МЕНЮ

Питання не місцевого значення

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
14 травня, 2019 - 10:39
Харків: генерал Григоренко vs маршал Жуков

Міський голова Харкова, другого за значенням й вагою міста держави, Геннадій Кернес 8 травня зробив доволі резонансну й показову заяву, яка не може залишитися поза увагою української громадськості хоча б з тієї причини, що являє собою, очевидно, «пробну кулю» чи «маркер»: якщо суспільство, певна частина якого зараз є дезорієнтованою та розсвареною, ніяк не відреагує або відповість явно мляво — значить, можна й далі діяти в такому ж форматі цинічного реваншизму.

Наведемо заяву пана Кернеса мовою оригіналу: «Сегодня на сайте горсовета опубликованы две петиции. Одна — с предложением убрать палатку с пл. Свободы. Вторая — о том, чтобы вернуть одному из проспектов Харькова его историческое название — имени Маршала Жукова».

І далі — гранично відверто: «На эту палатку на пл. Свободы смотреть уже действительно невозможно. Грязная, с какими-то фрагментами снарядов, сама уже взрывалась не один раз. Лично я — за то, чтобы ее убрать. С проспектом, который раньше был имени маршала Жукова, а теперь генерала Григоренко, — сложнее. Оба — достойны увековечения. Но спросите тех немногих ветеранов — кого они называли маршалом Победы? И, конечно же, его заслуги в разгроме фашизма переоценить невозможно».

А вже за два дні, 10 травня, Г. Кернес урочисто сповістив харків’ян про те, що петиції підтримані й обидва порушені питання — про намет і про повернення проспекту Григоренка імені Жукова — будуть найближчим часом розглянуті міською радою.

Що тут варто сказати — без зайвого нагнітання емоцій? По-перше, такі проблеми можуть і мають вирішуватися в суді («День» наводить фаховий коментар юриста). По-друге, пан Кернес, щонайменше, лукавить. Він чудово знає, що означає для харків’ян — українських державників цей намет на площі Свободи. І саме тому прагне його знищити, навіть не чекаючи відповідних юридичних процедур. Так само харківський мер чудово знає, хто такий генерал Григоренко — людина, котра, ризикуючи кар’єрою, а згодом і здоров’ям та життям, повстала проти державної брехні. Так само він знає дуже добре, ким насправді є «геніальний полководець» маршал Жуков: досить лише почитати спогади генерала Ейзенхауера про те, як «маршал Перемоги» відверто розповідав про безліч загиблих радянських солдатів, які власними тілами знешкоджували ворожі мінні поля (Ейзенхауер згадував: «Жуков розповідав про це так спокійно і самовпевнено, що я втратив дар мови!». В російському перекладі цих слів немає...).

Знає про це Геннадій Кернес! Але посилається на «думку ветеранів». У такий спосіб неприховано легалізується цинічний реваншизм: повернути, ствердити старі радянські міфи, сталінські концепти, прикриваючись при цьому повагою ветеранів до Жукова. Це — маніпуляція, і то — найбільш м’яка оцінка. Але є ще, як мінімум, два моменти. Перший: якби в Харкові «критична маса» людей знала, хто такий генерал Григоренко, більше того — якби наша «декомунізація» була не такою формальною (занадто часто ми це бачимо), якби здійснювалася вкрай потрібна тут просвітницька робота (газета «День» вважає це своїм пріоритетним обов’язком), то мер Харкова не дозволив би собі такі заяви. І нарешті. Не є секретом, що перед нещодавніми виборами Геннадій Кернес публічно заявив про підтримку Петра Порошенка. Жодних відмежувань чи спростувань з боку Банкової не було (реагувала лише громадськість). Напевно, в Адміністрації тоді сподівалися на щедрий «врожай» голосів у Харкові (вийшло зовсім не так) і через це заплющували очі на те, що чинить мер. Урок, вочевидь, полягає в тому, що варто бути обережнішими у виборі партнерів.

А зараз дуже важливим є інше. Яку позицію займе тут новообраний Президент та його дуже неоднорідна команда. Перед нами — питання аж ніяк не місцевого значення.