Чому сталася Куренівська трагедія і як приховали тисячі загиблих киян

60 років тому - 13 березня 1961-го - київську околицю Куренівка накрив майже 10-метровий селевий потік з Бабиного Яру. Ця техногенна катастрофа, яка забрала життя багатьох людей і залишила без даху над головою приблизно пів тисячі сімей, увійшла до історії як Куренівська трагедія.

Так сталось, що один злочин спричинив інший злочин.

Якби наприкінці 1940-х років у Бабиному Яру спорудили "пам'ятник жертвам фашистського терору", як передбачала в березні 1945-го спільна постанова ЦК КП(б)У та уряду УРСР, ніхто б не посмів створювати на місці масових розстрілів сотень тисяч людей районний Парк культури та відпочинку зі спортивним корпусом, стадіоном, літнім відкритим басейном, штучним катком, тенісними кортами, кав'ярнями, кінотеатром, танцювальним майданчиком тощо.

Але монумент не спорудили - зокрема, через ініційовану Кремлем 1948 року антисемітську кампанію "боротьби з безрідними космополітами", яка неминуче відбилася на долі Бабиного Яру, адже переважна більшість його жертв - євреї.

Влада УРСР вирішила засипати Бабин Яр, глибина якого сягала 50 метрів, а довжина - 2,5 км, і вирівняну територію перетворити на місце розваг.

Саме цей злочинний намір поклав початок подіям, які призвели до Куренівської трагедії.

Зміна напрямку

Ця історія почалася так само в березні, але 1950 року.

11 березня 1950 року в Києві відбулася технічна нарада за участі двох заступників міністра промисловості й будівельних матеріалів УРСР. Вирішували, куди подіти відходи від видобутку глини (ґрунти, пісок) з кар'єрів Петровських цегляних заводів №1 і №2 на Куренівці.

Річ у тім, що заводчани в 1948-1949 роках одержали нове устаткування, яке дозволило суттєво збільшити виробництво цегли для будівництва нового "соціалістичного Хрещатика", підірваного 1941 року радянськими диверсантами. Міськрада виділила заводоуправлінню додаткову територію під розробку кар'єрів.

У перспективі йшлося і про зведення перших житлових масивів на Чоколівці та Сирці, тобто потреба в цеглі й далі зростатиме.

Спочатку планували подавати відходи з кар'єрів трубопроводом у заплаву Дніпра, відповідні розрахунки та креслення склала київська установа "Укрпромпроєкт". Тим часом "нагорі" ухвалили ліквідувати Бабин Яр, навіть стерти з міської мапи саму назву - для цього трапилася слушна нагода.

Технічна нарада в міністерстві мала легалізувати замивання Яру пульпою - пісково-ґрунтовою масою, розбавленою водою.

Від розробок "Укрпромпроєкту" відмовились, мотивуючи обмеженою кількістю труб - не вистачить на відстань 3,5 км до Дніпра. Та й монтаж трубопроводу триватиме довго, а видобуток глини з кар'єрів слід було розпочати вже 1 травня.

Учасники наради одностайно проголосували за складування пісково-ґрунтової маси до сусіднього Бабиного Яру: на 1,5 км труб вистачить, а монтаж займе менше часу.

Формально керувалися економічними резонами. Але насправді під грубим шаром пульпи мала назавжди зникнути пам'ять про сотні тисяч розстріляних там людей.

За два тижні виконком Київради, дозволивши цей злочин (рішення №582 від 28 березня), мотивацію вказав відвертіше: "Враховуючи […] доцільність замивання відрогів Бабиного Яру".

До Куренівської трагедії залишалося рівно 11 років - майже день у день.

Експеримент

З технічного боку, замивання Бабиного Яру способом гідромеханізації було експериментом.

Раніше відходи вивозили з кар'єрів самоскидами, тепер вирішили відправляти по трубах у вигляді пульпи. З яру вода по спеціальних водовідвідних колодязях мала стікати до річки Сирець.

Ніхто раніше в СРСР не використовував таку технологію для транспортування пульпи зі значною концентрацією ґрунту.


АВТОР ФОТО,УКРІНФОРМ
Підпис до фото,
Потік пульпи, що накрив район, перевертав автівки, завалював тролейбуси, валив стовпи електромереж. Архівне фото.

Новий проєкт склали в 1950 році фахівці московського інституту "Будгідромеханізація". Зроблений начебто коректно, він містив кілька вад. По-перше, не провели жодних гідрогеологічних досліджень місцевості, а тому не врахували, що Бабин Яр має глиняне ложе, крізь яке погано просочується вода. А по-друге, не зробили розрахунку стійкості всієї майбутньої споруди.

Ще більшим мінусом стало недотримання проєктних вимог під час будівництва.

Лише один приклад: водозабірні колодязі на терасах №3 і №4 мали складатися з двох металевих труб кожен, натомість установили по одній, ще й удвічі меншого діаметру. На встановлення водозабірних труб акти не складали.

Можливо, будівельники поспішали здати об'єкт під чергове радянське свято, а може, друга труба просто поїхала до когось на дачу. Адже коли почнеться заповнення території пульпою, перевірити їх кількість буде неможливо.

До того ж верхівки деяких водозабірних колодязів виявилися вищими за дамбу…

Ці та інші порушення стали можливими через відсутність авторського нагляду з боку проєктувальників.

Озеро бруду

Замив Бабиного Яру почали 1951 року з нижньої його частини, ближчої до Куренівки, поступово просуваючись вгору. Внизу спорудили захисну греблю, а на різних ділянках яру - спеціальні дамби. Роботи виконувало Київське спеціалізоване управління №610.

Саме в цей період зробили майже всі фатальні помилки, які призвели до катастрофи.

За технічним проєктом, пульпу мали подавати до Бабиного Яру лише протягом восьми місяців на рік - від квітня до грудня. Але фактично вона надходила всі дванадцять місяців.

Проєктанти обмежили замивання яру 8 годинами на добу, адже наступні 8 годин вода мала відстоюватися і протягом ще 8 годин її мали відкачувати. Натомість пульпа прибувала упродовж 16 годин, а взимку - цілодобово.

Як не дивно, технічний контроль за намиванням ґрунту ніким не здійснювався.

"По яру розлилося озеро, - свідчив Анатолій Кузнєцов у романі-документі "Бабин Яр". - Я ходив туди і вражено дивився на озеро бруду, що поглинає попіл, кістки, кам'яні осипи могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, і день і ніч шуміли труби, подаючи пульпу. Це тривало кілька років. Греблю підсипали, вона росла, і 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок".

"Перебуває в аварійному стані"

Дренажна система не справлялася з надмірною кількістю води. Збільшувалося навантаження на греблю, ситуація ставала дедалі загрозливішою.

Чи знала про це влада? Так. Чи усвідомлювали керівники Петровських цегелень, що ситуація наближається до катастрофічної? Звичайно.

Наприклад, у лютому 1957-го начальник спецінспекції Подільського району Глущенко попередив начальника Київського відділення "Союзгідромеханізації" Цепенюка та директора Петровських цегелень Брацила про порушення технологічних вимог щодо водовідведення: "Канава Бабиного Яру завжди перебуває в аварійному стані. Вода разом з піском виходить з берегів і затоплює прилеглі території підприємств і організацій". За чотири роки саме це спричинить трагедію.

Але зменшити виробництво цегли, тобто уповільнити житлове будівництво, було неможливо з ідеологічних причин - комуністична партія обіцяла людям покращення життя.

В 1958-му критичну ситуацію розглянув виконком Київради, зобов'язавши інститут "Київпроєкт" скласти технічну документацію з відведення поверхневих вод з верхів'їв Бабиного Яру.

З наявних документів не видно, чи щось зробили крім проєктних пропозицій. Однак аварія в 1961-му почалася саме там, у верхів'ях яру.

На шляху до комунізму

Наприкінці 1960 року заповнення Бабиного Яру досягло проєктної позначки. Начальник дільниці, яка там працювала, доповів про це на виробничій нараді в спеціалізованому управлінні №610. Далі пульпу мали подавати до сусіднього Реп'яхового Яру, але його не встигли підготувати до замивання.

Керівник управління доручив начальнику дільниці "протриматися", тобто далі заповнювати Бабин Яр. А на такій же нараді 4 березня похвалив його за те, що "тримається" і виконує план.

Між іншим, згадана дільниця вважалася найкращою в управлінні й боролася за звання "колективу комуністичної праці" (тоді престижний статус), а її начальник до того ж був секретарем партбюро управління №610.

Зупинити подачу пульпи було неможливо - цегельні працювали ударними темпами. Адже країна готувалася зустріти ХХІІ з'їзд КПРС, що відкриється восени, гучним перевиконанням планів. А що з'їзд пафосний - має ухвалити нову Програму КПРС, яка визначить план побудови комунізму, - то передз'їздівські успіхи теж мали бути вагомими.

І хто там вже брав до уваги якісь проєктні позначки? Хто б наважився нагадати ЦК про нормативи, за якими в січні, лютому й березні заповнювати яр заборонялося? Миттєво поклав би партквиток і вилетів з посади…

Бабин Яр продовжували заливати пульпою 16 годин щодобово. Вдень і вночі.

На середину березня запланували перехід до Реп'яхового Яру. З огляду на це виконроб 6 чи 7 березня наказав поступово згортати техніку. Припинили й відкачування води, бо вона дуже брудна і псує насоси.

А водозабірні колодязі на той час були в такому запущеному стані, що не приймали воду…

Півтори години пекла

Ще в лютому мешканці Куренівки скаржилися в міськвиконком, що з Бабиного Яру тече вода, заливає городи й підвали будинків. Вони не знали, що їхнє життя давно під загрозою, адже аварії траплялися й раніше - зокрема, частковий розмив дамби у верхів'ях яру, - але щоразу вдавалося запобігти катастрофі.


АВТОР ФОТО,ГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СБУ
Підпис до фото,
Ріг теперішніх вулиць О. Теліги та Кирилівської невдовзі після аварії

13 березня о 6.45 працівник спеціалізованого управління №610, який оглядав об'єкт, помітив розмив верхньої дамби шириною приблизно 1 м. Спробував закидати його піском, але побачив марність зусиль і біля 7.00 побіг в управління. Повернувся з майстром дільниці і виконробом, але зупинити воду вже було неможливо. А за нею почала рухатися пульпа.

Яр вийшов з-під контролю.

За годину на Куренівці вже було стільки води, що по нинішній Кирилівській вулиці не міг їхати транспорт. Виник колосальний затор. Прибули дві пожежні машини, почали відкачувати воду.

Але було вже пізно.

О 8.30 вода, змішана з піском, ґрунтами, глиною, понеслася з верхів'їв яру вниз, на Куренівку, набираючи швидкість і руйнуючи внутрішні дамби, а також захисну греблю в пониззі яру.

Страшна хвиля висотою 8-10 м обвалилася на Кирилівську вулицю, перевертаючи трамваї, автобуси, автівки, змітаючи все на своєму шляху - людей, житлові будинки, гуртожитки, трамвайне депо, цехи і виробничі корпуси Експериментального заводу, спортивні споруди стадіону "Спартак" тощо.

Пульпа накрила територію понад 30 га від нинішнього Подільського узвозу до Куренівського парку. Все, що там було, зникло під багнюкою товщиною до 4 м.

Пекло тривало півтори години.

"Перелопачено екскаваторами"

Мало хто розумів, що і після 13 березня ситуація залишалася небезпечною. Адже на Куренівку вилилося "тільки" 600 тис. кубометрів намивної маси, натомість в яру залишалися ще понад 3 млн кубометрів. Піде сильний дощ - все повториться в більших масштабах.

Великий переполох у керівних кабінетах стався у травні, коли після сильної зливи в Бабиному Яру почався рух ґрунту. Але обійшлося.

16 березня Українське радіо повідомило про 53 загиблих, 18 березня - про 72, а 31 березня Урядова комісія оголосила остаточну цифру: 145. Ішлося про кількість тіл, знайдених рятівними бригадами.


АВТОР ФОТО,ГАЗЕТА "ВЕЧІРНІЙ КИЇВ", 21 БЕРЕЗНЯ 1961 РОКУ
Підпис до фото,
Співчуття родинам загиблих від фактичних винуватці трагедії - Київради і міськкому КПРС, а також "партійних та громадських організацій"

Натомість Анатолій Кузнєцов згадував, що тільки в перші хвилини, коли пульпа обвалилася на Куренівку, захлинулися сотні людей. "Люди, які були в трамваях, машинах, - писав він, - гинули, мабуть, не встигнувши зрозуміти, що сталося. З в'язкої трясовини, що рухається, виринути або видертися було неможливо".

В Києві подейкували: насправді загинули 2 тис. людей. А хтось казав і про 5 тис. Проте жодних документів, які б підтверджували такі дані, наразі не виявили.

Придивимося уважніше до офіційної цифри. 145 загиблих - це дані станом на 31 березня 1961 року. А масштабні розкопки на Куренівці й виявлення тіл почалися наприкінці весни, коли зійшла вода. І тривали вони протягом двох років.

Ніхто й ніколи не повідомляв про кількість знайдених там останків. І ось чому: "Вивезено з району затоплення 326 тис. м3 ґрунту, іншу частину ґрунту в обсязі 324 тис. м3 перелопатили екскаваторами" (зі Звіту спеціальної комісії Держбуду УРСР з нагляду за станом Бабиного Яру).

Непрямим показником реальної кількості жертв могла б слугувати кількість людей, зниклих безвісти. Але офіційні повідомлення не містять такої інформації.

Навіть за 60 років після Куренівської трагедії ми не знаємо, скільки людей насправді загинули.

Джерело: BBC

Чому сталася Куренівська трагедія і як приховали тисячі загиблих киян

Чому сталася Куренівська трагедія і як приховали тисячі загиблих киян

60 років тому - 13 березня 1961-го - київську околицю Куренівка накрив майже 10-метровий селевий потік з Бабиного Яру. Ця техногенна катастрофа, яка забрала життя багатьох людей і залишила без даху над головою приблизно пів тисячі сімей, увійшла до історії як Куренівська трагедія.

Так сталось, що один злочин спричинив інший злочин.

Якби наприкінці 1940-х років у Бабиному Яру спорудили "пам'ятник жертвам фашистського терору", як передбачала в березні 1945-го спільна постанова ЦК КП(б)У та уряду УРСР, ніхто б не посмів створювати на місці масових розстрілів сотень тисяч людей районний Парк культури та відпочинку зі спортивним корпусом, стадіоном, літнім відкритим басейном, штучним катком, тенісними кортами, кав'ярнями, кінотеатром, танцювальним майданчиком тощо.

Але монумент не спорудили - зокрема, через ініційовану Кремлем 1948 року антисемітську кампанію "боротьби з безрідними космополітами", яка неминуче відбилася на долі Бабиного Яру, адже переважна більшість його жертв - євреї.

Влада УРСР вирішила засипати Бабин Яр, глибина якого сягала 50 метрів, а довжина - 2,5 км, і вирівняну територію перетворити на місце розваг.

Саме цей злочинний намір поклав початок подіям, які призвели до Куренівської трагедії.

Зміна напрямку

Ця історія почалася так само в березні, але 1950 року.

11 березня 1950 року в Києві відбулася технічна нарада за участі двох заступників міністра промисловості й будівельних матеріалів УРСР. Вирішували, куди подіти відходи від видобутку глини (ґрунти, пісок) з кар'єрів Петровських цегляних заводів №1 і №2 на Куренівці.

Річ у тім, що заводчани в 1948-1949 роках одержали нове устаткування, яке дозволило суттєво збільшити виробництво цегли для будівництва нового "соціалістичного Хрещатика", підірваного 1941 року радянськими диверсантами. Міськрада виділила заводоуправлінню додаткову територію під розробку кар'єрів.

У перспективі йшлося і про зведення перших житлових масивів на Чоколівці та Сирці, тобто потреба в цеглі й далі зростатиме.

Спочатку планували подавати відходи з кар'єрів трубопроводом у заплаву Дніпра, відповідні розрахунки та креслення склала київська установа "Укрпромпроєкт". Тим часом "нагорі" ухвалили ліквідувати Бабин Яр, навіть стерти з міської мапи саму назву - для цього трапилася слушна нагода.

Технічна нарада в міністерстві мала легалізувати замивання Яру пульпою - пісково-ґрунтовою масою, розбавленою водою.

Від розробок "Укрпромпроєкту" відмовились, мотивуючи обмеженою кількістю труб - не вистачить на відстань 3,5 км до Дніпра. Та й монтаж трубопроводу триватиме довго, а видобуток глини з кар'єрів слід було розпочати вже 1 травня.

Учасники наради одностайно проголосували за складування пісково-ґрунтової маси до сусіднього Бабиного Яру: на 1,5 км труб вистачить, а монтаж займе менше часу.

Формально керувалися економічними резонами. Але насправді під грубим шаром пульпи мала назавжди зникнути пам'ять про сотні тисяч розстріляних там людей.

За два тижні виконком Київради, дозволивши цей злочин (рішення №582 від 28 березня), мотивацію вказав відвертіше: "Враховуючи […] доцільність замивання відрогів Бабиного Яру".

До Куренівської трагедії залишалося рівно 11 років - майже день у день.

Експеримент

З технічного боку, замивання Бабиного Яру способом гідромеханізації було експериментом.

Раніше відходи вивозили з кар'єрів самоскидами, тепер вирішили відправляти по трубах у вигляді пульпи. З яру вода по спеціальних водовідвідних колодязях мала стікати до річки Сирець.

Ніхто раніше в СРСР не використовував таку технологію для транспортування пульпи зі значною концентрацією ґрунту.


АВТОР ФОТО,УКРІНФОРМ
Підпис до фото,
Потік пульпи, що накрив район, перевертав автівки, завалював тролейбуси, валив стовпи електромереж. Архівне фото.

Новий проєкт склали в 1950 році фахівці московського інституту "Будгідромеханізація". Зроблений начебто коректно, він містив кілька вад. По-перше, не провели жодних гідрогеологічних досліджень місцевості, а тому не врахували, що Бабин Яр має глиняне ложе, крізь яке погано просочується вода. А по-друге, не зробили розрахунку стійкості всієї майбутньої споруди.

Ще більшим мінусом стало недотримання проєктних вимог під час будівництва.

Лише один приклад: водозабірні колодязі на терасах №3 і №4 мали складатися з двох металевих труб кожен, натомість установили по одній, ще й удвічі меншого діаметру. На встановлення водозабірних труб акти не складали.

Можливо, будівельники поспішали здати об'єкт під чергове радянське свято, а може, друга труба просто поїхала до когось на дачу. Адже коли почнеться заповнення території пульпою, перевірити їх кількість буде неможливо.

До того ж верхівки деяких водозабірних колодязів виявилися вищими за дамбу…

Ці та інші порушення стали можливими через відсутність авторського нагляду з боку проєктувальників.

Озеро бруду

Замив Бабиного Яру почали 1951 року з нижньої його частини, ближчої до Куренівки, поступово просуваючись вгору. Внизу спорудили захисну греблю, а на різних ділянках яру - спеціальні дамби. Роботи виконувало Київське спеціалізоване управління №610.

Саме в цей період зробили майже всі фатальні помилки, які призвели до катастрофи.

За технічним проєктом, пульпу мали подавати до Бабиного Яру лише протягом восьми місяців на рік - від квітня до грудня. Але фактично вона надходила всі дванадцять місяців.

Проєктанти обмежили замивання яру 8 годинами на добу, адже наступні 8 годин вода мала відстоюватися і протягом ще 8 годин її мали відкачувати. Натомість пульпа прибувала упродовж 16 годин, а взимку - цілодобово.

Як не дивно, технічний контроль за намиванням ґрунту ніким не здійснювався.

"По яру розлилося озеро, - свідчив Анатолій Кузнєцов у романі-документі "Бабин Яр". - Я ходив туди і вражено дивився на озеро бруду, що поглинає попіл, кістки, кам'яні осипи могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, і день і ніч шуміли труби, подаючи пульпу. Це тривало кілька років. Греблю підсипали, вона росла, і 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок".

"Перебуває в аварійному стані"

Дренажна система не справлялася з надмірною кількістю води. Збільшувалося навантаження на греблю, ситуація ставала дедалі загрозливішою.

Чи знала про це влада? Так. Чи усвідомлювали керівники Петровських цегелень, що ситуація наближається до катастрофічної? Звичайно.

Наприклад, у лютому 1957-го начальник спецінспекції Подільського району Глущенко попередив начальника Київського відділення "Союзгідромеханізації" Цепенюка та директора Петровських цегелень Брацила про порушення технологічних вимог щодо водовідведення: "Канава Бабиного Яру завжди перебуває в аварійному стані. Вода разом з піском виходить з берегів і затоплює прилеглі території підприємств і організацій". За чотири роки саме це спричинить трагедію.

Але зменшити виробництво цегли, тобто уповільнити житлове будівництво, було неможливо з ідеологічних причин - комуністична партія обіцяла людям покращення життя.

В 1958-му критичну ситуацію розглянув виконком Київради, зобов'язавши інститут "Київпроєкт" скласти технічну документацію з відведення поверхневих вод з верхів'їв Бабиного Яру.

З наявних документів не видно, чи щось зробили крім проєктних пропозицій. Однак аварія в 1961-му почалася саме там, у верхів'ях яру.

На шляху до комунізму

Наприкінці 1960 року заповнення Бабиного Яру досягло проєктної позначки. Начальник дільниці, яка там працювала, доповів про це на виробничій нараді в спеціалізованому управлінні №610. Далі пульпу мали подавати до сусіднього Реп'яхового Яру, але його не встигли підготувати до замивання.

Керівник управління доручив начальнику дільниці "протриматися", тобто далі заповнювати Бабин Яр. А на такій же нараді 4 березня похвалив його за те, що "тримається" і виконує план.

Між іншим, згадана дільниця вважалася найкращою в управлінні й боролася за звання "колективу комуністичної праці" (тоді престижний статус), а її начальник до того ж був секретарем партбюро управління №610.

Зупинити подачу пульпи було неможливо - цегельні працювали ударними темпами. Адже країна готувалася зустріти ХХІІ з'їзд КПРС, що відкриється восени, гучним перевиконанням планів. А що з'їзд пафосний - має ухвалити нову Програму КПРС, яка визначить план побудови комунізму, - то передз'їздівські успіхи теж мали бути вагомими.

І хто там вже брав до уваги якісь проєктні позначки? Хто б наважився нагадати ЦК про нормативи, за якими в січні, лютому й березні заповнювати яр заборонялося? Миттєво поклав би партквиток і вилетів з посади…

Бабин Яр продовжували заливати пульпою 16 годин щодобово. Вдень і вночі.

На середину березня запланували перехід до Реп'яхового Яру. З огляду на це виконроб 6 чи 7 березня наказав поступово згортати техніку. Припинили й відкачування води, бо вона дуже брудна і псує насоси.

А водозабірні колодязі на той час були в такому запущеному стані, що не приймали воду…

Півтори години пекла

Ще в лютому мешканці Куренівки скаржилися в міськвиконком, що з Бабиного Яру тече вода, заливає городи й підвали будинків. Вони не знали, що їхнє життя давно під загрозою, адже аварії траплялися й раніше - зокрема, частковий розмив дамби у верхів'ях яру, - але щоразу вдавалося запобігти катастрофі.


АВТОР ФОТО,ГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СБУ
Підпис до фото,
Ріг теперішніх вулиць О. Теліги та Кирилівської невдовзі після аварії

13 березня о 6.45 працівник спеціалізованого управління №610, який оглядав об'єкт, помітив розмив верхньої дамби шириною приблизно 1 м. Спробував закидати його піском, але побачив марність зусиль і біля 7.00 побіг в управління. Повернувся з майстром дільниці і виконробом, але зупинити воду вже було неможливо. А за нею почала рухатися пульпа.

Яр вийшов з-під контролю.

За годину на Куренівці вже було стільки води, що по нинішній Кирилівській вулиці не міг їхати транспорт. Виник колосальний затор. Прибули дві пожежні машини, почали відкачувати воду.

Але було вже пізно.

О 8.30 вода, змішана з піском, ґрунтами, глиною, понеслася з верхів'їв яру вниз, на Куренівку, набираючи швидкість і руйнуючи внутрішні дамби, а також захисну греблю в пониззі яру.

Страшна хвиля висотою 8-10 м обвалилася на Кирилівську вулицю, перевертаючи трамваї, автобуси, автівки, змітаючи все на своєму шляху - людей, житлові будинки, гуртожитки, трамвайне депо, цехи і виробничі корпуси Експериментального заводу, спортивні споруди стадіону "Спартак" тощо.

Пульпа накрила територію понад 30 га від нинішнього Подільського узвозу до Куренівського парку. Все, що там було, зникло під багнюкою товщиною до 4 м.

Пекло тривало півтори години.

"Перелопачено екскаваторами"

Мало хто розумів, що і після 13 березня ситуація залишалася небезпечною. Адже на Куренівку вилилося "тільки" 600 тис. кубометрів намивної маси, натомість в яру залишалися ще понад 3 млн кубометрів. Піде сильний дощ - все повториться в більших масштабах.

Великий переполох у керівних кабінетах стався у травні, коли після сильної зливи в Бабиному Яру почався рух ґрунту. Але обійшлося.

16 березня Українське радіо повідомило про 53 загиблих, 18 березня - про 72, а 31 березня Урядова комісія оголосила остаточну цифру: 145. Ішлося про кількість тіл, знайдених рятівними бригадами.


АВТОР ФОТО,ГАЗЕТА "ВЕЧІРНІЙ КИЇВ", 21 БЕРЕЗНЯ 1961 РОКУ
Підпис до фото,
Співчуття родинам загиблих від фактичних винуватці трагедії - Київради і міськкому КПРС, а також "партійних та громадських організацій"

Натомість Анатолій Кузнєцов згадував, що тільки в перші хвилини, коли пульпа обвалилася на Куренівку, захлинулися сотні людей. "Люди, які були в трамваях, машинах, - писав він, - гинули, мабуть, не встигнувши зрозуміти, що сталося. З в'язкої трясовини, що рухається, виринути або видертися було неможливо".

В Києві подейкували: насправді загинули 2 тис. людей. А хтось казав і про 5 тис. Проте жодних документів, які б підтверджували такі дані, наразі не виявили.

Придивимося уважніше до офіційної цифри. 145 загиблих - це дані станом на 31 березня 1961 року. А масштабні розкопки на Куренівці й виявлення тіл почалися наприкінці весни, коли зійшла вода. І тривали вони протягом двох років.

Ніхто й ніколи не повідомляв про кількість знайдених там останків. І ось чому: "Вивезено з району затоплення 326 тис. м3 ґрунту, іншу частину ґрунту в обсязі 324 тис. м3 перелопатили екскаваторами" (зі Звіту спеціальної комісії Держбуду УРСР з нагляду за станом Бабиного Яру).

Непрямим показником реальної кількості жертв могла б слугувати кількість людей, зниклих безвісти. Але офіційні повідомлення не містять такої інформації.

Навіть за 60 років після Куренівської трагедії ми не знаємо, скільки людей насправді загинули.

Джерело: BBC