Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

60 молитов і пістолет, що димить

Джорджо Щербаненко: ким був белетрист з українським прізвищем?
17 січня, 10:45

Це був один з видатних письменників ХХ сторіччя, який жив літературою, народжував нових персонажів, творив нові сюжети. Його дочка від другого шлюбу Чечилія Щербаненко (1964) в біографії, виданій під символічною назвою «Рассказчик», із простотою і природністю намалювала нам портрет батька, що читачеві деколи здається, що цього автора він знав особисто.

***

Італійський письменник українського походження Володимир (Джорджо) Валер’янович Щербаненко народився 28 липня 1911 року в Києві. Батько майбутнього «італійського Сименона» — Валер’ян Щербаненко, викладав латину та старогрецьку в одній із київських гімназій. Свого часу в Римі, куди українець приїхав продовжити освіту, він познайомився з пристрасною італійською красунею; як свідчить одне джерело, роду вона була Дзаніні з Фаганьї, регіон Фриулі-Венеція-Джулія, провінція Удін.

Покохали одне одного молоді люди, народили дитину та хотіли бути в щасті, але світ змінювався, нівечив долі людей і майбутнє країн. Напередодні Жовтневого перевороту мати разом з шестирічним сином покинули Україну та переїхали спершу у Вічне місто, а потім — до Мілана.

...В обтяжливому чеканні пролетіло майже чотири роки, і ніхто до Мілану до них не приїхав. Прихопивши десятирічного Джорджо,  1921 року стурбована дружина вирушила на пошуки. У Києві італійка довідалася, що ще декілька років тому її чоловіка — цивільного чиновника, що носив військову форму,  — більшовики розстріляли.

***

Якою Джорджо Щербаненкові запам’яталася Україна? Непривабливою...

В Одесі, коли вони з матір’ю, убиті горем, чекали на корабель, що забирав на батьківщину італійців, часу було достатньо. Підліткові вкарбувалося в пам’ять, як українські однолітки знущалися з нього, гримасували та називали «італійською свинею».

Не без гіркоти Чечилія Щербаненко написала:

— Україна як країна назавжди загинула для батька в результаті більшовицької революції.

***

У рідному місті матері, Мілані, 16-річний Джорджо відмовився від імені Володимир і почав доросле життя. Довго я не міг зрозуміти, чому сталася така трансформація? Виявляється,  1927 року померла його мати, і Джорджо осиротів. Розраховувати більше ні на кого він не міг. У спогадах син написав:

— Коли мама вже лежала в лікарні, я приніс їй своє оповідання. Як справжня мати, вона зраділа успіху сина, але як справжня італійка сказала, що ця писанина не має жодного практичного сенсу і дуже занепокоїлася, що у мене немає пристойної роботи.

Довелося крутитися, щоб заробити на шматок хліба. За декілька років хлопець змінив безліч фахів. Він працював водієм швидкої допомоги, фрезерувальником, комірником, офіціантом, рекламним агентом, друкарем, навіть вантажником.

***

1930 року 19-річний Джорджо одружився з дочкою міланського торговця, 22-річною Терезою Бандіні (1909—2008). У подружжя народилося двоє дітей — дочка Олена та син Альберто. Проте незабаром після народження хлопчика шлюб розпався.

Зі слів Чечилії Щербаненко, дочки від другого шлюбу, «італійський Сименон» був просто чарівний як чоловік. Саме це, на думку письменниці, зробило батька бажаним і... уразливим для жінок. Зазвичай усе закінчувалося декількома днями бурхливих пригод, короткими, але палкими романами з розведеними пані та трьома-чотирма зруйнованими родинами.

Драми та любовні романи, спроби самогубства, термінові госпіталізації у відділення інтенсивної терапії, Джорджо Щербаненко ніколи не вигадував. Літератор їх не встигав записувати — у його житті події розвивалися швидше, ніж колізія за письменницьким столом.

***

Перша дружина великого київсько-міланського письменника — 99-річна Тереза Бандіні, Люба — як на  український кшталт її називав Джорджо Щербаненко, 18 березня 2008 року тихо згаснула у своєму будинку в Женеві. Насправді життя сірої мишки, що завжди знаходилася в тіні знаменитого чоловіка, вона не прожила. Несподівано для громадськості  2002 року Тереза Бандіні стала... Праведником світу. Це почесне звання надається Ізраїльським інститутом катастрофи та героїзму національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) і Героїзму «Яд ва-Шем» — «за допомогу, надану євреям в період Голокосту».

І незабаром під час церемонії в Женеві Золоту медаль Держави Ізраїль Терезі Бандіні вручив ізраїльський посол. Виявилося, півтора роки — з 1 грудня 1943-го по весну 1945 року — вдова письменника, в якої на руках був чотирирічний син, переховувала у себе вдома єврейське подружжя — Альберто та Марісу Кампелунгів. Як не допитували хазяйку офіцери СС, вона нікого не видала.

Більш ніж півстоліття Люба замовчувала героїчний вчинок, поки  2000 року, випадково, в поштовій скриньці матері син Альберто вкотре не виявив  листи з подякою від подружжя Кампелунгів.


ФОТО З АРХІВУ СіМ’Ї ЩЕРБАНЕНКА

***

Утім, повернемося до «італійського Сименона». Через фінансові проблеми ні про яку вищу освіту більше не йшлося. Молодому голові родини довелося в терміновому порядку шукати постійне джерело прибутків. Нічого іншого колишній киянин не придумав, як, урешті-решт, зосередити на письменницькому ремеслі. В офіс міланського видавничого дому AngeloRizzoli&Co Джорджо Щербаненко справно ходив шість днів на тиждень, протягом подальших двадцяти років.

Це могло продовжуватися вічно, коли б не одна найважливіша зустріч. Якось нікому не відомий клерк познайомився із видатним письменником і кіносценаристом Чезаре Дзаваттіні (1902—1989). І ця подія через деякий час перетворила простого коректора на одного з найбільш читаних італійських романістів. Річ у тому, що  1936 року сеньйор Дзаваттіні став у Мілані головним редактором декількох впливових видань видавництва Ріццолі. За його ініціативою почали виходити два нові часописи, один із яких — через антифашистський дух — за особистим розпорядженням дуче Муссоліні був закритий.

1931 року молодий літератор дебютував у часописові, опублікувавши перше оповідання. Витончена література його захопила, і Джорджо Щербаненко почав співпрацювати з жіночими щотижневиками  Piccola та Novella; останній виходив накладом 130 тисяч примірників. Із часописних статей журналіст перейшов на «рожеві» (про кохання) романи, які в подачі колишнього киянина мали шаленну популярність.

***

У редакції Джорджо Щербаненка не можна було не помітити. Зокрема, в щотижневику «Ілюстроване сторіччя», в 1936—1937 рр. регулярно з’являлася його тематична колонка «Гангстери та поліцейські агенти», присвячена знаменитим американським бандитам. У цьому ж виданні, тільки під псевдонімом Денні Шер, колишній киянин опублікував сім різних побутових історій...

***

...1937 року Джорджо Щербаненко закінчив служити у видавничому домі Ріццолі як редактор і  подальші два роки обійняв посаду головного редактора часописів видавничого дому Arnoldo Mondadori Editore.

Схоже, що як експерта щодо американських гангстерів зі службовою поїздкою його відрядили до Сполучених Штатів. Коли Джорджо Щербаненко повернувся до Італії, з собою він привіз приголомшливі літературні ідеї. Звичного для Західної Європи діккенсівського клерка — соромливого, витонченого, в чомусь навіть боязкого — автор переодягнув у вигаданого героя, архіваріуса Центрального поліцейського управління Бостона Артура Джеллінга!

В італійську прозу прийшов герой нового покоління. Разом із тим авторські романи були різноманітними за змістом, пори те, що писалися у жанрі белетристики. Хоча в книгах Джорджо Щербаненка незмінно була присутня реалістична італійська дійсність, діяли живі персонажі, романи письменника вирізняв песимізм, особлива атмосфера смутку, безнадії, що нагадує флер кінофільмів Мікеланджело Антоніоні.

Героями більшості творів Джорджо Щербаненка були стримані, небагатослівні буржуа. Таких багато на півночі Італії, особливо — в Мілані. Ці діти великого промислового мегаполісу здавалися більше схожими на меланхолійних жителів туманного Лондона, ніж на емоційних мешканців Апеннінського півострова. Як пишуть літературознавці, з легкої руки Щербаненка «асфальтові джунглі» Мілана в багатьох національних детективах незабаром стали ідеальним місцем для таємничих убивств і злочинів.

***

У вересні 1943 року разом із переважною більшістю  редакції Corrieredella Sera Джорджо Щербаненко, що не приховував своїх політичних поглядів, вимушено тікав із країни. Притулок літератор знайшов у Швейцарії. Там він залишався до літа 1945 року. Після закінчення Другої світової в Західній Європі  повернувся на батьківщину і в Мілані з відомим видавцем Анджело Ріццолі заснував щотижневик Bella, потім працював директором жіночого літературного часопису Novella, де відновив колонку «Сердечна пошта».

Щодня знаючи про муки і страждання простих людей, щось радячи, про щось роздумуючи, Джорджо Щербаненко знаходив досвід живих болісних історій. Саме у такій атмосфері визрівав авторський стиль нуар — місцями брутальний, місцями гіркий, але незмінно правдивий. Створюючи тужливі розповіді та серії оповідань, інтонацію прозаїк обирав правильну, італійську:

— Розповідати про життя людини — хіба це не молитва?

***

1963 року Джорджо Щербаненко опублікував «Приватну Венеру» — перший кримінальний роман із серії про слідчого Дуке Ламберті. Це був детектив нового покоління, де головний герой виявився не просто слідчим, а безстрашним борцем за справедливість, що бажав очистити від нечисті туманний Мілан, так зване ділове серце Італії.

Чи відчував майстер детективних романів хоч якийсь зв’язок з Україною? Вже після смерті письменника було обнародувано його листування з колегою, італійським літератором і журналістом, вірним другом Оресте дель Буоно. Розповідаючи про роман «Приватна Венера»,  1966 року Джорджо Щербаненко зізнався:

— Так, це роман. І написаний він зі священною люттю і з вишуканою радістю. Мені здається, це дуже по-щербаненківськи, в якомусь неправильному стилі, який вам чудово відомий. Сподіваюся, «Приватна Венера» вам сподобається. Так все розвивається добре в усіх сенсах. Повірте, я рідко писав з таким переконанням, люттю і старанністю... І не лякайтеся мого ентузіазму; можливо, я — маленький козак, і тепер мене не зупинити. Я думаю про другий роман, з тим же головним героєм.

Потім були ще три успішні видання, на сторінках яких непримиренну війну зі злом, брехнею, вадами, пожадливістю вів Дука Ламберті: «Зрадники за покликанням» (1966), «Юні садисти» (1968), «Міланці вбивають  суботами» (1969).

***

Успіх перевершив усі очікування. Популярна щоденна газета La Stampa захлиналася у захваті:

— Тривалий час нам казали, що італійським письменникам не до снаги створити належний детективний роман, дія якого відбувалася б в Італії, а героями якого виявилися б італійці. Джорджо Щербаненко блискуче спростував цю помилку.

***

Навесні 1958 року Ліньяно-Саббьядоро стало рідним містом Джорджо Щербаненка, а місцевий бар «Чайка» — його кабінетом. Через деякий час вони так звикли одне до одного, що великий Оповідач міг запросто працювати там і тоді, де і коли його наздоганяло натхнення. Лише туристи дивувалися і з цікавістю обдивлялися худого дивака, який щось жваво друкував, сидячи прямо на пляжі. Їм було невтямки, що кабінет  «італійського Сименона» — скрізь.

Саме у селі Ліньяно-Саббьядоро Джорджо Щербаненко написав останні романи — «Пісок не пам’ятає» (1963), «На пляжі з дівчиною» (1965), «На службі тих, кому я потрібний» (1970), «Злодій проти вбивці» (1971), «Не завжди і ніколи» (1974), «Там, де ніколи не сходить сонце» (1975)  та ін.

***

Пролетіли десятиріччя, за ними — півсторіччя. Але й досі старожили села пам’ятають їхні галасливі гуляння в місцевому ресторанчику-тратторії LaSioraRosaAlBonBicer. Сюди часто приїжджали друзі та колеги Джорджо Щербаненка: просто в гості або у відпустку. Досить швидко комуна Ліньяно-Саббьядоро стала модним курортом.

До останніх днів життя поряд із патріархом італійського детективу залишалися дві дочки від другого шлюбу і вірна супутниця життя. Нунція Монанні не залишила чоловіка, коли той в жахливих муках танув від раку печінки. Він затих 27 жовтня 1969 року в Мілані. Поховали покійного на кладовищі Маджоре. Через деякий час одна з центральних італійських газет відкрито оплакала передчасну втрату:

— Щербаненко, що передчасно помер  1969 року, був батьком італійського кримінального роману і — одночасно — пророком: раніше всіх він угадав, побачив і описав зловісне обличчя Мілана — міста-гіганта.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати