Шукаю лікаря!

Спеціаліст, якому ви довіряєте, консультує і призначає лікування всім членам вашої сім’ї, в його кабінеті ви можете пройти нескладні УЗД і здати експрес-тести для аналізу крові. Описавши таку картину знайомій, почула подив і схвалення, наскільки зручним може стати похід до сімейного лікаря. Залишається тільки зробити правильний вибір.

1 січня цього року в Україні стартувала реформа первинної ланки медичної допомоги. Зміни стосуються педіатрів, лікарів загальної практики та сімейних лікарів. З ними кожен із нас має укласти договір, який гарантуватиме лікування та консультації в обраного фахівця. «День» з’ясовував, як готуються до новацій пересічні українці та самі медики.

ЧОГО БОЯТЬСЯ МЕДИКИ

Дізнатися все з перших уст спробувала ще під час грудневого візиту до дитячої поліклініки. Дільничний педіатр розповіла, що всіх подробиць поки не знає, але має побоювання, що після Нового року разом з іншими колегами може залишитися без роботи, взагалі не розуміє, як реєструватися приватним підприємцем, оплачувати медсестру, оренду робочого кабінету, закупівлю препаратів для експрес-тестів і при цьому ще лікувати пацієнтів.

Сумнівів, що укладатиму договір саме з цим лікарем, поки немає. По-перше, підходить зручне розташування поліклініки. До речі, в інструкціях Міністерства охорони здоров’я щодо вибору сімейного лікаря теж радять звертати увагу на зручність його місця роботи, а також на репутацію, фаховість, відгуки пацієнтів та інші чинники. По-друге, саме ця педіатр вела історію розвитку і захворювань обох моїх дітей, тож має повну картину їхнього здоров’я. Чесно зізнаюся, за час нашої «співпраці» виникали зауваження, наприклад, до призначення антибіотиків при ангіні, коли зрештою цілком нормально обійшлися без них. Ще питання виникали, коли педіатр не радила користуватися наявною в поліклініці індійською вакциною проти правцю, коклюшу та дифтерії, яка викликала у дітей побічні реакції. З одного боку, наражати дітей на небезпеку не хотілося, а з другого, мало озвучуватися й те, що ця вакцина дає сильніший індивідуальний і колективний імунітет. Разом з тим, на пілотний рік впровадження сімейної медицини вибір зроблено.

«СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ ПОТРІБНО ГОТУВАТИ»

У січні телефоном уточнюю в лікаря, коли можна укласти з нею договір. Між іншим, телефонний контакт — це також певний плюс, бо, перебуваючи за межами Києва, в екстрених випадках завжди можна вийти на зв’язок з педіатром. Але новин поки мало. Команди згори про укладання договорів ще не було, пояснила медик. Зараз можна тільки прийти в реєстратуру поліклініки зі свідоцтвами дітей про народження та своїм паспортом, щоб зареєструватися в електронній базі пацієнтів.

Сподівання, що наш педіатр зможе стати лікарем і для мене з чоловіком, на жаль, не підтвердилися. «У МОЗ все це називають сімейною медициною, але це не так, — говорить педіатр. — Сімейних лікарів потрібно готувати, необхідні курси тривалістю мінімум у рік. І якщо педіатри в разі великої потреби зможуть бути терапевтами, то терапевти педіатрами — ні. Потрібні саме курси».

Штудіюючи сайт МОЗ, щоб дізнатися, коли ж з’являться договори, розумію, що дива найближчим часом не буде. Так, робота щодо реформи кипить. Минулий рік пішов на підготовку законодавчої бази. Цей рік стане етапом практичних змін. Зокрема, в січні Міністерство охорони здоров’я проведе конкурс на обрання голови Національної служби здоров’я. Це — новий орган центральної влади, який працюватиме як головний розпорядник коштів, закладених у державному та місцевих бюджетах на первинну ланку медицини, і гарантуватиме принцип: «Гроші ходять за пацієнтом».

За різними прогнозами, служба розпочне так звану приписну кампанію з квітня, а то й із липня. Бо від того, скільки договорів з конкретним лікарем укладуть пацієнти, залежатиме, скільки коштів служба перерахує з казначейських рахунків сімейним ескулапам. За одного пацієнта в середньому держава платитиме 370 гривень, а один лікар може мати максимум дві тисячі пацієнтів.

КОРИСНА ПРОВОКАЦІЯ

Попри це, в МОЗі радять братися до роботи просто зараз. Так, місцевим радам варто ухвалити рішення про автономізацію медичних закладів; місцевим управлінцям — доукомплектувати їх обладнанням, необхідним за табелем оснащення; керівникам медзакладів, де працюють сімейні лікарі, педіатри і терапевти, — увійти в систему eHealth. А громадянам час обирати надійного, кваліфікованого та мудрого лікаря. І цим зараз займаються чимало українців.

«Ми з кандидатурою вже визначились, — описує свій досвід львів’янка Юлія на сторінці МОЗ у «Фейсбуці». — Сімейного лікаря шукали таким чином. Є приватний медцентр, у якому періодично проходить планові обстеження мій чоловік. Лікарі там толкові, нарікань чи претензій за кілька років не було жодних. Деякі лікарі центру працюють у державних поліклініках. От ми й обрали таку».

Та не всім так щастить. Знайома розповідала, що практично все життя лікувалася в одного терапевта, з яким і хотіла б укласти договір для всієї родини. Але медик зібралася на пенсію, бо щоб стати сімейним лікарем, знову-таки, потрібно пройти курси перекваліфікації.

Сімейний лікар Євген Гончар прокоментував одному медичному виданню, що пацієнт може знайти свого лікаря, поставивши йому кілька провокативних запитань. Із відповідей стане зрозумілим рівень його кваліфікації. Приміром, запитайте, чи порадить він ферменти для поліпшення травлення. За словами Євгена Гончара, фаховий медик повинен відповісти, що правильніше змінити раціон харчування. А на запитання, чи потрібні щеплення дорослим, ви маєте почути ствердну відповідь. Утім, унікальних рецептів немає, адже хороший сімейний лікар — це особистий вибір і, певною мірою, справжня знахідка.