МЕНЮ

Лист із минулого

Олеся ЯРЕМЧУК, «День», Львів
12 вересня, 2014 - 12:19
Львів’янин Олександр Фразе-Фразенко зняв фільм про поета Григорія Чубая. Розмова з режисером напередодні прем’єри

В анотації до останнього видання «П’ятикнижжя» Григорія Чубая написано, що це «книга-оприсутнення одного з найтаємничіших українських поетів». Справді, історія митця нашого андеграунду 1970-х років містить безліч таємниць та головоломок. Tabula rasa досі залишається його період життя до Львова, загадкові його стосунки з родиною, пеленою часу вкриті історії судів та допитів КГБ. Невже Грицько справді свідомо здав свого друга та вчителя Ігоря Калинця? Після смерті Григорія Чубая минуло 32 роки, а деякі моменти залишаються нез’ясованими навіть для сім’ї та найближчого кола друзів. Львівський режисер, поет і перекладач Олександр Фразе-Фразенко спільно з донькою Грицька — Соломією Чубай спробували знайти відповіді на ці питання.

Півроку вони перебували в наполегливому пошуку людей, які особисто знали і пам’ятають поета. Як наслідок, записано близько п’ятнадцяти інтерв’ю, серед яких — розмови з Олегом Лишегою, Віктором Морозовим, Ігорем Калинцем, Юрієм Брилинським, Миколою Рябчуком та іншими визначними діячами української культури. Вперше син Грицька — Тарас Чубай відверто заговорив про батька. Як і Калинець. Яким був Грицько насправді?

Коли він помер, його дочці Соломії було два з половиною роки. Вона дуже мало пам’ятає тата, тож головною лінією фільму стало віднайдення батька. Хоч, як каже сам режисер Фразе-Фразенко, під час зйомок і він «почав мимоволі вростати в образ Грицька», теж віднайшовши його в собі. Листом із минулого виявилась книжка, про існування якої до сьогодні ніхто й гадки не мав. Коли Сашко та Соломія записували інтерв’ю з письменником Богданом Чепурком, стало відомо, що є рукописна книжка Чубая з назвою «Лунка трава». Написана 1968 року. Колись Грицько віддав її Чепуркові й сказав: «Тримай у себе, потім з’явиться». І мав рацію. Можливо, ці нові вірші буде видано маленькою книжечкою до диска.

Прем’єра фільму відбудеться 14 вересня у Львові, кілька місяців стрічку транслюватимуть на телеканалах ZIK та «Еспресо ТВ». Потім режисер збирається розмістити її в мережі. Отже, розмова з режисером документального фільму — про процес, дилеми та відкриття зйомок.

— Уже давно було на часі, щоб вийшов у світ фільм про Грицька Чубая. Але чи був у тебе якийсь стимул розпочати зйомку саме зараз?

— Я просто хотів це зробити: підійшов до Соломії й сказав: «Давай знімати кіно». Вона ж відповіла: «Я завжди хотіла». Ось і все.

Фільм складається із приблизно 15 інтерв’ю, які ми із Соломією Чубай записали за півроку. Це реконструкція історії. Я намагався створити таку ситуацію, щоби жодним чином не ставити у незручне становище наших співрозмовників. Не виставляв світла, не було кількох камер... Щоб вони сказали якомога більше. Тому в художньому сенсі фільм абсолютно плоский. Інтерв’юери реагували по-різному. Ми мали кілька проблем. Перша — це Ігор Калинець. Ми із Соломією думали, що він просто не захоче говорити про Грицька. Грицько ж свідчив проти Калинця в суді.

— Як можна підтвердити цю інформацію?

— Є книжка «Українська історія під судом КГБ» — це важкий фоліант про Ірину та Ігоря Калинців — збірка протоколів допитів. Спочатку Грицько виступав свідком у справі Калинця, але потім з’явилася загроза, що проти нього самого порушать справу. Слова Грицька є в протоколі. Але мова, якою написано протокол, — явно не його мова. У ній багато кліше, канцеляритських пасивних зворотів типу «нами було подано» тощо. Тобто в мене був великий сумнів щодо цього питання. Чи він здав усіх, чи його просто зламали? Калинець же, по суті, привів Чубая в літературне середовище. Грицько прийшов нізвідки, ніби з Києва, ніби не з Києва, приїхав у Львів. А Калинець уже тут його всім рекомендував: «Ось, зверніть увагу, Григорій Чубай». Він всюди водив його із собою, певною мірою був йому вчителем, наставником. І коли на Калинця завели справу, Грицько врешті «дав» КГБ те, чого вони домагалися.

— Які ще були дилеми?

— Ще однією проблемою фільму виявилось те, що Тарас Чубай ніколи в житті публічно не говорив про свого батька. В їхній сім’ї всі кажуть: «Так, Грицько — великий поет», і на тому все закінчується. Як про людину, про батька — про нього майже не згадують. Соломії було два з половиною роки, коли Грицько помер, а Тарасові — десять. Тобто він уже щось пам’ятав. І ми з Тарасом домовлялися про зустріч неодноразово — то у Львові, то в Києві. І в останній момент він постійно зникав, відмовлявся. Врешті-решт, ми просто поїхали до нього додому. І доки ми не сіли записувати інтерв’ю, мені здавалося, що він зараз знову кудись зникне. Але ми таки записали розмову. Це вперше Тарас розповідає про свого батька, так багато й відверто. І про те, як Грицько врятував йому життя, коли були з сім’єю на морі. Тільки тоді Тарас не сказав, що потім батько три дні не міг підняти рук, бо так гріб воду. Грицько ніяк не показував цього. Всі ці історії, коли його викликали в суд... Він все тримав у собі. Можливо, в цьому й була його біда. І він просто не витримав, коли чаша всередині переповнилася...

Третьою дилемою були родичі Грицька в селі Березини. Соломія намагалася вийти на зв’язок з ними, але якось все це було складно. Взагалі ж передісторія така, що рідний брат Грицька був військовим високого чину і ще тоді в письмовій формі відмовився від брата.

Варто сказати, що історія Грицька містить безліч таємниць. Про нього ніхто нічого не знав. Навіть найближчі друзі чи дружина. Що він робив у своєму селі? Навіщо поїхав до Києва?

— Чи вдалось відкрити одну з тих загадок «життя до Львова» після поїздки в рідне село поета?

— Коли їхали туди, в нас було відчуття, що ми нічого не знайдемо. Його племінник Юра розповів, як туди дістатися: «Третя хата з краю села». Ми їдемо із Житомира, вже сутеніє, село Березини (це за Дубном). Треба звернути з траси і далі їхати дорогою, яка суціль викладена бруківкою. Заїжджаємо до села, а там — цілковита тиша, здалося спочатку, що ні душі. Сонце сідає, відчуття якесь гнітюче... Їдемо в кінець села, і, проїжджаючи повз якусь хату, Соломія каже: «Напевно, оця». Вочевидь, вона відчула цю хату. Але там були забиті вікна, нікого. Ми зайшли в сусідній двір і запитали, чи там ніхто не живе. Соломія пояснила, що ми шукаємо щось про Грицька Чубая. А сусід одразу до неї: «Соломійка!» Це, виявляється, був його троюрідний брат. Через одну хату з іншого боку — двоюрідний брат. Там півсела Чубаїв. Усі зібралися, зраділи й багато чого розповіли. Нове, про що ми дізналися, — то це те, що Грицько грав на гітарі.

КАДРИ З ФІЛЬМУ

Ще цікаво було дізнатись, як минало дитинство поета. Виявляється, його батьки, люди без освіти, прості селяни, сприймали захоплення сина літературою як професію. Він мав власну кімнату, особистий простір, у який ніхто не втручався. Всі розуміли, що це його. Він малював, писав вірші. У селі до нього ставились як до здібного хлопця. Кажуть, що там він був інакшим, аніж у Львові. Якщо тут його знали як пародиста Брежнєва, то, як розповідає його брат, у селі Грицько ніколи не жартував. Коли хтось починав жартувати, він казав: «Іди краще книжку почитай, не займайся дурницями». Для своїх братів він був наставником. Разом вони постійно вигадували якісь штуки, він учив їх битися, грати в більярд.

Досі не зовсім зрозуміло, як у Грицька виникли проблеми зі здоров’ям (ідеться про нирки). Коли ми з Соломією приїхали в Житомир до Юрія Чубая, племінника поета, він розповів нам, як йому їх відбили. Ми цього факту ще не перевірили, і поки що зробити цього немає можливості. Проте історія така: коли в університеті Шевченка був суд над Валентином Морозом, Грицько зі своїми друзями забігли у приміщення і просто почали всіх бити: суддів, присяжних... Потім цим хлопцям військові дуже серйозно «дали тягла». Саме через тяжкі побої, яких їм завдали, згодом вдалося уникнути переслідування за цей вчинок. Більше можна дізнатися в самому фільмі.

— Чи залишиться щось поза кадром?

— У фільмі буде все: промовлене і непромовлене. Непромовлене треба буде прочитати між рядків. На увійде у фільм тільки те, що дублюється. Адже кожне з інтерв’ю вийшло приблизно по півтори години. Помнож на 15.

— Чи змінився після зйомок фільму той образ Грицька, який був у твоїй пам’яті до цього?

— Ні. Впродовж зйомок нові факти його лише увиразнювали. Я хотів розповісти про Грицька Чубая як про особистість. В українській культурі такі шанси переважно були втрачені, зокрема, коли йдеться, скажімо, про Антонича. Де він бував? З ким пив? Як одягався? Все це має велике значення. На мою думку, треба починати з таких простих, заземлених речей. Доки живі люди, які пам’ятають його, я хотів реконструювати цю постать.

— Ким для тебе особисто є Грицько Чубай?

— Він мені завжди був схожий на Джима Моррісона (варто згадати, що Сашко Фразе-Фразенко переклав багато текстів Моррісона. — Авт.). Те, що для нього було найважливішим, було доступним лише для нього та його найближчого оточення. Він міг бути ким завгодно в житті, але залишився поетом. І життя його врешті зламало через це. Це дуже схожі образи, як на мене.

— Яким ти його собі уявляєш: сердитим, добросердим, кумедним?

— У нього вайлувата хода, хоч досить впевнена. Рухається повільно, але чітко. Веде себе стримано, але водночас полюбляє себе показати. Він був зіркою свого середовища. Мружив око, ніби підсміюючись над світом. Говорив поволі. Був одночасно і елегантним, і абсолютно дурнуватим. Вдягався переважно не так як всі, але й не так, як художники. Було видно, що це не столяр, а якийсь цікавий персонаж. Як Далі казав про свою зовнішність: «Я не красивий, але — цікавий». От про Грицька можна так само сказати.

Грицько абсолютно не був пристосований до життя. Він ніяк не міг знайти роботу, розвантажував вагони, працював на якомусь заводі, малював стінгазети. Либонь, він часто засиджувався за віршами по ночах, але прокидався рано-вранці. Він мав внутрішнє тепло, міг робити речі, які іншим були не до снаги. Часто здавався «шалапутом», але потім робив щось таке, що всі бачили: він — справді гідна людина.

ДОВІДКА «Дня»

Олександр Фразе-Фразенко — український поет, перекладач, фільм-мейкер, автор кількох поетичних книжок. Перекладає Джима Моррісона і Джона Рочестера. Займається режисурою, має власну студію OFF Laboratory. Автор музичних проектів спільно з Галиною Петросаняк, Юрієм Яремчуком, Міколаєм Тжаскою та ін.