Чому Сибір — не Донбас
«Облога знятої квартири». «Відрубана бараняча голова» під дверима. Блокування сайтів. Превентивні арешти. Наймані провокатори. Затримання. Сфабриковані справи. Допити.
Пародійні мітинги «на захист федералізації» Сибіру, Уралу та Кубані викликали прямо-таки панічну реакцію російської влади — від Москви, де віддавалися накази, до самих до окраїн, де місцеві держиморди гасили ці акції. Жменьку громадян, які відмовилися годувати Москву і побажали захистити Конституцію, буквально затероризували прокурори, чекісти і полісмени.
Хоча діяли громадяни строго в рамках закону, включаючи новітню норму, яка карає за підривання державних основ і заклики до сепаратизму. Жодних народних мерів і міністрів оборони. Жодних «буків» і танків, та що танки — жодного ополченця з підствольним гранатометом не викрила навіть усевидюща ФСБ. Не кажучи вже про китайських добровольців у Сибіру чи там НАТОвських гуманітарних конвоїв на Уралі. Чистий постмодернізм: ввічливі нацболи, які відкололися від свого дідуся-людожера, чехарда з прапорами як дружні шаржі на ДНР і ЛНР, піратська копія, карикатура, анекдот. Майорить на вітрі веселий Роджер, люди Флінта пісеньку співають.
Проте пісеньку не оцінили. Дарину Полюдову на Кубані посадили на 14 діб. Сибірським активістам Михайлові Пуліну та Марії Катинській на Алтаї підкинули чужий мобільник, довго пресували, з’ясовуючи, звідки взялася слухавка, і вони не встигли повернутися до Новосибірська. Костянтина Єременка примусово доправили до СК, звинувативши в тому, що він начебто готував революцію. Полякову шили агітацію за вступ до «Правого сектору». У Єкатеринбурзі пов’язали двох, які стояли в пікетах, а також одного провокатора.
Виникає природне запитання, сформульоване півтора місяці тому Віталієм Портніковим: чи розуміють Путін і його оточення, що вони наробили? Колега мав на увазі російську інтервенцію в Україну, анексію Криму і міську герилью в Донбасі, які рано чи пізно можуть обернутися для Кремля великими неприємностями вдома. Півтора місяці опісля, після зразково-показових репресій, спрямованих проти «сепаратистів» у Сибіру, на Уралі та Кубані, відповідь, мабуть, отримана.
Все вони розуміють.
Тому з такою метушливою жорстокістю, яка межує з ідіотизмом, влада накидається на пересмішників, що для неї, для президента РФ, його силовиків та інших вельмож, це зовсім не жарти. Найстрашнішу небезпеку для Російської Федерації Кремль якраз і вбачає в її федералізації, тобто реальному поділі прав і обов’язків між центром та регіонами. Бо Росія з її Чечнею та Якутією, Тувою та Сибіром, Кубанню та Калмикією, навіть Москвою і Петербургом — поділена країна, яку за нинішніх кордонів можна утримати лише двома способами. Створити на цій землі демократичну квітучу державу, звідки ніхто з доброї волі не захоче тікати, як жоден штат не бажає полишати Америку. Або закривати країну, давити її та кошмарити, змушувати до спільного життя, знищуючи цілі села і міста, як у тій же Чечні.
Дорога до демократії важка, але можлива, проте в ній, в цій іншій Росії немає місця так званому Путіну. Навпаки, в Росії авторитарній, де садять і гноблять навіть за пародійний сибірський сепаратизм, без так званого Путіна не обійтися. Тому й гноблять.
Хоча ні найменшої небезпеки Артем Лоскутов і його друзі з їхнім прикольним перформансом і заборонною декларацією для путінської імперії не являють. У країні, де 87% громадян знемагають від великодержавної любові до президента і лопаються від гордості, роздивляючись «крымнаш» на новій мапі Росії, сепаратизм не пройде! Принаймні в осяжні терміни. А якщо ці тенденції коли-небудь позначаться, то розтаскувати країну на удільні князівства, щоб не годувати Москву, будуть не митці і не нацболи, які не відокремилися від Лимонова. Скоріше вже якісь герої Донбасу,які не довоювали, і яких сьогодні з такою щедрістю підгодовує та озброює російська влада.
Україну розірвати ще важче. Більш менш єдиний народ, як би не прагнули розділити його солов’ї російського генштабу і місцеві ахтунги типа помітно принишклого в останні місяці Тягнибока з його «москалями» та «жидовою». Ні чеченських республік, ні тувинських, ні різних інших шведських у межах України не зафіксовано. Отже треба дуже старатися, вводячи війська і засилаючи до сусідів усіляких гіркіних, бородаїв і антюфєєвих, завозячи в товарних кількостях автомати калашникова та бронетехніку, мучачи і нагинаючи, — і все одно не рветься. Бідна, розкрадена при колишньому керівництві, примушена до громадянської війни країна, а ось не розпадається, всупереч прогнозам наших бородатих філософів і публіцистів.
Тому лишень і залишається — давити. Давити «сепаратистів» у Росії, яка вибрала свій особливий шлях збереження федерації за допомогою федеральних законів, які карають за заклики до федералізму. Давити Україну, засилаючи туди порожні «КамАЗи», імітуючи мирний процес і прагнучи зволікати до холодів, коли в сусідів почнуться реальні проблеми з енергоносіями і опаленням. Взагалі, давити ворогів, таємно сміючись над Порошенком і його західними друзями, які закликають Україну до «відповідності» та «зваженості» в боротьбі з тероризмом. Та хто ж так захищає територіальну цілісність?
Ми діємо інакше — за допомогою килимових бомбардувань з подальшими зачистками і концтаборами, а потім і законодавчим шляхом, блокуючи весельчаків і пародистів, щоб нічого не виросло. Втім, все це правильно і справедливо, оскільки в них національно-визвольна боротьба за «русский мир», а у нас націонал-зрадники, п’ята колона, сепаратисти, фашистські посіпаки, агенти Держдепу. Хоча всюди начебто російські люди — і тут, і там. Діалектика...
