МЕНЮ

«Економічний портрет»

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
12 квітня, 2016 - 10:28
«День» підняв статистику за останні два роки, і попросив експертів її прокоментувати

Успіх чи провал уряду визначається результатами його роботи — зміною рівня безробіття, обсягів інвестицій, виробництва, експорту і, нарешті — рівнем доходів громадян та ціновою стабільністю. Статистика — найсуворіший суддя діяльності уряду Арсенія Петровича. І вона не розділяє «переможної» риторики тепер уже екс-прем’єра. 

Готуючи «економічний портрет» уряду Яценюка, ми підняли ключові макроекономічні показники 2015—2014 року — роки діяльності Арсенія Петровича на посаді прем’єр-міністра.

За підсумком 2015 року падіння промисловості склало 13,4% (10,1% у 2014 році). Промислове виробництво скоротилося в 22 регіонах країни.

У 2013—2014 роках зниження у промисловості було компенсовано зростанням у сільському господарстві, а у 2015 році і цього не було. За підсумками року, скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва склало 4,8%. Загалом ВВП країни скоротився на 10,5%.

Зростання демонстрували лише ціни і борги. За підсумком року споживчі ціни зросли на 43,3% (на 24,9% у 2014 році), в тому числі базова інфляція становила 34,7% (через суттєву девальвацію обмінного курсу гривні), а небазова — 50,9% (зумовлено підвищенням цін/тарифів на природний газ (у 3,7 разу), електроенергію (у 1,7 разу), гарячу воду і опалення (у 1,8 разу).

Експерти, а зокрема екс-міністр економіки Богдан Данилишин стверджує, що кожен інфляційний стрибок у 2015 році був результатом прямої дії чи бездіяльності влади, яка дозволила вийти з-під контролю ситуації на валютному ринку, що спровокувало одну з найвищих у світі девальвацій, або власними рішеннями підвищила тарифи в одному з найбільш корумпованих та непрозорих секторів економіки — енергетиці.

Логічним продовженням стагнації в економіці стало подальше погіршення ситуації на вітчизняному ринку праці. Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, зріс за підсумком І півріччя 2015 року до 9,2 % проти 8,6 % у І півріччі 2014.

Сума заборгованості з виплати заробітної плати станом на 01 грудня 2015 року склала 2 млрд грн, що в 1,5 разу більше, ніж на початок 2015 року.

І на останнє — стагнація у інвестиційній сфері (за даними Держстату, за 9 місяців 2015 року обсяг освоєних капітальних інвестицій скоротився на 6% (за підсумком 2014 року скорочення на 24%), яка триває впродовж трьох останніх років, окрім прямого негативного внеску у ВВП у відповідних роках, також зводить до мінімуму перспективи швидкого відновлення економічного зростання.

«День» також попросив експертів назвати ключові, на їхню думку, досягнення уряду Арсенія Яценюка та поділитись своїми очікуваннями від його «наступника». Далі — прямою мовою.

«ВІДСУТНІСТЬ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ»

Володимир ПАНЧЕНКО, директор Iнституту ім. Олександра Поля:

— Кабмін запам’ятався перманентним конфліктом з депутатським корпусом, заявами про тотальне скорочення держапарату, курсом на приватизацію і дерегуляцію.

Вже самі європейці визнають, що нам потрібна не дерегуляція, а ефективна регуляція. Система ProZorro — це якраз ефективна регуляція. А ось тотальна відміна можливостей контролю якості, руху капіталів та інше — хаос, шляху в нікуди.

Приватизацію вирішили здійснити кавалерійським наскоком. Цілком прогнозовано, що така політика зазнала фіаско Повальний розпродаж держкомпаній без інвестиційних зобов’язань і за безцінок в умовах війни — не міг бути успішним.

 Яценюк запам’ятався самовпевненістю і зарозумілістю, він ні до кого не прислухався. Як наслідок — втрата довіри з боку суспільства.

В мене відсутній пієтет до Гройсмана, але є певні надії на зрушення в економіці за його прем’єрства. Принаймні, сподіваюсь, що він закладе фундамент для наступника.

Позитивний сигнал в тому, що він визнає необхідність стратегічного планування. Враховуючи його бажання розвивати інфраструктуру, можна очікувати появи конкретних проектів та каналів отримання коштів від міжнародних партнерів. Вже озвучено, що це будуть дороги, енергоефективність, місцева інфраструктура. Такі речі дають ефект тільки у взаємодії з реальним сектором. Умовно кажучи, дорога, що веде до індустріального парку — дасть кумулятивний ефект, а «популістична дорога» — лише проїдання коштів.

Сподіваюсь, що Гройсман змінить підходи до взаємодії з Нацбанком. У Яценюка вони були відсутні взагалі, НБУ повністю відсторонився від економіки. Так, законодавчо це незалежний орган, але це не означає, що він має бути незалежним від економіки. Регулятор може і повинен приймати участь у фінансуванні тих же інфраструктурних об’єктів. За нинішньої низької порівняльної бази будь-які притомні і ефективні дії уряду дозволять збільшити ВПП принаймні на відсоток. В уряду Гройсмана є всі шанси для цього.

У нас є список достойних кандидатів для майбутнього складу уряду. Конкретні прізвища поки не називатиму, але зазначу, що всі ці люди з зрозумінням реального сектора економіки. Інвестиційних банкірів там точно немає.

«РЕАЛІЗОВУВАЛАСЯ ПРОГРАМА «АБИ НЕ СТАЛО ГІРШЕ»»

Андрій ДЛIГАЧ, співзасновник ГП «Нова Країна», генеральний директор Advanter Group:

— Будучи прем’єр-міністром, Арсеній Яценюк відстоював інтереси великого бізнесу, сприяв провалу ліберальних реформ в сфері податкової системи, бюджетної політики, реорганізації державних підприємств (збереження інституту «смотрящих») і впровадженні на них системи професійного менеджменту.

Секретаріат Кабміну перетворився в одну з головних перешкод реформ, сприяючи улюбленій тактиці Арсенія Яценюка — бездіяльності, затягування і напівзаходів.

Країні не була пред’явлена програма модернізації економіки.

«Макрофінансова стабільність», яку Арсеній Яценюк приписує як нагороду собі та своєму Кабінету Міністрів, в дійсності стала наслідком зубожіння країни. Замість пошуку шляхів до кардинального (8% в рік і більше) зростання ВВП, пропонувалася і реалізовувалася програма «аби не стало гірше». Зруйновано і не відновлена довіра зовнішніх і внутрішніх інвесторів.

Окремі успіхи в сфері дерегуляції, управлінні деякими державними підприємствами, впровадженні ProZorro, e-data стали можливими не завдяки, а всупереч діяльності Арсенія Яценюка і виключно завдяки самовідданості прогресивних нових державних управлінців в Міністерствах економічного розвитку, фінансів, АПК, інфраструктури та підтримки і тиску з боку депутатських груп і громадянського суспільства.

Володимир Гройсман відомий у минулому як прогресивний мер Вінниці, багато в чому посприяв розвитку підприємництва в місті.

Однак, цього недостатньо, щоб розглядати його як прем’єр-міністра, здатного запропонувати і реалізувати програму кардинальних економічних реформ. Причиною цьому є його близькість до кланово-олігархічної системи влади в Україні, відсутність команди і політичний (а не професійний) характер кулуарного формування його Кабміну.

Однак, головний принцип формування Кабінету Міністрів для проведення справжніх реформ в Україні — це непартійна команда професіоналів, об’єднана єдиними баченням і програмою дій, підтримана Верховною Радою, громадянським суспільством і нашими міжнародними партнерами. Така команда може бути сформована за два місяці (проект «Команда — 100»).

«УРЯД ВИТРИМАВ НАТИСК РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ»

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:

— Уряд Яценюка, попри всі свої «проколи», витримав натиск російської агресії гібридного типу.

Звісно, це можна було робити більш успішно для економічної ситуації в країні. Але легко судити зі сторони. І кидати камінням в спину тому, хто йде, не робить честі тому, хто це робить.

Реформи, справді, не були сильною стороною цього уряду. Та зараз огульно говорити про уряд Яценюка як уряд невдах — це вносити лепту в кланову боротьбу на користь однієї зі сторін конфлікту. Певні напрацювання все ж було зроблено.

З огляду на кандидатури міністрів нового уряду, які звучать у ЗМІ, я не думаю, що цей Кабмін буде кращим за попередній.

Для мене індикатором того, що ми маємо шанси на прогрес з новим урядом було б, якби його очолив, або, принаймні, став віце-прем’єром Володимир Лановий. Чи — міністром енергетики Сергій Єрмілов. А міністром фінансів — Олександр Савченко.

Ті ж прізвища міністрів, які звучать, як і, зрештою, ім’я самого прем’єра, говорять про те, що все залишається в рамках старої схеми кланового розподілу міністерських посад, які будуть забезпечувати переспрямування фінансових потоків на користь тих чи інших олігархічних угруповань.

За великим рахунком, прізвище цього прем’єр-міністра не має значення. Це — уряд Петра Порошенка. З усіма вихідними з цього обставинами.

«ЛЮДЕЙ, ЗДАТНИХ ВИТЯГНУТИ КРАЇНУ З ЕКОНОМІЧНОЇ ПРІРВИ, В УКРАЇНІ ДОСТАТНЬО»

Віктор ГАЛАСЮК, голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва:

— Підміна амбітної національної стратегії, здатної об’єднати суспільство та забезпечити зростання економіки принаймні на 7—8% на рік, підміна власної програми соціально-економічного розвитку «стабілізаційною» програмою співпраці з МВФ, приватизацією, «дерегуляцією» та набиранням нових закордонних кредитів — це дуже погана політика. Її результати вже відчув на собі кожен громадянин. Те, що мало бути лише тимчасовою короткостроковою підтримкою, перетворилось на мету діяльності уряду.

Чи вистачить у нового уряду політичної волі для якісної зміни ситуації? У мене великі сумніви щодо цього. Але я бажаю новому уряду успіхів у глибокому переосмисленні ситуації та зміні економічного курсу. І в свою чергу, як парламентар, я готовий допомагати в тому, що стосуватиметься реалізації сучасної промислової та інвестиційної політики в інтересах українських виробників, підприємців, платників податків.

Щодо прізвищ людей, здатних витягнути країну з економічної прірви, то їх достатньо — зокрема серед керівників українських заводів. Про них треба питати в об’єднань промисловців, підприємців, роботодавців, платників податків, треба проводити національні «праймеріз» перед відповідальними урядовими призначеннями, а не робити їх в традиційний кулуарний спосіб.

«ГРОЙСМАН ЗБЕРЕЖЕ ОЛІГАРХІЧНИЙ БАЛАНС ІНТЕРЕСІВ»

Олексій ЖМЕРЕНЕЦЬКИЙ, ініціатор руху «Україна — це я»:

— Уряд Яценюка страждав на яскраву розрізненість інтересів, які відстоювали його окремі члени. Це — уряд компромісів та балансу інтересів фінансово-промислових груп і західних партнерів. Свої ігри в уряді грали сам Арсеній Петрович, міністр Абромавічус, Яресько, Аваков, частина міністрів за президентською квотою і квотами парламентських коаліціантів, які вийшли з під контролю Президента.

...Ані у Президента, ані у прем’єра не було реального бажання принципових змін в країні. Це стає очевидним, якщо поглянути на головні причини низької економічної свободи і конкурентоздатності України відповідно до міжнародних рейтингів, ці причини — корупція, незахищеність прав власності та неспроможність інститутів держави. Запуск правової системи, окрім судової гілки влади, великою мірою залежить від роботи прокуратури, СБУ та МВС. У кожному з відомств ця робота саботується на найвищому рівні.

Уряд Гройсмана, за винятком компромісних міністрів, — це уряд Президента. Цей фактор знімає конфлікт між інститутами Президента й уряду, тим паче за умови пропрезидентської парламентської коаліції.

Проте коаліція передбачається лише формальна, що не гарантує голосів за більшість проектів уряду, як це було й з Яценюком.

В цілому уряд Гройсмана збереже олігархічний баланс інтересів, якщо, звісно, у Президента не виникне бажання повторити шлях Віктора Януковича щодо концентрації абсолютної влади у своїх руках.