За історичні детективи

У Луцьку вручили літературну премію імені Івана Корсака

27 людей подавали свої твори на цю премію, але журі допустило до розгляду лише 10 із них, ті, які відповідали вимогам конкурсу. І безсумнівним переможцем (за нього проголосували всі члени журі) став письменник зі Львова Юрій ВИННИЧУК за романи «Аптекар» та «Сестри крові». У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків йому і було вручено диплом лауреата. Літературна премія імені Івана Корсака в Україні нова, присвоюється лише втретє. Першим лауреатом став письменник, публіцист, філософ, викладач університету, заслужений діяч науки і техніки України, автор «Дня» Петро Кралюк, другим — український прозаїк, поет, критик, есеїст Микола Суховецький з Одещини.

Започаткувала премію родина письменника та видавництво «Ярославів Вал», вручають її у день народження Івана Корсака, і після вручення цьогорічної премії відбулася також презентація двох томів із багатотомника Івана Корсака: «Отаман Чайка. Немиричів ключ» та «Таємниця святого Арсенія. Мисливці за маревом». Згідно з положенням про літературну премію імені Івана Корсака, твір, представлений до участі на здобуття нагороди, обов’язково має бути присвячений історії України, написаний українською мовою на високому художньому рівні та мати великий читацький розголос. Лауреат отримує диплом, медаль, а також грошову винагороду в сумі 50000 гривень.

Голова журі конкурсу, письменник і видавець Михайло Слабошпицький відзначив, що літературна премія імені Івана Корсака — це унікальний приклад меценатства. І він мріє, аби літературні премії стали принадним прецедентом для забезпечених людей в Україні. «Бо це — патріотична інвестиція, це культурна інвестиція, — каже Михайло Слабошпицький. — Віктор Корсак, син Івана Феодосійовича Корсака, зробив величезну річ для української літератури. Премія — це й своєрідний грант, це і зосередження суспільної зіниці на важливому культурному явищі». Твори Юрія Винничука, за які йому присуджено премію імені Івана Корсака, Михайло Слабошпицький назвав історичними детективами, вони написані на історичних фактах. На питання, наскільки потрібні історичні романи і повісті, Михайло Федотович відказує так: «Потрібні категорично! Наше суспільство, на жаль, в плані вивчення власної історії є ще невігласом. Так, виходять серйозні історичні праці, але їх читає вузьке коло. Багато робить у цьому плані всеукраїнська газета «День» з головним редактором Ларисою Івшиною, просвітницька робота дуже важка, але вкрай необхідна. Я маю приятельку, яка мешкає у Франції, закінчила Сорбонну. І коли питав її, а що ж вона вивчала у Сорбонні, відповіла, що «одних королів, їхні епохи». Але їхні королі — це і їхня історія, яку вони вивчають і знають, тому вони — французи, усвідомлюють свою національну приналежність, цінують свою культуру. В Україні ж історія для багатьох — це tabula rasa, чиста дошка. Літературні твори на історичну тематику — один з найпростіших способів донести власну історію до народу».