МЕНЮ

«Празька весна» – 2

Іван КАПСАМУН, «День»
14 травня, 2020 - 19:31
Чому в Європі досі триває війна і як молоде покоління чеських політиків відриває свою країну від сучасної «імперії зла»

В умовах боротьби з коронавірусом і економічними проблемами, частина Європи веде сьогодні війну на ще одному фронті. Гуманітарному... Якщо ви подумали, що йдеться лише про історію, пам’ять і якісь концепції, то помилилися. Йдеться в тому числі про фізичне виживання через історію, пам’ять і концепції в протистоянні з Кремлем.

На передовій опинилася чеська Прага. Спочатку місцеві депутати перейменували площу Під каштанами, де розташоване посольство Росії, на честь вбитого російського політика Бориса Нємцова, а з іншого боку посольства — відкрили алею на честь вбитої російської журналістки Ганни Політковської. «Цим жестом Прага приєднується до кількох інших метрополій, які таким чином вказують на тяжке становище політичної ситуації в сьогоднішній Росії», — заявили в місцевій раді. У відповідь Москва надіслала до МЗС Чехії ноту, в якій повідомила, що відтепер їхнє посольство знаходиться на вулиці Коруновачні. Посольство перенесли в іншу будівлю, в 400 метрів від основної, яка теж належить російському диппредставництву (там знаходився консульський відділ).

Далі на початку квітня у Празі демонтували пам’ятник радянському маршалу Івану Конєву. Деякий час пам’ятник перебуватиме на складі спеціалізованої компанії, а згодом його перенесуть до Музею пам’яті ХХ століття. «Червона армія під командуванням маршала Івана Конєва увійшла до міста пізніше, вже коли Рейхом була підписана капітуляція, — пояснює історик з Карлового університету Радомир Мокрик (espreso.tv). — По суті, роль Конєва і Червоної армії у звільненні Праги, є значно меншою, ніж роль власівців. У Чехії про Конєва кажуть в контексті не стільки звільнення Праги, скільки придушення Угорського повстання 1956 року. І це та проблема, яка дуже часто артикулюється. Чому тут повинен стояти, за великим рахунком, злочинець?».  

У Кремлі, як і у російському посольстві в Празі, вибухнули рясними звинуваченнями. Більш того, слідчий комітет РФ порушив навіть кримінальну справу за статтею про «реабілітацію нацизму», вважаючи що «муніципальна влада Праги порушила міждержавні домовленості між Чехією та РФ». На що чеські дипломати відповіли: «Якщо російські органи продовжуватимуть в тому ж дусі, це буде сигналом, що вони втратили інтерес до розвитку взаємно вигідних відносин між Росією та Чехією».

3 КВІТНЯ 2020 Р. ДЕМОНТАЖ ПАМ’ЯТНИКА РАДЯНСЬКОМУ МАРШАЛУ ІВАНУ КОНЄВУ В ПРАЗІ / ФОТО РЕЙТЕР

Проте на цьому в Москві не заспокоїлися. Наприкінці квітня чеський журнал Respekt із посиланням на власні джерела в силових структурах Чехії написав, що попередніми тижнями до Праги з Росії прибув чоловік із російським дипломатичним паспортом. У валізі пасажира, за цими даними, могла бути смертельна отрута рицин для отруєння міського голови Праги і старост двох районів міста (пізніше журналісти громадського Чеського телебачення «168 годин» повідомили, що ймовірним російським агентом є виконувач обов’язків голови відділення «Россотруднічества» у Празі Андрій Кончаков). Тоді ж стало відомо, що поліція взяла під охорону мера Праги Зденєка Гржиба (перейменував площу перед російським посольством) і старост двох районів міста — Праги-6 Ондржея Коларжа (зніс пам’ятник Конєву) і району Ржепориє Павела Новотного.

За сприянням останнього стався наступний, після знесення пам’ятника Конєву, важливий крок — в Ржепориє було встановлено меморіальну дошку й скульптуру на пошану бійців (учасників Празького повстання) Російської визвольної армії, якою командував генерал Андрій Власов. «Власівці категорично не вкладаються в російське трактування історії, — каже Радомир Мокрик. — Коли 5 травня 1945 року вибухнуло Празьке повстання, яке було слабко забезпечене зброєю, яке мало малий ресурс, саме так звані власівці прийшли на допомогу. Зі своїми, без сумніву, переконаннями, зі своїми кон’юнктурними ідеями, але факт залишається фактом — якби власівці тоді не втрутились і не підтримали повстання, то німці б його просто втопили в крові. Власівці зіграли, якщо не найважливішу, то принаймні одну з ключових ролей у звільненні Праги. Власне, під час цих перших днів, під час перших боїв Празького повстання».

Як бачимо, нова «празька весна» фактично змушує Кремль битися в конвульсіях «побєдобєсія» і застосовувати звичні для неї методи боротьби з неугодними. Віддамо належне, чехи тримають удар і не зупиняються в своїй боротьбі за справедливість.

А тепер понесемося до нашої країни. В 2014-му в Україні прийняли закон про декомунізацію, після чого були знесені майже всі пам’ятники і символіка радянської доби. Проте, щоб відбулася глибинна декомунізація, тобто усвідомлення негативних наслідків радянського минулого, зокрема правильна оцінка Другої світової війни, потрібні зусилля і багато роботи. Як з боку суспільства, так і з боку представників влади, адже останні днями не спромоглися на, здавалося б, простий крок.  

Парламентська більшість, яка включає лише одну фракцію «Слуга народу», провалила (не допомогли навіть голоси з інших фракцій) власне ж звернення до іноземних парламентів. Верховна Рада не змогла ухвалити постанову «Про Звернення Верховної Ради України до національних парламентів іноземних держав, міжнародних організацій та їхніх парламентських асамблей з нагоди відзначення 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі у 1939-1945 років». Документ підтримали 200 народних депутатів при мінімально необхідних 226.

У проваленому документі український парламент закликав міжнародних партнерів до протидії будь-яким намаганням привласнити спільну перемогу у Другій світовій війні, яку вибороли усі держави та народи — переможниці, особливо з метою цинічного виправдання своєї нинішньої агресивної політики та маскування ігнорування Російською Федерацією норм міжнародного права і порушення прав людини як всередині країни, так і на тимчасово окупованих територіях суверенних держав в Європі, зокрема України.

Схоже, молоде покоління політиків в Україні (таких в парламенті більшість), зокрема ті, що не голосували за відповідну постанову, на відміну від прогресивних чехів, явно загубилися в історії. Здавалося б, пройшло достатньо часу і існує «море» необхідної інформації, здавалося б, що ще має статися як не війна проти твоєї країни, щоб нарешті дійшло. Але поки не всім доходить: або через нездатність, або через небажання, або через роботу на агресора.

Так, Україна, була в безпосередній близькості з небезпечним «реактором» і як ніхто знає що таке сталінській злочинний тоталітарний режим. Ми понесли колосальні втрати — людські, інтелектуальні, економічні, природні, в часі, тому оговтатися нам складніше. На відміну від тих же чехів, які не були настільки ураженими, хоча, звичайно, мають свої взаємозаліки з радянським режимом, зокрема були частиною Організації Варшавського договору. Проте, це не дає нам «розкіш» самим собі стріли в ногу, ігноруючи власну історію, об’єктивні знання і нову агресію Москви. 

Здорова частина Європи сьогодні будує своє майбутнє, намагаючись остаточно відірватися від Соцтабору. І взагалі то, як свідчать останні події, війна в Європі триває: окрім державної охорони згаданим чеським політикам, в МЗС Чехії заявили, що посилять заходи безпеки для своїх дипломатів в Росії. А ось ще приклади останніх років, з якими пов’язані російські спецслужби: отруєння Скрипалів у британському Солсбері, бізнесмена Еміліана Гебрева у болгарській Софії, вбивство чеченського польового командира Зелімхана Хангошвілі в німецькому Берліні...

Сьогодні, не дивлячись на чеську номенклатуру, яка багато в чому все ще залежна від Москви, і на чеського президента Мілоша Земана, який вважає демонтаж пам’ятника Конєву «морально невиправданим», молоді чеські політики наважилися сказати «ні» Кремлю. Чехія продовжує трансформуватися... Ми також маємо пройти свій шлях перетворень, якщо хочемо жити в сучасному світі, оскільки це загальний фронт боротьби цивілізації проти варварської Москви.

Детальніше на цю тему читайте в розмовах — з Інною КУРОЧКІНОЮ (продюсер NEP Prague, директор Free Russia Foundation Prague.) та Давідом СТУЛІКОМ (старший аналітик Центру «Європейські цінності», Прага, у 2007—2019 роках — речник представництва ЄС в Україні).


Iнна КУРОЧКIНА: «У Чехії триває колосальна боротьба. Нам потрібен загальний опір Кремлю»

«Раніше ми з моїм чоловіком просто були архітекторами, вели успішний бізнес і не займалися ніякою громадянською активністю. Жили в Петербурзі, і у нас все було чудово в побутовому сенсі. Але після війни з Грузією ми звідти виїхали до Праги, думаючи, що будемо тут просто звичайними громадянами. Однак, щойно почався євромайдан і абсолютна чортівня з російського боку, ми вирішили, що у нас немає іншого виходу — ми займатимемося відео-прадкшеном і говорити людям правду. Цього року ми відкрили Free Russia Foundation Prague — це відділення загальної організації, яку очолює Наталі Арно», — розповідає нам Інна КУРОЧКІНА, продюсер NEP Prague, директор Free Russia Foundation Prague.

«ЧИ ПРОДОВЖУВАТИМЕ ПУТІН СВОЮ ІМПЕРСЬКУ ПОЛІТИКУ — ЗВИЧАЙНО, ВІН НА ЦЬОМУ КОНІ ВЖЕ СКАЧЕ ПО ВСІЙ ЄВРОПІ»

— В одному зі своїх останніх роликів ви говорите, що реакція Москви на події в Празі (демонтаж пам’ятника маршалу Конєву, перейменування площі перед посольством РФ, встановлення меморіальної таблички армії РОА) свідчить, що Росія знову повертається до своєї імперської традиції. Чи діятиме вона активніше зараз? І чи не здається вам, що старі підвалини цієї традиції далися взнаки ще з часів анексії Криму?

— Путін свої імперські традиції не приховував ще з 2006 року під час Мюнхенської промови. Потім відбулася війна проти Грузії: щойно ми побачили цей перший симптом, а наше коло, замовники, дуже забезпечені люди, для яких ми займалися архітектурними проектами, під час обговорень цієї теми мали приблизно таку реакцію: «Слава Богу, тепер хоча б Церетелі викинуть з Москви з його пам’ятниками». Суспільство було просякнуте приблизно таким ступенем цинізму. Тоді не були дуже розвинені соцмережі, і цинізм абсолютно точно йшов «згори». Обивателям було не до цього, суспільство споживання було на такому рівні, що всі захоплювалися зароблянням грошей, тоді навіть говорити про політику, якесь соціальне життя вважалося просто моветоном: коли відбирали бізнес Гусинського, лунали вигуки на кшталт: «У них свої розбірки, ми дрібні сошки». Коли посадили Ходарковського: «Хто ми такі, вони самі розберуться». Апофеозом усього цього став 2008 рік, серпень, реакція всього світу й одностайна байдужість у Петербурзі і Москві. Пригадую, як ми в Києві були на дні народження в одного олігарха, який наполовину українець, наполовину росіянин, де були навіть якісь українські урядовці. Не хотілося псувати свято, але я поставила запитання цим великосвітським зборам: як вони ставляться до того, що Путін напав на Грузію? Був справжній скандал, і було сказано, що Путін, звичайно ж, має рацію. Тоді ми зрозуміли, що справа дуже кепська, якщо навіть розумні люди займають таку позицію — буде крах.

Знадобилося ще багато років, щоб люди це усвідомили, обговорення подібних питань було дуже непопулярною темою. Коли вже почався кошмар з Україною, і не тільки оплачені тролі займалися просуванням «імперської традиції», а й люди зовсім відверто писали: «А що, хохли, ну дайте їм сало і горілку». Це імперське ставлення полізло з усіх щілин, тому що сиділо в людях. Чи продовжуватиме Путін свою імперську політику — звичайно, він на цьому коні вже скаче по всій Європі, безпосередньо діючи в Україні та Грузії, купуючи політиків і журналістів. Тому те, що зараз діється в Чехії, — колосальна боротьба. Дивовижний опір цим діям чинять наші мери. У цьому контексті Путін експлуатує кримінальний авторитет, який проявляється в тому, щоб європейці «пострибали». Чи не чіпали російський символ, бо «ми тут головні». У нас стояв Конєв, і стоятиме, і Путін з цього шляху не зійде.

— «На ваше запитання, як російські жителі Праги можуть солідаризуватися й підтримати його в цій ситуації, мер сказав, що треба продовжувати боротьбу з дезінформацією і fake news», — пишете ви про ваше інтерв’ю з мером Праги. Ці течії сильні в самій Чехії?

— Безумовно, Кремль же напролом діє тільки на певну категорію людей, так званих ватників, абсолютно неосвічених. На більш-менш знівечену інтелектом аудиторію вони діють зовсім інакше. Там йде змішання дискурсів, підміна понять, робота розумних людей, які знають, як взаємодіяти з семантикою, образами і знаковими системами.

Щойно ти зачепиш НКВС і СМЕРШ, до тебе тут же від якогось інтелектуала надходить відповідь: «Як ми можемо зраджувати наших полеглих бійців-червоноармійців, як можна це все змішувати». Поки люди все будуть розділяти, як Путін навчив, нічого не зміниться. Щойно ви починаєте розмову про пакт Молотова-Ріббентропа, на вас тут же знайдеться підготовлена відповідь про інші угоди, про відносини Чехії з Польщею.

Я б порадила спочатку відкрити архіви, сказати правду, розкрити те, що Путін накоїв у 1990-х роках, подивитися, як людина 20 років окупувала країну, а потім вже розмірковувати про інші домовленості. У людей в голові повна каша, чим прагматично користуються.

«НАШІ ЛЮДИ ПОВЗ РОЗІП’ЯТОГО ХРИСТА ПІДУТЬ ЦІЛУВАТИ ІКОНУ»

— Якою є позиція мера й старости Праги з цього питання? Як вони відреагували на те, що відбувається?

— Чиновники Праги дуже серйозно поставилися до цієї інформації, загроз, що дійсно надходили. Зараз спецслужби заборонили їм розголошувати деталі, і вони підтвердили, що весь цей скандал з посольством РФ розвивається, тому важко відкрито коментувати те, що відбувається. Звичайно, все, що пов’язано з діями з боку Москви, особливо якщо ми проведемо паралель зі Скрипалями, викликає конкретну реакцію. У цьому винна Росія, незалежно від того, як це використовується з тієї чи іншої сторони.

— Згадуючи історію зі Скрипалями та інцидент у Празі, на вашу думку, чому кремлівська влада дозволяє собі так відкрито зазіхати на життя інших людей: відчувають безкарність, намагаються залякати?

— Це така кримінальна манера і стилістика. Влада може виголошувати на офіційному рівні якісь правильні речі, але при цьому, повідомляючи Езоповою мовою, що весь світ має читати між рядків: здогадайтеся, що ми викинемо цього разу, а ви нічого не зробите. Адже вони чудово знають, що таке європейські інституції, що Європа не може так легко відреагувати, у них зв’язані руки демократичними зобов’язаннями. Цим подіям потрібен загальний опір, чого немає. Адже навіть у так званому колі російської опозиції в момент, коли потрібно дати відповідь, відбувається тотальне замовчування, вкидається абсолютно інший порядок денний, обговорюватимуть «Дау» (скандальний проект Олексія Хржановського, знятий на території Харкова. — Ред.), просто подивіться, які сльози ллють через ці нестерпні кадри. А те, що у вас вбивають в Україні людей, або, наприклад, що чеченські біженці не знають, як докричатися, — це не цікаво. Наші люди повз розіп’ятого Христа підуть цілувати ікону.

«ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ Б, АБИ МЕРИ ВИСТОЯЛИ ТА ВИТРИМАЛИ, АДЖЕ ТИСК І АТАКА ДУЖЕ СИЛЬНІ»

— Якщо йдеться про саму Чехію, наскільки там переосмислюють своє минуле, коли країна належала до соцтабору, як вони сьогодні оцінюють відносини з Росією?

— Щойно ми приїхали до Праги, то розуміли, що доки ти не згадаєш ситуацію 1968 року і не висловиш своє ставлення, нічого не буде (так само як щодо України та Грузії потрібно обговорити певні питання). 1968 рік — дуже болісна тема. Звичайно, всі пам’ятають і не збираються це забути. Інша річ, що зараз відбувається маніпуляція та жонглювання термінами, наприклад: «Урешті-решт, пам’ятник Конєву історичний, а ось раптом Путін піде, навіщо з Росією сваритися». Це все на хвилі нібито псевдогуманних, загальнолюдських позитивних дискурсів відбувається. Чиниться заплутування замість того, щоб все чітко виголосити: адже це нікому не вигідно.

Як гадаєте, чому саме на ці події в Празі реакція була настільки бурхливою?

— Конєв для Кремля — позитивна фігура, символ, який чіпати не можна. Наші ж мери посміли прибрати Конєва, тому що він не є визволителем Праги (увійшов після Празького повстання), і посміли поставити пам’ятник солдатам РВА (справжнім визволителям), а також вирішили перейменувати площу перед російським посольством імені Бориса Немцова. Здавалося б, це офіційний російський політик, був губернатором в Нижньому Новгороді, ще і по-звірячому вбитий, тобто була можливість зберегти пристойну «міну». Проте посольство РФ швидко згорнулося і втекло з цієї адреси, продиктувавши ще одне прохання читати між рядків.

Як ви самі зауважили, є молоді політики, які готові сказати «ні» Кремлю, навіть якщо той відряджає  своїх убивць. Чи готові вони боротися до кінця, чи є для цього можливості та сили?

— Дуже хотілося б, аби вони вистояли і витримали, адже тиск і атака дуже сильні. Це не жарти, під час спілкування з ними було помітно, як вони розмовляють, і як вони змучені всім цим. Не можу сказати, що вся громадська думка на їхньому боці, і це дуже погано. Певна річ, підтримка в них теж є, але це як у тих же країнах Балтії: здорові сили, які хочуть відстояти правду, отримують опір. Але це природна боротьба, і ми віримо, що за ними правда.

«У МЕНЕ НЕМАЄ ВИПРАВДАННЯ ДІЯМ РОСІЇ В УКРАЇНІ, Є ЛИШЕ СЛОВА ВИБАЧЕННЯ ЗА ТЕ, ЩО НАКОЇЛИ ЦІ ЛЮДИ»

— Якщо йдеться про війну Росії з Україною, як ви думаєте, чому в якусь мить російське суспільство так легко змогли консолідувати проти нашої країни?

— Оскільки я народилася в Грузії, а саме — у Тбілісі, мені таких речей пояснювати не треба. У нас завжди був багатонаціональний котел, де неписаним правилом було: ні в якому разі не ображати будь-яку національність — усі рівні. 9 квітня 1989 року по цьому місту був завданий страшний удар, коли придушили мирне повстання студентів. Шляхетні пориви якого задушили саперними лопатами російських солдатів. Я тоді закінчувала школу і добре пам’ятаю, коли йшла ця техніка попід вікнами, і радянські промови російських генералів. Мені було тоді соромно, тому що я зрозуміла, що перебуваю на боці окупанта. Це дуже важке усвідомлення, коли ти російська людина по крові, російської культури. Потім, коли я вже виїхала до Петербурга та намагалася розповісти щось про війну, яка тривала у нас 5 років, це нікого не цікавило. Окрім реготу, цинізму, вигуків що «грузини-гризуни», а «українці-хохли» нічого не було. Ніхто не хотів знати ні про Чечню, ні про Абхазію. Я вважаю, що це завжди сиділо в російських родинах: це виховання, «великоросійське» ставлення до інших національностей. Все це йде ще з літератури, коли Олексій Костянтинович Толстой фактично в будь-якому реченні каже: «Ось він поїхав за кордон і повернувся ненормальним». Розумієте, цей дискурс прийшов з молоком матері. Тому тут нічому дивуватися. Коли анексували Крим, усі почали радіти, а то, що там когось вбивали, нікого не обходить.

Адже можна було вийти на вулиці ще за перших симптомів, коли Путін сказав, що підводний човен «Курськ» потонув, а це проковтнули, як і Беслан, арешт Ходорковського, вбивство Політковської. Я згадую часи, коли ми намагалися розмовляти про це, але як тільки ти підступаєш до межі, запитуєш, чому в нас так усе з історією, починається агресія, ти — фашист. Це було ще в нульові, я добре пам’ятаю. Тому пояснити українцям неможливо, у мене немає виправдання, є лише слова вибачення за те, що накоїли ці люди, це все, що я можу сказати.

«ПОБЄДОБЄСІЄ — ЦЕ ЧАСТИНА ЗЛОЧИННОЇ ПРОГРАМИ, НАД ЯКОЮ ПРАЦЮВАЛИ НЕ НАЙДУРНІШІ ЛЮДИ»

— Побєдобєсіє в даному контексті — прагнення переконати світ чи самих себе в панівному становищі?

— Це частина злочинної програми, і над цим працювали не найдурніші люди, які пристебнули дату до загального порядку денного. Їхній проект, як вони самі називають. Кримінальне імперіалістичне ставлення, яке вони успішно просувають у всій Росії. Тепер вони чудово розуміють, що можна запізнитися на зустріч до королеви, «опустити», як вони кажуть, такого-то політика. Чудово пам’ятаю, як ми працювали з італійськими партнерами, а в цей час одна з наших замовниць мала проблеми з візою, і вона поцікавилася, чи не допоможе їй італійський партнер. Він допоміг, але коли я зателефонувала передати цю новину, виявилося, що вона вже вирішила всі свої питання, нікого не попередивши. При цьому вона сказала мені: «Ти поки що італійцям не кажи, нехай поскачуть!». Це ставлення я бачила багато разів, і воно таке до всього світу.

Чому саме 9 травня?

— Це така релігія, розумієте, як салат Олів’є на Новий рік: ти тільки зачепи господиню, яка стругає Олів’є під «Іронію долі». Це для неї святе, вона вб’є за це, тому що у неї цієї миті катарсис, і якщо при цьому Нікітін не співає під гітару — вона увесь рік буде нещасна. Це ницість, але й реальність. Те ж саме з 9 травня, вона нічого не знає про війну чи концтабір, що Освенцім і Аушвіц це одне місце, вона ніколи там не була і не поїде, тому що це зіпсує їй настрій. Я була вражена, що в Аушвіці не було можливості взяти російського гіда, тому що це не затребуване. Факти жахливі і бездонні, але російські люди, на жаль, не хочуть їх чути.

У 1990-ті роки була можливість поставити крапку, розібратися з цим, але, як ми бачимо, зараз цей труп (Сталіна. — Ред.) викопують. Це такий самий символ, як Конєв у Празі, він їм потрібен. Ми маємо розуміти, що коли цей режим розвалиться, тоді й Леніна поховають і перестануть культивувати Сталіна. Адже в Росії все ж багато адекватних людей, там є чудові люди, які страждають і перебувають у заручниках режиму. Їм потрібна підтримка, тому ми через наші проекти намагаємося надати їм слово.

«УКРАЇНА УСІМА СИЛАМИ МАЄ ЧИНИТИ ОПІР І НЕ ПІДДАВАТИСЯ НА ПРОНИКНЕННЯ КРЕМЛЯ»

— У 6-й частині вашого фільму Fake news, ви кажете, що події Помаранчевої революції в Україні вплинули на формування нової фейкової ідеології Росії, яким чином?

— Тоді саме вигулькнула постать Владислава Суркова, який виявився дуже талановитим негідником. Він вигадав цю схему, коли в рунеті почали з’являтися формування, спрямовані проти опозиції, було вибудувано серйозну атаку. Відбувалося це в паніці, як реакція на помаранчеву революцію в Україні і революцію троянд у Грузії. Тоді все й розпочалося. Це методички, розроблені на ключові моменти. Нам про особливості цієї системи розповідав Михайло Лотман, син відомого Юрія Лотмана, батька семіотики. Коли ми говоримо про якийсь дискурсі, ви можете кидати туди правду й брехню, але головне надіслати думку, що все одно прийшли до влади «бандерівці» і «фашисти», вони вчинили переворот, вигнали Януковича і це негативна конотація. Головне, дотримуватися загального посилу, і це стосується всього. На будь-яку болючу точку є антирозклад, який давно опрацьований, аргументів немає, а відповіді є. Путін же ніколи не каже просто так, він завжди оперує «фактами з архівів» на кшталт: «А ви знали, що поляки антисеміти — ось вам відповідь».

В одному із своїх інтерв’ю Сурков сказав, що не вірить в існування України: «Борщ є, Бендера є — країни немає».

— Він зміцнив неприпустиме ставлення в суспільстві до інших націй і показав, що це нормально. Як завжди був побутовий антисемітизм, так і ставлення великороса до колоній. Сурков зробив це офіційним порядком денним.

Яким ви бачите протистояння України з Росією, і яким, на вашу думку, буде результат?

— Україна як незалежна демократична країна має всіма силами чинити опір і не піддаватися на те проникнення, яким займається Кремль у ЗМІ, впливові «русского мира». Визначати непропорційні речі, які подаються під іншим соусом, як перебільшена паніка через буцімто заборону російської мови. Треба розставити крапки на «і». Є люди, як славнозвісний Віталій Портников, вони не перегинають палицю, а кажуть правду, і до цього треба дослухатися. За свою ідею потрібно боротися, як Вацлав Гавел. Здавалося б, драматург, не політик, але знаходив такі правильні слава і боровся. Треба відстоювати правду. У російському суспільстві часто-густо є страх, що віднімуть бізнес, наприклад, за неправильні висловлювання. Але ж його й так заберуть. Не залишилося жодного бізнесу, в який би не втрутився ФСБ. Заради чого загравати з бандитами, Кремлем, якщо вони все одно тебе обдурять, ці люди не дотримуються правил, вони не нмають честі. Заради чого за це триматися? Я цього не розумію.

«ЧЕХІЇ БУДЕ ЗАПРОПОНОВАНО СХВАЛИТИ ВСЕ, ЩО ПУТІН ВЧИНИВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

— Якщо вести мову про відносини Чехії і України, в цій країні є розуміння важливості подій, які відбуваються в нашій країні?

— У моєму фільмі про 1939 рік Вітаутас Ландсбергіс (литовський політик, громадський діяч. — Ред.) веде мову про це. Ми відверто запитали: чого Чехії чекати з таким президентом (Земаном. — Ред.), який підігрує Путіну? Він відповів, що спочатку Чехії запропонують схвалити все, що Путін вчинив проти України. Якщо вона цього не зробить, та ж сама доля спіткає і Чехію. Тому він сказав, що потрібно боротися спільними зусиллями. Я вважаю, що перед місцевими молодими чеськими політиками стоїть завдання — перемогти всю цю мафію, яка діє багато років і огорнула вже всі країни. Потрібно поставити Росію в такі умови, що вона не матиме іншого виходу, як стати на рейки нормальної демократичної держави. Не може зараз з нею бути нормальних відносин, якщо вони є — ви вже уражені. Найголовніше — не здаватися.

Аліса ПОЛІЩУК, «День»

Продовження теми