у трьох томах, читали його, але просто не помітили). Це спогади Скочинського, упереджені, можна сказати, злісні, але надзвичайно цікаві своїм фактажем. І там згадується, що Шевченко сидить на березі Дніпра й «бренькає не в лад на гітарі». Тобто він трохи таки вмів грати на гітарі. Це той цінний факт, який дав змогу назвати його музикантом. Ми не звертали увагу — є інертність сприйняття».

На завершення презентації Леонід Фінберг навів слова з передмови до книжки: «У мого улюбленого філософа Сковороди є одне дивне слово — все-на-все. Так він перекладав по-нашому латинське universum. І книга, яку ви, дорогий читач, тримаєте зараз в руках, — це все-на-все Тараса Шевченка, коли хочете, його абетка світу. Не шукайте в ній ані академічної манери письма, ані позитивістської об’єктивності, ані постмодерної деконструкції. Ця книжка — спроба самопізнання. Казав же колись Іван Дзюба: «Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе. Не більше, але й не менше». Такою є Шевченківська енциклопедія Леоніда Ушкалова.